Після 24 лютого 2022 року на фундаментальне російське питання «Хто винний?» кожен свідомий росіянин, а не тільки опозиціонер, отримав однозначну відповідь: «Путін». Відповідно на інше одвічно російське питання «Що робити?» почали формуватися нові-старі відповіді, які будуть описані та представлені у даному матеріалі. На жаль, на питання «Як нам облаштувати Росію?» відповіді ні сьогодні, ні за 30 років незалежності ми не отримали. Однак чи вдасться облаштувати Росію ми дізнаємось виключно після перемоги України, у якій не сумнівається жодний сумлінний громадянин світу, натомість визначення поняття «перемога України» може різнитися з огляду на політичні та ідеологічні переконання особи або політичного актора. Після смерті Олексія Навального 16 лютого 2024 р. ситуація з російською опозиційністю ускладнилась ще більше, неформальний лідер і символ російської опозиції та «Прекрасної Росії майбутнього» помер. 1 серпня 2024 р. відбулись чергові зміни – Росія провела обмін власних політв’язнів на своїх шпигунів. Необхідно підкреслити, що даний обмін має символічний характер, оскільки повертає нас до методів та практик часів зрілого СРСР. На сьогодні можна вважати, що на території Російської Федерації (РФ) відсутні будь-які опозиційні політики та політична діяльність, що передбачає опозиційність.
«Хто винний?»
З приходом до влади Путіна російська опозиція послідовно переслідувалась та маргіналізувалась. Віховими датами для російські опозиції були події на Болотній площі, вбивство Бориса Нємцова, питання анексії Криму та війни на Донбасі. Проте лише повномасштабне вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 р. і подальше виявлення злочинів, вчинених російською армією на передмістях Києва – Бучанська різанина (Bucha massacre) – змусили російських опозиційних діячів в еміграції та в Росії чітко й однозначно задекларувати своє ставлення до злочинного режиму Володимира Путіна.
До 2022 року маркером політичної добропорядності для російського опозиціонера було питання приналежності Криму, після 24 лютого 2022 р. саме визнання ведення РФ війни проти України почало означати політичний вчинок, за який особа може бути піддана кримінальному переслідуванню. Відповідно, якщо після 2014 року режим Путіна міг вдавати політичний плюралізм, то розпочавши повномасштабне вторгнення Росія стала на шлях тоталітаризм.
Відповідно, опозиційні діячі, що залишаються в Росії, можуть перебувати виключно у в’язниці. До опозиціонерів, що нині перебувають в Росії, ми зараховуємо Олексія Горінова, Євгенія Ройзмана, Євгенія Бестужева, Олександра Скобова, Бориса Кагарлицького, Михайла Крігера – всі вони переслідуються російською владою з огляду на їх висловлювання щодо військових дій РФ на території України. Оцінити їх політичний вплив на громадян Росії видається досить проблематичним, ще складніше оцінити їх політичне значення за умови зміни політичного режиму. Проте їх перебування на території РФ та «згода» бути ув’язненими є обов’язковою символічною умовою для політичної кар’єри. Значення та роль згаданих осіб дуже різна і передбачити подальшу політичну долю кожного з вище згаданих діячів за нинішніх умов неможливо. Перебуваючи в ув’язнені Олексій Навальний був символом російської опозиції та орієнтиром для інших діячів, аналогічну роль виконували Володимир Кара-Мурза, Андрій Пивоваров та Ілля Яшин. Однак після смерті Навального та видворення згаданих опозиціонерів із Росії ситуація змінилась. Символічна роль політиків, які перебувають в ув’язненні у власній батьківщині, – вони стали вимушеними політичними емігрантами у стилі Солженіцина. На даному етапі колишні політв’язні тільки розпочали свою політичну діяльність в еміграції і будуть шукати можливість комунікувати не тільки з емігрантами, але й з росіянами в РФ.
Ілля Яшин провів низку публічних зустрічей з представниками новітньої російської політичної еміграції.
Першою публічною акцією «вимушених політемігрантів» Володимира Кара-Мурзи, Андрія Пивоварова та Іллі Яшина спільно з Юлією Навальною став антивоєнний марш у Берліні, який відбувся 17 листопад 2024 року (місцева поліція оцінила кількість учасників в 1800 осіб – значна частина учасників приїхала з інших міст та країн). Також в цей день в різних містах по всьому світу проходили аналогічні акції солідарності та протестів, які мали на меті привернути увагу до війни Росії проти України та засвідчити, що не всі росіяни підтримують політику Володимира Путіна.
Ілля Яшин переконаний, що даний марш може посилити політичні позиції організаторів.
Посол Україна в Німеччині Олексій Макеєв охарактеризував згаданий протест як PR-акцію «цільовою аудиторією якої є не російське населення, а німецькі медіа та політики».
Фонду боротьби з корупцією (ФБК) та Штабам Навального не вдалось організувати дієву антивоєнну мережу всередині Росії, а після смерті лідера їх майбутнє як єдиної та дієвої структури залишається проблематичним та дискусійним. Варто підкреслити, що опозиційна діяльність Навального та його структур мали характер закритої групи для обраних. Соціальний капітал штабів Навального давав можливість розбудовувати соціальні зв’язки мережевим шляхом, але в нинішніх умовах їх діяльність на території Росії не можлива і вони не становлять загрози для путінського режиму. Смерть Олексія Навального та формалізація лідерства Юлії Навальної лише поглибили кризу та ізоляціонізм середовища політичних емігрантів пов’язаних з Навальним. Потрібно підкреслити, що лідери ФБК поряд з Михаїлом Ходорковським є найменш включеними в український контекст і намагаються продемонструвати, що їх політична діяльність у жодному разі не координується з офіційними Києвом.
Отже, після 24 лютого 2022 року будь-яка публічна та політична опозиційна діяльність на території РФ не є можливою. Політична діяльність можлива виключно у формі пасивного або активного антивоєнного спротиву. Попри чисельні спекуляції у ЗМІ про внутрішню опозицію до Путіна серед частини політиків, чиновників або регіональних еліт, ми вважаємо, що нинішня російська влада несе повну політичну (а в подальшому кримінальну) відповідальність за воєнні дії проти України. Припускати про потенційний розкол еліт або будь-які елітарні протистояння не можна, після проведення «виборів» президента Путіна у березні 2024 року та подальших змін в уряді можна стверджувати, що в структурах російської влади відсутнє будь-яке елітне протистояння, яке не було б контрольоване або підзвітне особисто Путіну.
Будь-яка політична еміграція є відірваною від політичного ландшафту власної країни, відірваність російської політичної опозиції поглиблювалась з кожним роком правління Путіна. Кульмінацією політичної еміграції з Росії стали події 24 лютого 2022 р. Для політичних, культурних діячів та частини політично свідомих громадян РФ перебування на території цієї країни стало етично неприйнятним. У 2022 році російська політична опозиція збільшилась, і відповідно її розрив з російським політичним середовищем, яке перетворилось на тоталітарне, остаточно перетворився на прірву.
В 2014 році по всій Росії могли відбуватися багатотисячні мітинги проти приєднання Криму. В 2022 році влада РФ впроваджує штрафи та арешт за розповсюдження й демонстрацію мапи РФ без Криму. Це призвело до того, що від лютого 2022 року з Росії почали виїжджати політично свідомі та активні громадяни і декларувати свої політичні погляди за кордоном.
Будь-яка політична опозиція в еміграції є малоефективною та не спроможною до політичної боротьби. Політична еміграція зазвичай інтрументалізується зовнішніми політичними акторами та спецслужбами країни міграції або займається теоретичним осмисленням історичної долі та майбутнього шляху покинутої батьківщини. Варто зазначити, що російська опозиція в особі Гаррі Каспарова намагалась попередити світову спільноту про імперіалізм та радянськість Росії Путіна, але Захід не почув і не сприйняв ці попередження.
Такі політичні діячі, як Гаррі Каспаров або Михайло Ходарковський, стверджують, що попереджали, а політичні журналісти відшуковують у подіях минулого ознаки впровадження принципу колективної відповідальності та всезагальної згоди на людиноненависницьких практик.
В 2016 році було утворено Форум вільної Росії (ФВР)— незалежний майданчик російської опозиції, в рамках якого обговорюються актуальні проблеми російської і міжнародної політики, а також сценарії виходу Росії з політичної, економічної і цивілізаційної кризи.
ФВР став формальним майданчиком для будь-яких російських опозиціонерів, головний критерій участі ‒ осудження анексії Криму. В 2022 році ФВР створив Російський комітет дії, в 2022 р. ФВР провів 3 антивоєнні конференції.
У вересні 2022 р. у Вільнюсі відбувся Конгрес вільної Росії (організатором виступив Російський комітет дії - РКД). В рамках Конгресу була ухвалена декларація про сприяння перемозі України та бачення майбутнього. В обох деклараціях визнається, що Росія має бути демілітаризована, має компенсувати Україні втрати та звільнити всі території. Учасники Конгресу не стверджують можливість розпаду РФ (лише наголошують на відновленні принципів федералізації та потребі ухвалення нової конституції). Також відсутній заклик до збройної боротьби проти тоталітарного режиму Путіна. Варто підкреслити, що у роботі конгресу не взяв участь Ілля Пономарьов, який оголосив маніфест Національної республіканської армії (НРА), де закликає до збройних дій проти режиму Путіна.
Проте вже на третій антивоєнній конференції (30.11 – 01.12.2022) пролунали заклики до НАТО та Заходу допомагати Україні у будь-який спосіб, не відсиджуватись, не заморожувати конфлікт, який за своїми характеристиками нагадує Другу світову війну, де нинішня Росія є втіленням гітлерівської Німеччини. На превеликий жаль, діячі ФВР та РКД не спроміглися закликати російський народ до повалення тоталітарного режиму всіма доступними методами.
Одночасно в рамках згаданих антивоєнних конференцій були презентовані формальні та неформальні низові й мереживі антивоєнні ініціативи. Російські аналітики вважають, що саме низові ініціативи, які мають на меті допомогу українцям або росіянам, можуть бути новою російською опозицією. В умовах військової агресії складно оцінити кількісні та якісні показники ефективності антивоєнних дій і конвертацію згаданих дій у політичний капітал.
У 2022 та 2023 рр. на території РФ відбувся Форум мирної Росії організатором якого був політик та юрист Сергій Росс (засновник дослідницького центру «Колективна дія») – під час роботи форуму учасники намагались опрацювати стратегію допомоги українським біженцям, напрямки діяльності громадських активістів на території РФ та в еміграції, проблеми екології. Форум мирної Росії декларує бажання співпрацювати з представниками України. В 2024 році планується третя зустріч.
У червні 2023 року було засновано Комітет 2024, який у своєму маніфесті та подальших документах закликав об’єднатися з метою невизнання виборів на окупованих територіях та виборів президента РФ і подальшим засудженням даних виборів як форми узурпації влади. До комітету доєднались активісти та суспільні діячі, що належать до різних політичних і суспільних організацій та добровольчих формувань, які воюють у складі ЗСУ.
В жовтні 2023 р. відбувся установчий з’їзд громадської організації «Депутати мирної Росії» (ДМР), яка об’єднує передусім осіб, що були обрані в Росії на різні посади не раніше 1 січня 2012 року. ДМР провів дві зустрічі та оголосив маніфест. ДМР можна вважати близькою до Фонд «Свободная Россия» (англ. Free Russia Foundation) та дзеркальною структурою стосовно «З’їзд народних депутатів» (ЗНД).
У лютому 2022 р. був створений Антивоєнний комітет Росії (АКР) (до складу комітету ввійшли різні російські політичні діячі від Євгенія Чічваркіна до Бориса Зіміна і Марата Гельмана). АКР провів три конгреси і фактично є майданчиком для політичної діяльності Михайла Ходорковського. Серед важливих досягнень АКР слід виокремити оголошення Берлінської декларації. Варто підкреслити, що у конгресах АКР не брали участь представники команди Навального, а особиста участь Іллі Пономарьова була не бажана.
У вересні 2024 року ФБК опублікував розслідування, згідно з яким Леонід Невзлін (колишній топ-менеджера ЮКОСА та друг Михайла Ходорковського) нібито є замовником замаху на Леоніда Волкова, Івана Жданова та дружину Максима Миронова Олександру Петрачкову. Необхідно підкреслити, що опосередковано дане розслідування звинувачує Михайла Ходорковського.
В жовтні 2024 р. блогер Максим Кац опублікував розслідування, згідно з яким колишній власник російського банку Пробізнесбанк Олександр Железняк та Сергій Леонтьєв нібито вкрали значні кошти власників та виїхали закордон у 2015-му, де вирішили через співпрацю з ФБК відбілити свою репутацію та надати їхньому переслідуванню політичного підтексту. В подальшому ФБК визнало, що в 2021 р. вони прийняли безкоштовну допомогу від Олександра Железняка по реєстрації юридичної особи ФБК - Anti Corruption Foundation (ACF) в США, проте не вважають, що діяли в інтересах Железняка та допомагали йому у відбілюванні його репутації. Олександр Железняк заявив, що залишає посаду скарбника в ACF.
Пізніше Антивоєнний комітет закликав усіх учасників опозиційної діяльності розкрити джерела свого фінансування.
Юлія Навальна визнала, що співпраця з Железняком була помилкою, але її хвилює передусім моральний бік справи і їй невідомо чи Железняк крав гроші у вкладників банку.
Варто зазначити, що у квітні 2024 року Марія Певчих та команда Навального випустили документальний серіал «Зрадники», де розповідається про становлення влади Бориса Єльцина, прихід до влади Володимира Путіна. Даний фільм став прологом до широкої дискусії серед політичних емігрантів щодо моральної відповідальності за нинішні події, наприклад, Михайла Ходорковського.
У листопаді 2024-го у Вільнюсі відбувався Форум Юлії Навальної, який можна вважати формальним початком її самостійної політичної кар’єри. Про форум та його цілі стало відомо вже після його проведення. Згідно з деякими публікаціями головними темами для обговорення на форумі були можливі конституційні й економічні реформи в Росії та встановлення соціальної справедливості. Учасники форуму працювали у групах та обговорювали різні аспекти конституційних змін, які мають перетворити Росію в реальну федерацію та демократичну парламентську республіку, де буде діяти змішана пропорційна система виборів до парламенту з дотриманням прав регіонів і муніципалітетів. Учасники розуміють, що з огляду на динамічність нинішніх подій важко прогнозувати майбутнє.
Лев Кадик, незалежний російський політичний оглядач, вважає, що в нинішніх умовах найбільший політичний капітал здобувають не формальні та низові соціальні групи і активісти, наприклад, колишні депутатки міських рад – Марія Солєнова та Наталія Шавшукова (організатори збору коштів купівлі бензинових генераторів, буржуйок та газових туристичних плиток і їх доставку в Україну).
Більшість діячів ФВР та учасників РКД перебувають в еміграції значний час та втратили реальний політичний зв’язок з Росією. Жоден з представників не має формальних або неформальних організаційних структур на території РФ. Малоймовірним видається політичний успіх представників даних політичних структур за умови зміни влади в Росії (саме таку мету декларують учасники з’їздів у Вільнюсі в 2022 році), на даний момент та тривалий час до цього їхні дії були і залишаються орієнтовними на західних політиків і зосередженні на формах протидії Росії.
Збройна боротьба від декларацій до дій
В серпні 2022 р. Ілля Пономарьов від імені Національної Республіканської Армії (НРА) підписав «Декларацію російської збройної опозиції» та оголосив про приєднання до них легіону «Свобода Росії» ‒ російський легіон Збройних сил України (Ірпінська декларація). В умовах війни підтвердити достовірність декларацій видається проблематичним, аналіз відкритих даних наштовхує на думку, що згадані інституції мають передусім пропагандистський характер. Проте 31 липня 2024 року легіон «Свобода Росії» оголосив про вихід з Ірпінської декларації та припинення будь-якої політичної співпраці із «З’їздом народних депутатів», оскільки зосереджується виключно на збройній боротьбі. Легіон «Свобода Росії» (ЛСР) формально не декларує свою ідеологічну прив’язаність і проголошує політичний плюралізм.
У листопаді 2022-го Ілля Пономарьов провів «З’їзд народних депутатів» (ЗНД), де було ухвалено низку декларацій, що мали принципову відмінність. З’їзд ухвалив документи згідно з якими росіяни мають право на повстання, а учасники Спротиву у своїх діях мають керуватися критеріями Гаазької конвенції (1907), Женевської конвенції (1949) та не наражати мирне населення насилля. З’їзд задекларував можливість самовизначення народів згідно із статутом ООН та Декларацією про засади міжнародного права. В документі під назвою «Першочергові декрети нової влади» з’їзд заявляє про необхідність «Революційного Акту», який має розпустити РФ, про припинення дії Конституції РФ, усунути президента РФ та створити Російську республіку і бути єдиним документом, що передуватиме підготовці Установчих зборів.
На З’їзді було оголошено про Установчу Декларацію Міжнародної Антиавторитарної Спілки, яку підписав Пономарьов та представники республіки Ічкерія. Діяльність Пономарьова викликала бурхливу реакцію та осуд низки російських опозиційних організацій та окремих осіб. Варто підкреслити, що декларації з’їзду, організованого Пономарьовим, стали найбільш радикальними у своїх закликах і максимально відповідають інтересам нинішньої української влади (розпад РФ, виплата репарацій та визнання/заклик російського народу до збройної боротьби проти режиму Путіна). «З’їзд народних депутатів» проводить регулярні зїзди на території Польщі і займається законотворчою діяльністю. Ілля Пономарьов проживав в Україні та є громадянином України, що формально робить його найбільш проукраїнським серед усіх російських опозиціонерів, які перебувають у еміграції. Більшість політичних коментаторів схильні вважати, що Пономарьов діє в координації з військово-політичним керівництвом України.
Натомість у листопаді 2024 року відбулись два з’їзда народних депутатів – Перший оновлений або 7 з’їзд зняв з посади голови Іллю Пономарьова – учасники зібрання на чолі з Ольгою Курносовою та Андрієм Ілларіоновим виступили за більш тісні контакти з іншими російськими політиками та українською владою аж до створення Російської Федеративної Республіки на території Росії, що контролюється українською армією (проект Ростислава Мурзагулова). На форумі виступав представник легіону «Свободної Росії» Цезарь. На другому з’їзді народних депутатів (або 7 ЗНД) під головуванням Іллі Пономорьова відбулось звільнення Ольги Курносовой та заслухано доповідь голови ЗНД – Пономарьов продовжив роботу над законодавством для майбутньої Росії без Путіна. Варто підкреслити, що на з’їзді Пономарьова виступали народні депутати України Олександр Мережко та Олег Дунда.
В серпні 2022 року в рамках Збройних сил України було сформовано військовий підрозділ Російський добровольчий корпус (рос. Русский добровольческий корпус – РДК), який складається з етнічних росіян, лідери РДК були пов’язані з праворадикальними та ультраконсервативними середовищами. РДК визнають право народів, що проживають на території РФ, на самовизначення. У листопаді 2022 р. в Варшаві був організований Цивільний комітет, який став політичним крилом РДК. Цивільний комітет (Civic Council) задекларував збір коштів на підготовку та екіпіровку російських добровольців, що будуть воювати у складі ЗСУ та здійснювати партизанські дії на території РФ. Проте 6 червня 2023 року РДК та ЦК розірвали будь-яку політичну співпрацю мотивуючи це неспівпадінням політичних поглядів. РДК від самого початку не приєдналось до Ірпінської декларації.
ЦК зосередився на організації та допомозі Сибірському батальйону («Сибирский батальон (Батальон «Сибирь») – підрозділ збройних сил України, що комплектується представниками корінних народів Росії. На сьогодні публічна діяльність ЦК не є значною та вагомою.
Відповідно, на сьогодні існує три військові формування росіяни, які є частинами Збройний сил України (Інтернаціональний легіон територіальної оборони Збройних сил України – International Legion Defence of Ukraine і підпорядковані Головному Розвідувальному Управлінню Міністерства Оборони України – ГУР МО) і станом на 2024 рік жодне з військових формувань не має свого окремого політичного представництва або структури.
В березні 2023 року відбувся рейд у Брянську область РФ за участі РДК, у травні 2023-го відбувся рейд до Бєлгородської області за участі РДК, ЛСР та Сибірського батальйону. У березні 2024-го відбувся рейд у Бєлгородську та Курську область, у якому взяли участь РДК, ЛСР та Сибірський батальйон.
В червні 2023 року в ЗМІ з’явилась інформація про діяльність підпільної військової організації «Орден Республіки» до складу якого входять колишні та діючі військові Збройний сил Російської Федерації, які себе називають розвідкою у вигнанні. Орден виступає за республіканську форму правління, кордони 1991 року та категорично не підтримує будь-які дії, що можуть призвести до розв’язання громадянської війни на території Російської Федерації. Орден відкидає будь-яку форму співпраці з українським військовим керівництвом.
У серпні 2022 року було вбито Дарью Дугіну, а в квітні 2023-го ‒ Владлена Татарського, в обох випадках відповідальність за теракт проти згаданих осіб взяли на себе представники «Національної республіканської армії». Повідомлення про замахи на даних осіб з’являлись на ресурсі Роспартизан, який себе позиціонує, як рух опору та інформаційну платформу партизанського руху. З огляду на різні публікації в ЗМІ можна допустити існування різних груп так званих автономних партизан, що здійснюють боротьбу проти режиму Путіна на території РФ і ймовірно є громадянами РФ або особами, що постійно проживають на території РФ (їх політичні декларації та переконання можуть мати різну ідеологічну забарвленість, а структура діяльності безлідерською, мережевою та автономною).
На медіаресурсі «Росспартизан» з’явилась публікація, що опір режиму Путіна буде продовжено, навіть якщо будуть підписані угоди про перемир’я, адже тоталітарна держава Росія не зникне. ЗМІ стверджують, що медіаресурс «Росспартизан» створений журналістом Романом Попковим, який публічно закликав підтримати передусім і виключно збройну боротьбу проти режиму Путіна за умови об’єднання різних груп спротиву, дотримання алгоритмів безпеки та різноманітності, доточуванню форм збройної боротьби.
У серпні 2024 року Збройні сили України здійснили військову операцію на території Курської області. Рада Форуму вільної Росії з приводу подій у Курській області зробила заяву, в якій назвала війну оборонною й справедливою та привітала ЗСУ з проривом у Курську область, зазначаючи, що Україна має право на подібні дії, оскільки ЗСУ звільняють території РФ від путінізму. Аналогічну заяву зробив Виконавчий комітет З’їзду народних депутатів Російської республіки, назвавши дії ЗСУ визволенням територій від путінізму та диктатури і влади вбивць. Виконавчий комітет закликав добровольців та партизан доєднатися до повалення режиму.
Вважаємо за необхідне виділити окрему думку Володимира Пастухова, доктора політичних наук, та філософа Дениса Грекова. Пастухов стверджує, що росіянам, які емігрували з огляду на встановлення в Росії тоталітарного режиму, який розв’язав війну, потрібно буде прийняти русофобію як наслідок і визнати політичну реальність, в якій Росія є ворогом для України та країн Східно-Центральної Європи, яка має безпосередній історичний досвід співжиття з Росією в її різних історично-політичних проявах. Греков більш радикальний у своїх висловлюваннях. Він стверджує, що на території РФ триває громадянська війна низької інтенсивності (силовики готові воювати з власним народом оскільки є кастою, що має найбільше привілеїв при умові збереження пануючого режиму), а російська опозиція має визнати, що часи «вегетаріанських» протестів минули і настав час на агресивні дії. Важливість даного висловлювання публіцистів заслуговує на увагу оскільки було сказано за рік до заколоту Пригожина.
Радикалізм публіцистів завжди є першим етапом перед початком реальної революційної боротьби.
Заколот Пригожина у червні 2023 року засвідчив неготовність російської опозиції до будь-яких воєнних дій на території РФ. На 5-тій антивоєнній конференції ФВР (жовтень 2023) було проголошено декларацію, згідно з якою визнаються будь-які форми силового спротиву путінізму, якщо вони не загрожують цивільному населенню.
Відповідно, тривалість та інтенсивність воєнних дій призвели до еволюції поглядів у частини російської опозиції ‒ якщо на початку вторгнення переважна більшість росіян та російських політиків закликали лише до мирної протидії воєнній машині кремля, то в 2024 р. значна частина російських опозиціонерів зрозуміла, що воєнний або силовий фактор протистояння є елементом майбутнього транзиту влади та внутрішньої російської реальності. Дві політичні групи (З’їзд народних депутатів Російської республіки та Форум вільної Росії) прямо і публічно підтримали збройну боротьбу проти нинішньої влади в Росії. Національна Республіканська Армія ‒ єдина військова організація, що бере на себе відповідальність за теракти на території Росії.
У березні та травні 2024 року Головне розвідувальне управління Міноборони України (ГУР) провело форум у Києві та Львові. У заходах взяли участь представники Форуму вільної Росії (Іван Тютрін, Гаррі Каспаров) та З’їзду народних депутатів Російської республіки (Ілля Пономарьов та Олександр Осовцов), в роботі брали участь Марк Фейгін, Євгенія Чирікова, Роман Попков, Ростислав Мурзагулов, Андрій Волна та представники Легіону «Свобода России», «Сибірського батальйону».
Національна визвольна боротьба та РФ
Повномасштабна воєнна агресія РФ проти України оголила проблему російської національної ідентичності та актуалізувала питання самостановлення народів, реальної федералізації Росії. Після падіння СРСР більшість національних конфліктів в союзних республіках та самій Росії були інспіровані на рівні союзного керівництва у Москві. На початку 1990-х років суб’єкти РФ намагались використати шанс для розширення власного суверенітету або його проголошення. Відповідно, будь-які сепаратистські або національно-визвольні рухи методологічно ми пропонуємо зараховувати до російської опозиції через призму протистояння і взаємодії «метрополія – колонія».
У травні 2022 р. в Варшаві відбувся перший Форум Вільних народів Росії і протягом наступних декількох років відбулись чергові зїзди ФВНР у різних частинах світу ‒ від США до Японії і Великобританії.
Форум Вільних Народів Росії – платформа комунікації лідерів регіональних рухів та представників корінних народів Росії, що має на меті повну, контрольовану й ненасильницьку реконструкцію РФ, безумовними складовими якої будуть процеси деімперіалізації, деколонізації, денацифікації, демілітаризації та денуклеаризації сучасної російської держави. Фактична мета – розпад Російської Федерації. Декларація Форуму є найбільш радикальною щодо майбутнього облаштування Росії, малоймовірно, що лідери форуму мають структури та ресурси для втілення зазначених цілей.
Окремо варто виділити діяльність чеченської діаспори. В жовтні 2022 року український парламент ухвалив Заяву Верховної Ради України про визнання Чеченської Республіки Ічкерія тимчасово окупованою РФ і засудження вчинення геноциду чеченського народу. Данна заява активізувала чеченську політичну еміграцію, зокрема:
Ахмед Закаєв – лідер комітету з деокупації Чеченської республіка Ічкерія та Кабінету міністрів у вигнанні, який заявив про відродження Збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія в рамках ЗСУ.
Джамбулат Сулейманов – лідер руху «Толам» (Перемога), який було засновано на І-ому міжнародному з’їзді об’єднаної діаспори Чеченської Республіки Ічкерія в Парижі в листопаді 2022 року, заступником руху став Анзор Мосхадов. Обидва політики проводили політичні зустрічі в Україні.
В складі ЗСУ функціонують декілька окремих чеченських батальйонів, політичний патронат над якими здійснює Ахмед Закаєв. Варто підкреслити, що чеченські політики не закликають до збройної боротьби на території Чеченської республіки. Прихильники Закаєва під час з’їзду в Брюсселя у жовтні 2022 року декларували потребу мирної деокупації Чеченської республіки, оскільки чеченських народ перебуває у заручниках і не витримає третьої війни.
Культурно-мистецька та релігійна опозиція
Повномасштабне вторгнення на територію України спровокувало глибоку кризу всередині російського суспільства, культурні та мистецькі кола мусили чітко та однозначно задекларувати свою антивоєнну позицію. Радикально антивоєнна позиція частини російських митців та незгода з воєнними діями російської влади є свідоцтвом морально-етичної відповідальності частини російської культурно-мистецької еліти. Однак на сьогоднішній момент ми не можемо виокремити лідера або групу лідерів у сфері культури та мистецтва, які є втіленням опозиційних настроїв або спроможні генерувати протести, а не концерти для політичних емігрантів. Ютуб-блогери та лідери суспільних думок з значною сталою аудиторією, які виступають проти війни, хоча і є лідерами думок або експертами/публічними інтелектуалами, не можуть кваліфікуватися як політичні або опозиційні діячі виключно з методологічної точки зору, оскільки не ставлять собі за мету прихід до влади, хоча публічно можуть закликати до зміни влади або вважати нинішню владу злочинною. Проте у тій або іншій мірі будь-яке висловлювання публічних росіян, які виїхали з Росії з огляду на війну, сприймається через політичну призму.
З огляду на зазначені фактори вважаємо за потрібне підкреслити, що українське суспільство та держава перебувають у постійному процесі самовизначення стосовно власного ставлення до росіян та Росії.
В березні 2022 р. було опубліковано Звернення священнослужителів Руської Православної Церкви із закликом до примирення та припинення війни, яке було підписане 263 кліриками РПЦ, у тому числі 20 особами, що належать до Білоруського екзархату. Проте жодних організованих груп не було створено, а публічний протест будь-якого церковника отримав жорстку реакцію з боку церковної влади РПЦ.
Головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт був змушений виїхати із Росії після того, як відмовився підтримати війну проти України, і в одному із своїх інтерв’ю він закликав євреїв Росії виїжджати з країни.
Варто підкреслити, що єдиною релігійною структурою, яка відкрито молиться за мир та формально залишається поза будь-якою державно-мілітарною риторикою офіційної Москви і легально діє на території Росії – це Католицька церква.
Окремі представники протестантських церков виступали проти воєнних дій.
Восени 2022 року духовний лідер калмицьких буддистів, почесний представник Далай-лами в Росії, Монголії та країнах СНД Тіло Тулку Рінпоче виїхав із Росії до Монголії через незгоду з війною в Україні, а у січні 2023 він оголосив про своє звільнення з посади верховного лами Калмикії.
Серед мусульманських спільнот потрібно виокремити провідницьку діяльність Абу Умар Сасітлінського та Свободних мусульман, який, перебуваючи закордоном, закликає мусульман Росії не брати участь у війні проти України. Дослідники зазначають, що найбільш «антивоєнними» (у значенні не брати участі у війні між Росією та України, як такій, що не стосується справжніх мусульман) є проповідники пов’язані із салафітами.
Замість висновків
З формальної точки зору ми можемо стверджувати, що на даний момент вся російська опозиція перебуває поза територією Росії і у надзвичайно обмежений спосіб спроможна комунікувати з власними громадянами. Для російської опозиції власна самість залишається остаточно невизначеною, динамічною, такою, що постійно визначається через призму воєнних дій, які веде Росія проти України.
Необхідно підкреслити, що не всі представники російської опозиції усвідомлюють, що їх опозиційність щодо нинішньої влади в Росії корелюється через їх ставлення до України (дихотомія майбутньої російської ідентичності буде пов’язана з Україною, на жаль, російські опозиційні діячі не спроможні на нинішньому історичному етапі усвідомити, що Україна (суспільство та держава, які будуть діяти незалежно, а інколи у суперечці) у тій або іншій мірі будуть впливати на Росію та її політичний устрій. На сьогодні ми можемо стверджувати, що будь-яке завершення війни, де Росія не капітулює, означає компроміс з українським уявленням чим є Росія та реальною Росією з її політичним керівництвом.
Російська опозиція/еміграція у широкому значенні даного слова стоїть перед фундаментальним питанням самовизначення та переосмислення себе поза імперіалістичними патернами (з огляду на те ким вони себе бачать і як її бачать інші). У тій чи іншій мірі це намагаються робити політики (промова Юлії Навальної на форумі в Словенії), або експерти/науковці (Василь Жарков, Євгеній Рощін, Артемій Магун та інші). Відсутність стратегії щодо дій стосовно Росії на Заході сприймається як проблема передусім російської опозиції, яка переконана у необхідності підтримки процесів демократизації Росії країнами Заходу.
За аналогією ми можемо стверджувати, що російська опозиція та еміграція буде обирати між двома стратегіями. Перша ‒ стати новою Валерією Новодворською і вести безкомпромісну боротьбу за реальну демократичну Росію до самого кінці у буквальному значенні цих слів, або залишитись Олександром Солженіциним – емігрувати з імперії зла, щоб повернутися у нову Росію, де можна буде збудувати нову імперію.
На жаль, завжди є третій шлях, який можуть обрати російські митці в еміграції/опозиції, це написати вірш у стилі пізнього Йосифа Бродського.
Проте, завжди є шанс на гротескне повторення історії з «перебудовою» або ХХ з’їздом партії на якому буде викрито злочинний режим Володимира Путіна, що примусить владу розпочати процес «відлиги-перебудови 2.0» із проведенням перших вільних виборів на яких описані політичні актори можуть прийняти участь на загальних підставах.
Центр політичних наративів демократії (Україна)
Група Академія Схід – (Польща)
За редакцією Євгенія Білоножко
