Аналітики Німецького товариства зовнішньої політики дійшли висновку, що Росія може напасти на НАТО через шість років після закінчення або заморожування війни в Україні. Аналітики вважають, що РФ нарощуватиме свої сили, а щойно Москва побачить вікно можливостей для нападу на країни Балтії, то одразу піде на такий крок. І тут чималу роль відіграє Білорусь, а точніше білоруська територія. Чи допоможе імперським амбіціям Путіна прокремлівська Білорусь – в ефірі Апостроф TV розповіла білоруська журналістка та головний редактор видання "Хартія 97" Наталія Радіна.
- З погляду Білорусі путін використовуватиме лише територію для проходу до кордонів країн ЄС, чи розраховуватиме на повну підтримку білоруської диктатури?
- Звичайно ж, путін розраховуватиме на повну підтримку. А напад з території Білорусі на Україну підтвердив, що Білорусь, по суті, всі роки правління режиму Лукашенка була і є російським військовим плацдармом.
У НАТО ще до 2022 року розглядали Білорусь як військово-політичну частину росії. Я брала участь у саміті НАТО у 2016 році у Варшаві і вже тоді військові країни альянсу заявляли, що білоруська армія за фактом є частиною російської армії. Дивно, що це воліли не помічати в Україні до нападу в лютому 2022 року. І цілком очевидно, що всі загрози залишаються. Якщо навіть сьогодні не відбуваються нові напади з території Білорусі, це не означає, що їх не буде в майбутньому.
Читайте: ЗСУ посилили пильність на кордоні через чергову перевірку Лукашенком своїх військ
Навіть недавнє інтерв'ю депутата "Слуги народу" Арахамії - Давид розповідає про переговори з Лукашенком на початку війни - підтверджує, що білоруський диктатор сьогодні не спроможний будь-яким чином протистояти планам Кремля. Тому що Лукашенко прямо сказав, що "я не можу завадити російським військам увійти до України з території Білорусі, я не можу не надавати військову інфраструктуру російській армії". Єдине, що він може – це запобігти участі білоруській армії у цій війни. Але й це перебільшення, бо якщо путіну буде потрібно, щоб ці 15 тисяч білоруських військовослужбовців – а саме стільки військових за різними оцінками є боєздатними у Білорусі – вступили у війну, то й вони вступлять.
Інша річ, що сенсу великого сьогодні у цьому немає. Але у разі потреби буде задіяна і білоруська армія. А в сьогоднішній ситуації, коли на території Білорусі ймовірно знаходиться російська ядерна зброя, вона тим більше небезпечна. І ми чуємо і від Лукашенка з путіним, і від пропагандистів Кремля і Мінська, які говорять, про те, що ця ядерна зброя може бути застосована і проти України, і проти країн Заходу.
Плюс багато років проходили білорусько-російські військові навчання, на яких відпрацьовувалися напади на країни Балтії та Польщу. І навіть відпрацьовувався ядерний удар по Варшаві. Тому про ці плани давно всім відомо, зокрема й НАТО.
- За майже два роки війни чимало озброєння, яке було на складах у Білорусі, було передано російським військам. І ось цікава деталь, у бюджеті рф, який заплановано на кілька років уперед, закладається і модернізація військової інфраструктури Білорусі. Чи можемо ми вважати, що ці кілька років накопичуватиметься військовий потенціал, і тоді ми вже зможемо за фактом констатувати, що росія, підкріпившись силами білоруської армії, спробує реалізувати спробу нападу?
- Це може статися й набагато раніше. Було підписано договори про оновлення тилової військової інфраструктури на території Білорусі. Але плани Москви щодо території Білорусі завжди були агресивними. Інше питання, чи мають диктатори стільки часу. Тому що я переконана, що й у путіна, і в Лукашенка залишилося не так багато часу через те, що ці режими посипляться.
Читайте: Білорусь приєдналася до викрадення українських дітей: у Лукашенка показали кадри з "біженцями"
Я не вважаю, що ці режими мають довгу перспективу, тому потрібні серйозні заходи проти них, щоб якнайшвидше закінчити їхні дні. Це насамперед серйозний міжнародний тиск. Не те, що ми сьогодні спостерігаємо, коли бачимо масовий обхід введених санкцій. Потрібні жорсткі економічні заходи та відстеження їхнього виконання. І це необхідно сьогодні робити поряд із серйозною військовою допомогою Україні, щоб країна нарешті могла перемогти.
- Звичайно ж, насамперед необхідна військова підтримка, тому що лінія фронту проходить на території України, і ми розраховуємо на наших союзників. Ми також розуміємо, що росія навчилася обходити санкції через треті країни. Але ми якось забували про Білорусь і нещодавно у Латвії прозвучала пропозиція, що необхідно повернутися до уніфікації санкцій проти росії та Білорусі, щоб обидві диктатури послаблювати однаково. Чи може це спрацювати?
- Необхідно посилювати санкції безпосередньо проти режиму Лукашенка, а також синхронізувати санкції проти росії та Білорусі. Відсутність синхронізації сьогодні дозволяє обходити обмеження, зокрема через територію Білорусі. Також необхідно вводити вторинні санкції проти країн, які сьогодні допомагають Москві оминати обмеження. Це насамперед країни Центральної Азії – Казахстан, Киргизстан, Узбекистан та Таджикистан. Це і Вірменія з Грузією, безумовно Туреччина, а також Сербія та ще низка країн.
Необхідний центральний регулятор цих санкцій у Євросоюзі, як це працює у США. І необхідно карати всі держави, які сьогодні допомагають злочинним режимам обходити санкції. Якщо це станеться, тоді запроваджені обмеження запрацюють.
Тільки найсерйозніший тиск на режими путіна і Лукашенка призведе ці диктатури до падіння та неминучого краху.
Щодо людей, то я категорично проти прирівнювання білорусів до росіян. Тому що білоруси сьогодні живуть під подвійною окупацією – з одного боку диктаторський режим Лукашенка, з іншого боку – прокремлівський режим, який сьогодні існує виключно завдяки підтримці Кремля.
І 2020 рік, коли на вулиці вийшли мільйони білорусів, показав, що самі люди категорично проти режиму. А у 2022 році люди підтвердили, що вони категорично проти війни в Україні. Але сьогодні люди в Білорусі перебувають під таким катком репресій, що якщо проти них ще вводитимуть санкції країни Євросоюзу – то це аморально. Цього просто робити не можна.
- Ми розуміємо, що сьогодні Лукашенко намагається побудувати білоруське суспільство під себе і відбувається повне зачищення тих, хто проти. Більшість незгодних або виїхала, або сидить у в'язницях. Втім як зараз відбуваються ці процеси, і наскільки вони складні для тих людей, які досі перебувають на території Білорусі, але не є "правильними" за мірками режиму?
- Людям дуже важко, але прояв своєї політичної позиції та незгоди просто неможливий сьогодні. Це неминуче призводить до арештів. Навіть висловлювання у соцмережах призводить до того, що людину можуть посадити на 5-7 років в'язниці. Навіть за лайки людей саджають, не кажучи вже про якісь дописи.
Люди сьогодні залягли на дно, бо немає сенсу підставлятися та йти до в'язниці. Загалом у в'язницях Білорусі за різними оцінками перебуває близько 80 тисяч осіб. Правозахисники навіть не в змозі підрахувати кількість людей, які потрапили під репресії та опинилися у в'язницях. А ті цифри, які сьогодні називає режим – близько двох тисяч людей – не відповідають дійсності.
Проте я можу точно сказати, що білоруси ненавидять Лукашенка, і ця ненависть нікуди не ділася з 2020 року. Ніхто Лукашенка не полюбив. Але поки що ненависть у прихованому стані і просто накопичується. Та в певний момент, коли складуться обставини, люди зможуть все це проявити.
Читайте: З Москвою – тільки програш: яку гру зараз веде Лукашенко
- Але для цього, напевно, потрібна єдність білоруської опозиції. А ситуація виглядає так, що вона зараз роздроблена у Європі, маючи кілька таборів. Так, білоруси показують європейцям усі злочини диктатора на території Білорусі. Але чому досі немає єдності?
- У нинішній ситуації її й не може бути. Наприклад, що зараз відбувається. Ми бачимо кризу довіри до офісу Тихановської. Цей офіс та його структури призвели до розчарування людей, тому що немає жодних результатів їхньої роботи. Навіть те, що можна було робити на Заході – серйозна робота над санкціями проти режиму Лукашенка – не відбулося. Не кажучи вже про реальну підтримку політв'язнів та досягнення якихось політичних результатів. Тому люди розчаровані та не вважають їх лідерами. Також люди розуміють, що справжні лідери Білорусі сьогодні перебувають у в'язницях. І коли ці люди вийдуть із в'язниць, то політична ситуація буде зовсім іншою.
– Ми бачимо кроки Лукашенка, які вказують на те, що він нібито шукає додаткові можливості співпраці. Я говорю про шанхайську організацію співпраці. Якщо буде проведено уніфікацію санкцій, чи зможе Білорусь отримати якусь користь і вигоду від цієї організації?
- Жодного практичного сенсу не буде. Це декорація, яку лукашенківська пропаганда спробує використати як чинник якоїсь легітимації Лукашенка, мовляв, його визнають країни ШОС. І незважаючи на те, що це економічний союз, у ньому за понад 20 років існування не було створено жодного інвестиційного фонду. Тому Лукашенко не може розраховувати на якісь кредити ШОС.
У військовому плані йому теж нічого не світить. Можливо буде якась активізація відносин із країнами цього союзу. Але в будь-якому разі йому доведеться домовлятися з кожною країною, яка підтримає співпрацю.
Нещодавно Лукашенко запропонував провести в рамках ШОС якийсь фестиваль. Ось пісні та танці – така співпраця з ним буде, але не більше.
А взагалі, абревіатура ШОС має в Білорусі й інше значення. Після президентських виборів ще 2010 року з'явився жартівливий тост. Оскільки не можна було прямо говорити якісь антилукашенківські речі, то вигадали тост "шоб він здох", тобто ШОС має в Білорусі ще й таке значення.
- Іноді на вашому ресурсі "Хартія 97" з'являються цікаві матеріали із присмаком перчинки про те, що режим Лукашенка може заробляти на наркотиках. Як сприймати цю інформацію і чи справді є натяки на те, що Лукашенко може отримувати такі джерела фінансування та налагоджувати "чорну" співпрацю?
- Звичайно, що завгодно. За 30 років Лукашенко чимось не торгував, починаючи від зброї, закінчуючи наркотиками. Вважаю, що все це можливо із країн Центральної Азії та Венесуели через територію Білорусі на Захід. Це ще один привід тим самим Штатам звернути увагу на білорусько-венесуельські торговельні відносини.
- Не можу не запитати про білоруських добровольців у лавах ЗСУ. Який статус отримують загиблі воїни у себе на батьківщині та чи отримують їхні сім'ї допомогу з України?
- Загинули вже понад 50 білорусів у війні. Ми не знаємо всіх імен, знаємо лише позивні, тому що багато хто боїться за свої сім'ї і навіть просить у разі їхньої смерті не називати імена та прізвища, бо це дуже небезпечно для їхніх родичів. У багатьох сім'ї залишилися в Білорусі і якщо спецслужби дізнаються, що їхні діти, чоловіки чи родичі поїхали воювати в Україну, то неминуче проти сімей застосовуються репресії – людей звільняють із роботи, заарештовують.
- Якою є підтримка білоруських добровольців з боку білорусів, які проживають у Європі?
- Допомагають та підтримують усі білоруські добровольчі об'єднання, а не лише Полк Калиновського. Дуже багато білорусів воює у ЗСУ.
Якщо після поранень люди демобілізуються, виїжджають до Польщі чи Литви, то, звісно, білоруські організації намагаються надати якусь допомогу. Її має бути більше, але вона є.
- І на завершення розмови таке питання. Чи готова Європа до тривалого марафону, якщо брати війну в Україні?
- Втомлюватися в цій ситуації не можна, бо це загрожує набагато більшими проблемами для Європи та всієї західної цивілізації, ніж ті витрати, які вони змушені сьогодні нести, допомагаючи Україні. У жодному разі не можна зупинятися і втомлюватися. Але при цьому необхідно робити серйозні кроки, тобто постачати Україні ті озброєння, які потрібні українській армії, а не надавати військову допомогу по чайній ложці, ухвалюючи рішення довгими місяцями.
Потрібно серйозно напружитися і в короткий термін закінчити цю війну, а не розтягувати процес на довгі роки, що призводить до дедалі більшої кількості жертв. І так, від такого процесу можна втомитися.
