У суботу, 8 серпня, виповнюється 12 років з початку війни між Росією і Грузією. Короткочасний збройний конфлікт завершився повним відторгненням від Грузії її територій - Абхазії і Південної Осетії, які в даний час вважаються частково визнаними утвореннями. Причини такого розвитку подій можна знайти в історичному для України і Грузії саміті НАТО, який відбувся в квітні 2008 року в Бухаресті. Тоді Росія отримала чіткий сигнал про те, що світова спільнота не готова впливати на її політику щодо країн колишнього СРСР.
У російсько-грузинської війни, що вибухнула 8 серпня 2008 року, кілька назв - 08.08.08, "п'ятиденна війна", "серпнева війна". В рамках цього конфлікту тодішній президент Грузії Михайло Саакашвілі спробував встановити контроль над самопроголошеними "республіками" Абхазією і Південною Осетією. Юридично ці території були частиною Грузії, проте перебували в сфері інтересів Російської Федерації.
Такий стан речей склався в результаті воєн між Грузією з одного боку і Абхазією і Південною Осетією з іншого боку, що спалахнули внаслідок розпаду СРСР на рубежі 1980-1990 років. Обидва конфлікти були зупинені за посередництва Росії, яка тим самим добилася збереження Грузії в орбіті свого впливу.
Мапа російсько-грузинської війни 2008 року
У ніч на 8 серпня 2008 року грузинська війська перейшли в наступ і практично встановили контроль на столицею Південної Осетії - містом Цхінвалі. Але в той же день на територію Грузії вторглися російські війська, заздалегідь розгорнуті біля кордонів під виглядом навчань. Після цього результат війни можна було вважати вирішеним. Збройні сили Грузії активно розвивалися і навчалися, в тому числі і за участю українських фахівців. Але вони могли успішно боротися тільки з озброєними формуваннями Абхазії і Південної Осетії. Проти численної російської армії у грузин було мало шансів.
Конфлікт завершився повним відторгненням Абхазії і Південної Осетії від Грузії та частковим їх "визнанням", в тому числі і з боку РФ. Обидві "республіки" були і залишаються "якорем", який утримує Грузію в сфері впливу РФ, не дозволяючи їй успішно просуватися в бік Заходу. Таким же "якорем" для України зараз є окупований Донбас.
Напередодні війни 08.08.08. Грузія досить активно співпрацювала з США і Європою. Виникає запитання - чому Захід дозволив Росії вторгнутися в Грузію (російські війська зупинилися тільки на ближніх підступах до Тбілісі)? Одну з відповідей можна знайти в подіях Бухарестського саміту НАТО, який відбувся в квітні 2008 року.
Цей саміт, на якому побував автор, став історичним для України і Грузії. Обидві країни подали заявку на отримання ПДЧ - Плану дій щодо членства в НАТО. Сам по собі ПДЧ не означає вступу в Альянс, однак надає кандидатам цілком реальні перспективи на набуття членства. Фактично, після отримання ПДЧ, остаточне приєднання до НАТО є лише питанням часу.
Рішення про надання Україні та Грузії ПДЧ мало ухвалюватися консенсусом. Незгода хоча б одного члена Альянсу означала незгоду всього Альянсу. Не бажаючи втрачати сфери впливу, Росія зробила серйозні дипломатичні зусилля для того, щоб заблокувати ПДЧ для України і Грузії. Вирішення цього питання викликало в Бухаресті напружені дискусії. Кандидатури України і Грузії мали серйозну підтримку, в тому числі і з боку США, проте РФ зуміла мотивувати Францію і Німеччину заблокувати надання ПДЧ Києву і Тбілісі.
Напередодні прийняття рішення тодішній міністр закордонних справ Грузії Давид Бакрадзе попередив представників НАТО про те, що відмова надати нашим країнам ПДЧ призведе до кризи. "Якщо Європа піде на поступки Росії, то дасть їй непряме право вето. У цьому випадку Росія в десять разів частіше використовуватиме це право в інших критичних ситуаціях, а НАТО втратить незалежність і стане заручником політики Росії", - попередив Давид Бакрадзе.
Грузинський дипломат як у воду дивився. Зупинивши ПДЧ для Грузії і України, Європа дала зрозуміти Москві, що не готова втручатися у сфери її впливу. Через чотири місяці настала і криза, пов'язана з "п'ятиденної війною". Через шість років, відчуваючи свою безкарність, Росія вторглася в Україну, неодноразово використовуючи своє право вето в Раді безпеки ООН. Тактика "якорів", "сірих зон" і заморожених конфліктів активно використовується Кремлем досі, щоб зберегти свій вплив на пострадянському просторі.
