Підсумкова прес-конференція президента РФ Володимира Путіна показала, що Кремль не залишає спроб підкорити Україну. Тому Росія висунула ультиматум США і НАТО, намагаючись виторгувати собі кращі умови у Заходу. Але імперські замашки Путіна мають лише один кінець – крах російської держави. Про це в ефірі програми "Руно" на Апостроф TV розповів російський політолог та публіцист АНДРІЙ ПІОНТКОВСЬКИЙ.
- У мене таке враження, що вся ця конференція була побудована на кшталт: "Давайте ми зараз поговоримо про переділ світу, тому що те, що відбувається останні 30 років, мене не дуже влаштовує, а Україна йди сюди".
- Основна стратегічна мета Путіна – підкорити Україну. А стратегію своїх дій він весь час змінює. Якщо вдасться змусити капітулювати мирними засобами – чудово, якщо ні, він готовий піти воювати.
Його запитали прямо: "Ви готові віддати наказ стріляти в українців?". І фактично він відповів на це запитання "так", бо після цього він не сказав "ні", а почав довго пояснювати, що українці самі стріляють у жителів Донбасу: "Я маю захищати російських людей, тим паче громадян уже моєї держави".
До речі, це був найбільш різкий по відношенню до України виступ, на мою думку, за всю його діяльність. Як завжди він заперечував факт української державності - "ну це якесь штучне утворення, придумане Леніним", - тощо.
Він так розперезався завдяки невиразній і нерішучій реакції американського президента і особливо його радника з національної безпеки – на ультиматум. Він же похвалився, що на початку січня вони вже з американцями в Женеві обговорюватимуть "наші" пропозиції. А які пропозиції? Їх неможливо обговорювати, тому що шапка, в яку загортає свої вимоги Путін – це гарантії безпеки Росії. Але Росії ніхто не загрожує, немає жодних ядерних ракет із 5-хвилинним польотом до Москви.
Усі його пропозиції, відверто кажучи, про те, що весь колишній радянський простір – це зона виключно його впливу. Його амбіції пішли далі. Він також у проекті угоди з НАТО вимагає повернення НАТО до рубежів 1997 року. Виходить, і Східна Європа йому теж підкоряється.
Ці пропозиції неможливо обговорювати. Що значить обговорювати? Значить обговорювати якийсь рівень залежності цих країн від "Російської імперії". Це суперечить усьому тому, за що Захід боровся протягом 50 років Холодної війни і протистояв експансії Радянського Союзу. А згода на переговори щодо путінського проекту договору - це величезна політична помилка американської адміністрації, яка, як я сподіваюся, може бути виправлена найближчим часом, тому що курс Байдена-Саллівана зустрічає різкий опір, як усередині адміністрації Байдена з боку Державного секретаря та міністра оборони, так і, тим паче, у Конгресі, істеблішменті, у пресі, у державі в цілому.
А на підсумковій прес-конференції, такій нахабній, Путін лише посилює серйозні підозри щодо своїх планів і найближчим часом адміністрації Байдена доведеться скоригувати свій курс.
- Десь місяць тому ми з Вами спілкувалися і ви сказали, що Путін не має шансів виграти війну. Але те, що він готовий її розв'язати – він чітко артикулював, чітко дав зрозуміти це. Американці злякалися? Чому цей курс не коригується?
- Перша поступка – це зустріч у Женеві. Путін вичавив з нього якусь фразу про Мінські угоди – для нього дуже важливо підключити Америку до тиску на Україну, щоб ви прийняли його інтерпретацію Мінських угод та легалізували у своєму політичному полі ось цей бандитський анклав. Та це вдалося переграти українській дипломатії і тому ж американському істеблішменту.
Адже візит Зеленського до США пройшов на зовсім іншій ноті, там уже не відкривав рота Байден про Мінські угоди, було підписано оборонну угоду. Чудовим рухом у цьому напрямі була Хартія стратегічного співробітництва, підписана Блінкіним та Кулебою.
Але Путін не заспокоївся. Три місяці з кожного московського чайника звучало, що ось-ось буде зустріч Байдена-Путіна. І ми отримали відеозв'язок. І Путіну знову вдалося якимось чином запудрити мізки Байдену і знову він щось забелькотів про Мінські угоди - це Путін надзвичайно схвалив і викотив такий ось ультиматум.
Він як останній Чингізид вимагає розширити свої межі до завоювання Батия у 70-х роках ХІІ століття. Максимально монгольська імперія просунулася тоді до Кракова. Ось він почувається спадкоємцем Чингізидів, таким собі останнім ханом великої імперії.
Єдина реакція Заходу могла б бути простою - людина збожеволіла і ми ніколи не обговорюватимемо такі речі. Але такої лінії тримається до сьогодні лише Генеральний секретар НАТО Столтенберг і ваші союзники в Європі, які бачать себе першою жертвою. Але Байден реагує дуже невиразно, і це штовхає Путіна на подальші авантюри.
- Що Китай відіжме у відповідь на безпрецедентну всеосяжну співпрацю з Росією?
- Яку ж безпрецедентну. Прецедентну, Московія була у складі монгольської імперії приблизно два століття - і Китай, і Московія у складі однієї і тієї ж імперії. Китай грає безпрограшну гру. Ніколи китайці не висловлювалися щодо конфліктів Путіна у Європі, його проблем із НАТО. Вони ж не визнали досі анексію Криму. І вони дотримувались досить незалежної позиції. А тут днями міністр закордонних справ Китаю заявив, що йому здаються справедливими вимоги, які Путін висуває Заходу. І ось тут два драйвери такої зухвалої поведінки Путіна: це слабка реакція Байдена і несподіване підтакування Китаю.
Китай з дуже простих прагматичних причин штовхає Путіна на максимально жорстке зіткнення із Заходом та США, тому що в будь-якому разі Китай виграє, якщо Захід продовжить капітулянський дрейф і залишить Україну, то це буде таким надихаючим прикладом для Китаю, вірніше для всіх союзників США у Тихоокеанському. регіоні, які вже ніколи не довірятимуть Америці. Китай спокійно візьме Тайвань без жодного опору.
Якщо ж, як я сподіваюся, протягом найближчого тижня, з Байденом проведуть таку ж роботу, як ви її провели між Женевою та самітом з Україною у вересні - то він піде на серйозний опір путінській агресії і Путін зазнає поразки. Це призведе до падіння режиму і, як завжди, до ослаблення російської держави. І Китай спокійно здійснить свої справедливі, реальні претензії за жорстокими колоніальними договорами ХІХ століття - це величезна територія від Владивостока до Байкалу.
Тобто Китай отримує в одному випадку приз – Тайвань, а в іншому випадку приз – Сибір. Навіть не знає, що йому краще. Тому він дуже зацікавлений в агресії Путіна і в жорсткому зіткненні США з Росією.
