Візити лідерів Німеччини та Франції Ангели Меркель і Еммануеля Макрона до РФ стали інформаційною перемогою Володимира Путіна, при цьому особливо розчарував своєю поведінкою французький президент, який підіграв російському диктатору.
У чому сенс цієї перемоги для глави Кремля, чому Росія не піде на масштабні військові дії на Донбасі і як Україні не зазнати інформаційної поразки у ситуації навколо інсценування вбивства журналіста Аркадія Бабченка, в інтерв'ю "Апострофу" розповів російський політолог і публіцист АНДРІЙ ПІОНТКОВСЬКИЙ.
- Залишимо тему Бабченка, тому що перш за все хотілося би побачити, що покаже СБУ. Чи покажуть нам викритих російських організаторів.
Я не належу до тієї групи людей в Росії, в якій популярно за щось критикувати Бабченка або сумніватися, що його хотіли вбити. Все це так. Але ж спецслужба пішла на досить драматичну операцію, щоб домогтися результату, тобто викрити російських організаторів. Вони обіцяють показати, але поки що нічого немає. Почекаємо 2-3 дні, а поки немає матеріалу для обговорення.
- А яку оцінку ви дасте цій операції?
- Зможу дати оцінку саме за результатами. Я був би в захваті, якби нам завтра в кайданах привели двох російських полковників ГРУ, які скажуть, що організовували цей злочин.
Тут же йде війна і з пропагандистської точки зору. А якщо переконливі докази не будуть надані, то Україна зазнає поразки в цьому епізоді інформаційної війни.
- Дійсно, вже було багато заяв європейських дипломатів і чиновників, які говорили, що це неправильні дії.
- Ви ж бачите, "Репортери без кордонів" та інші виступили з критикою дій українських силовиків. Але все це можна перебити тільки результатом.
- Нещодавно з офіційними візитами в Росії побували Еммануель Макрон і Ангела Меркель. Як це вплине на політику Путіна?
- Візити Меркель і Макрона, і, перш за все, Макрона - це блискуча інформаційна перемога для Путіна в дуже важкій ситуації. Він показав, що подолав ізоляцію.
Але якщо Меркель була досить стриманою під час свого візиту, і від німецької делегації нам прийшла інформація, що вона домоглася якихось результатів на українському напрямку, ледве не вмовила Путіна на допуск миротворців на всю окуповану територію, то Макрон просто самовіддано вилизував путінську дупу. Причому це було вкрай жахливо, тому що відбулося в той день, коли були оприлюднені результати слідчою групою про збитий Boeing MH17 (яка офіційно підтвердила, що літак на Донбасі збили росіяни, - "Апостроф"). Тоді Путін глумився над жертвами цієї катастрофи, а Макрон стояв з ним поруч, сміявся і посміхався йому. Це неймовірне і дуже дивне для мене видовище. Адже рік тому, коли Путін приїхав до Франції, йому влаштували зовсім інший прийом. Макрон чудово повівся на прес-конференції і просто осадив Путіна. Той був приниженим.
І що ж так різко змінилося у ставленні? Це нагадує мені таку ж зміну у відносинах Путіна з Ніколя Саркозі (президент Франції в 2007-2012 роках, - "Апостроф") років 10 тому. Коли Саркозі обрали, він почав з досить різких антипутінських заяв, критики свого попередника Жака Ширака за його політику на догоду Путіну. Потім був саміт "Великої вісімки" в Німеччині. І після того, як Путін відвідав намет Саркозі, перед нами постав вже інший президент Франції, який виглядав шокованим, жалюгідно щось белькотів і з тих пір повністю вів пропутінську політику. Він зіграв дуже корисну для Путіна роль під час грузинської війни.
Макрон підігравав Путіну під час візиту до Росії (фото - topwar.ru)
Не знаю, які аргументи знаходять в російському керівництві і спецслужбах, щоб так впливати на французьких президентів, але поведінка Макрона було просто принизливою.
А для Путіна була велика інформаційна перемога. Зокрема йому ж важливо переконувати своє оточення. Йому наплювати на вибори, які все одно фальсифікують. Але для диктаторів дуже важливо мати повну лояльність свого оточення. Йому треба показати своєму оточенню, що Захід з ним рахується, до нього приходять на уклін: "Нічого, пацани, прорвемося, не хвилюйтеся, що американські санкції вас зачеплять. Ось Європа нас підтримає".
- Чи наполягатиме Франція після візиту Макрона на пом'якшенні санкційного режиму проти Росії?
- На офіційному рівні нічого не змінилося. Так само немає умов для зустрічі всієї "нормандської четвірки". Але поведінка Макрона є показовою. Адже він приїхав і показав, що "Володимир - один з нас", що він не військовий злочинець, який чинить одне злодіяння за іншим. І це породжує безкарність, незважаючи на висновок комісії щодо Boeing MH17, незважаючи на хімічну атаку у Великій Британії.
До речі, Макрон вже зрадив своїх британських союзників, сказавши, що поїде на чемпіонат світу, якщо Франція буде добре виступати. А [міністр закордонних справ Великої Британії] Борис Джонсон, нагадаємо, заявив, що англійські офіційні особи в жодному разі не поїдуть на чемпіонат світу.
- До речі, згадуючи чемпіонат світу. За три тижні до початку турніру ми бачимо загострення на Донбасі: в районі Горлівки та на інших ділянках. Для чого проросійські бойовики йдуть на ці провокації?
- Розумієте, в цього конфлікту є своя динаміка незалежно від політичних рішень. Але й Україна не приховує, що певна активність навколо Горлівки проводиться силами ЗСУ. Причому в українських військових є конкретна мета - зайняти вигідну позицію в так званій сірій зоні, яка за офіційними Мінським угодами повинна була контролюватися Україною, але потім була зайнята російськими військами.
Що стосується Путіна, то я не думаю, що він готовий до великомасштабного вторгнення до України, тому що за цим буде різке посилення санкцій проти нього. Тим більше, що загравання Європи не мають особливого значення. Серйозні питання для російської економіки та персонально для російської клептократії - це ставлення США і американські санкції. І можу доповісти з Вашингтона, що на американському фронті нічого не змінилося. Так, є Трамп зі своєю незрозумілою прив'язаністю до Путіна, який намагається весь час якось уповільнити введення тих чи інших санкцій. Але на противагу Трампу є одностайна рішучість військово-політичного істеблішменту, щоб твердо протистояти Путіну.
- Ще такий момент. Між Донецьком і Ростовом, де відбудуться матчі чемпіонату світу, близько 200 кілометрів. Як ви вважаєте, чи буде дана установка з Кремля на припинення бойових дій під час проведення турніру? Адже зараз йдуть активні бої, в яких чималі втрати несуть бойовики.
- Пропагандистській Москві невигідне (продовження активних бойових дій, - "Апостроф"). Але я не думаю, що посилення рівня конфронтації принесе великий успіх і Україні.
І нагадаю заяви українського керівництва, що ці території будуть звільнені не військовою силою, а дипломатичними зусиллями всієї світової спільноти.
Так, українська армія існує, на відміну від 2014 року. Вона досить сильна, щоб запобігти подальшому вторгненню російських сил. Але давайте будемо реалістами: українська армія не здатна протистояти другій, третій, а, можливо, навіть першій у світі за силою сухопутній армії.
Як експерт я розумію, що українська армія не може здійснити наступальну операцію проти російської армії. У разі спроби звільнення території, Росія кине в зону конфлікту стільки збройних сил, скільки буде необхідно для відбиття атаки. Така реальність.
- Кілька днів тому постійний представник США в ООН Ніккі Хейлі під час засідання Ради безпеки організації закликала Росію до виведення військ з Донбасу. Яким чином цього досягти?
- Ми знаємо, що ООН ніколи не примушує військовими засобами. Вони діють за такою ж формулою керівництва України, на яку я вже посилався: окуповані території будуть звільнені спільними дипломатичними зусиллями всієї світової спільноти.
А результат великомасштабного конфлікту може бути тільки один - загинуть десятки тисяч людей.
- Але Європа демонструє обережність щодо Путіна. Тобто ми не бачимо єдиної позиції Заходу.
- Так. І останні візити європейських лідерів це показали. Крім того, тут ще є причина, яка абсолютно не залежить від України. Європі весь час потрібно повипендрюватися перед Сполученими Штатами, показати свою значущість і особливість. А зараз європейці, бачте, незадоволені виходом Трампа з ядерної угоди з Іраном. Це вічна деголлівська політика, щоб показати, як ми незалежні. Нагадаю, Шарль де Голль кожного разу загравав з Москвою, щоб показати, наскільки він незалежний від Америки. В цьому і є тенденція європейської політики, яку ми спостерігаємо понад півстоліття.
