Залишилася одна перешкода, яка заважає Росії остаточно заявити про перемогу в Сирії – експерт

Експерт з питань міжнародної політики Українського інституту майбутнього ІЛІЯ КУСА в інтерв'ю "Апострофу" розповів про переможців війни в Сирії й про подальші перспективи країни.

- Минуло понад три роки від моменту, коли Росія завдала першого авіаудару по Сирії. Яких цілей досягла Росія в Сирії й чого хоче надалі?

- По-перше, вони зберегли на посаді Башара Асада та його уряд. Не дати їм впасти було головною й пріоритетною метою. По-друге, вони посилили сирійський уряд і їхню армію. По-третє, вони випробували більше 500 нових видів озброєння, використавши Сирію як полігон. По-четверте, вони допомогли сирійській владі повернути під контроль більшість територій, що дозволило більш-менш стабілізувати ситуацію в країні й різко посилило вплив самої Росії у Дамаску і в цьому регіоні загалом. По-п’яте, вони сформували різноманітні нові політичні альянси, які дозволили Росії обіграти Сполучені Штати та їхніх союзників.

Росія встановила контакт із Йорданією та Ізраїлем, що дозволило весною-літом цього року практично без крові повернути урядові Південну Сирію. Бойовики опинилися в блокаді з усіх боків, від них всі відмовилися і все завершилося буквально за кілька місяців.

Кремлеві вдалося сформувати альянс Анкара-Москва-Тегеран, який зараз, по суті, вирішує все в Сирії. Цим Росія забрала Туреччину із прозахідного натівського табору. Власне, зближення Туреччини й Росії стало ключовим фактором, який дозволив обіграти Сполучені Штати, оскільки без Туреччини вирішувати щось у Сирії складно.

Через тему сирійських біженців росіяни посилили свій вплив у сусідньому Лівані: Росія зараз – головний посередник у переговорах між Бейрутом і Дамаском. І власне, Росія зуміла добитися того, чого хотіла – посилити свій вплив в регіоні, створити "парасольку безпеки" й добитися визнання їхніх домінуючих позицій у Сирії, яке прийшло після саміту в Гельсінкі з Трампом.

Зараз головний інтерес Росії – це, по-перше, повернення під контроль центральної сирійської влади решти територій, по-друге, розвал союзу американців із курдами (для цього вони зараз схиляють курдів до переговорів з офіційним Дамаском, щоб залишити США за бортом), а по-третє, виведення американських військ із Сирії. Військова присутність США для них – остання перепона для того, щоб остаточно завершити конфлікт на свою користь.

- Що дасть завершення конфлікту на користь росіян?

- Воно вже дає свої плоди. На тлі зменшення впливу США на європейському континенті й Близькому Сході Росія презентує себе як альтернативного партнера для європейців у галузі безпеки. Мовляв, у нас є "парасолька безпеки", ми можемо вирішити проблеми мігрантів, забезпечити стабільність Близького Сходу, наприклад, завершити конфлікт в Сирії, стабілізувати ситуацію в Іраку, Йорданії, Лівані, не дати, щоб війна почалася там.

Європейці на це ведуться. Вони бачать, що без Сполучених Штатів їм потрібен інший партнер, на якого можна спиратися. І це одна із причин, чому почався цей обережний розворот щодо Росії.

- Пропозиція більш ніж заманлива для багатьох урядів.

- Вирішення міграційного питання означатиме, що багато еліт отримають високі рейтинги перед виборами й зможуть втриматися. Стабілізація Близького Сходу – це те, чого хочуть європейці. А ще – повернення біженців додому. Це ті питання, які їх дуже турбують.

Більше того, Росія, на відміну від Сполучених Штатів, не вимагає, щоб європейці щось платили за свою безпеку, що робить її дуже зручним партнером. Згадаймо заяви Трампа про те, що "ви маєте платити більше".

Через Сирію Росія посилила свої глобальні позиції, добилася саміту з американським президентом, а це означає визнання того, що Москва – рівний партнер Вашингтона. І тепер вона просуває ідею, що може стати альтернативним другом в галузі безпеки. Мовляв, грошей дати ми не можемо, але можемо робити брудну роботу зі стримування біженців, наприклад. Європейці будуть отримувати бонуси від цього, тому значна частина європейських еліт на це йде.

Європа не може спиратися на той же Китай. Він не є партнером в галузі безпеки, а от досвід такої співпраці з Росією в них є, особливо в тій же Німеччині в межах її ostpolitik. США зменшують свій вплив в світі, закриваються, руйнують старий світовий порядок. А Росії якраз вигідно стримати це руйнування або ж пережити цей турбулентний період і потім знайти своє місце в новому світопорядку. Аналогічний інтерес і в Європейського Союзу, тут їхні інтереси збігаються.

В обмін на це Росія хоче визнання й скасування частини санкцій. Хоча насправді зараз ідеться про те, що навіть коли кримські санкції збережуться, то їх це влаштує. Всі вже давно найшли спосіб їх обходити. Головне для них – зняття санкцій, пов’язаних із доступом до технологій. Це найсерйозніші обмеження, які відрізають Росію від доступу до нових технологій протягом наступних 15 років.

Технології й нормалізація стосунків з Заходом – це все, що потрібно Росії. Посилення впливу на Близькому Сході й в Африці – інструмент досягнення цих цілей. Наприклад, за останні два роки Росія стала головним постачальником зброї для країн Північної Африки, в той час як влив Сполучених Штатів там зменшився до мінімуму.

- Тобто святе місце порожнім не буває – Росія пропонує європейцям те, чого вони хочуть, загалом майже нічого не вимагаючи натомість, як Трамп, наприклад.

- Так, росіяни і європейці знайшли спільну мову якраз в Африці, особливо в північній. Потім вони можуть співпрацювати й щодо Сирії. Наприклад, влітку цього року Франція вперше за сім років відправила гуманітарні вантажі в Сирію через офіційний Дамаск. Раніше такого не було – французи відправляли гуманітарну допомогу на непідконтрольні уряду території. Нині вони припинили співпрацю з бойовиками й почали працювати через Дамаск. І це результат російської дипломатії. Гадаю, непрямої, адже вони не проводили самітів чи переговорів. Просто хтось десь домовився через власні канали.

Зараз головний інтерес росіян в Сирії – схилити європейців до того, щоб вони профінансували реконструкцію цієї країни, оскільки стабільна Сирія – у довгострокових інтересах Європи.

- І скільки це може коштувати?

- За оцінками ООН, близько 200 мільярдів доларів. Але насправді, думаю, більше. У росіян таких грошей немає. Уже зголосилися Катар, частина саудівських фондів, але Москва хоче, щоб долучилась Європа. В обмін на це вони пропонують стримання будь-якої дестабілізації.

Тому вони й пішли на російсько-турецькі домовленості в Сочі щодо провінції Ідліб 18 вересня. На провінцію мала наступати сирійська армія, але Росія й Туреччина домовилися, що операції не буде. Там створена демілітаризована зона й так далі.

У них були сили ліквідувати бойовиків, це останній їхній анклав у всій Сирії. Але росіяни вирішили, що ліпше домовитися про перемир’я, аби показати, що вони миротворці. Крім того, це демонструє, що вони не дозволять, аби була нова битва, яка спричинить нову хвилю біженців. Але, мовляв, профінансуйте, будь ласка, деякі нові проекти. І я майже впевнений, що найближчим часом рівень залучення європейців в процес реконструкції Сирії зростатиме. Особливо, коли завершить роботу конституційна комісія, яка має виробити нову Конституцію для Сирії. Вона багато в чому залежна від росіян, там дуже сильні позиції росіян, іранців і турків. Тобто там практично немає впливу Сполучених Штатів, що, знову-таки, робить Росію цікавим партнером, оскільки, по суті, вони все вирішують в тій же Сирії.

- Які взагалі перспективи цієї країни? Майже десяток років там точиться війна, міста лежать у руїнах, люди постійно тікають...

- Зараз усе не так трагічно. Переважна частина території Сирії більш-менш стабільна, оскільки перебуває під контролем центральної влади. Єдине, що не дозволяє говорити про повне завершення конфлікту, – курди, які досі утримують значний шмат території на Північному Сході Сирії. Тож мають відбутися переговори між сирійським урядом і курдами.

Іще треба щось зробити з провінцією Ідліб, оскільки це останній бастіон антиурядових сил в усій Сирії. Значна частина антиурядових сил, які там перебувають, прямо чи опосередковано пов’язані з Аль-Каїдою. Також є питання щодо окупованих Туреччиною північних сирійських земель, де в школах уже вводять турецьку мову. Сирійський уряд не хоче, аби все це заморожувалося надовго. Вони розуміють, що це виводить землі з-під їхньої юрисдикції. Питання іще в тому, яким буде політичний устрій Сирії, яку Конституцію для неї напишуть.

- Це повинна бути Конституція національної єдності, яка мала би влаштувати всі народи, що живуть у Сирії. Чи є підстави говорити, що так і буде?

- Я думаю, що вона буде влаштовувати лише переможців. Вони пишуть історію, а переможці сьогодні – Росія, Туреччина та Іран. Можна віднести до них ще Ізраїль, оскільки він досягнув, чого він хотів: хімічний арсенал Сирії ліквідовано, а сирійська влада послаблена.

Будуть невеликі питання на кшталт долі самого Башара Асада, як довго він залишатиметься на посаді. Гадаю, не дуже. Він – токсична фігура, тож, радше за все, йому дадуть певний термін, і він піде. Якщо росіяни хочуть залучити європейців до нормалізації стосунків із Сирією, їм потрібно буде шукати заміну Асаду й вони її знайдуть. Головне, щоб цей перехід був м’який і без ексцесів.

Від вирішення цих питань залежить майбутня стабільність Сирії: наскільки стабільними й ефективними будуть її державні інститути й відновленою – економіка. Говорити про повне відновлення від такої війни можна буде років за 20-25, якщо все буде нормально й не буде нового конфлікту.

- Тобто можна зробити висновок, що вісь Москва-Тегеран-Анкара організували й тепер збираються "продати" перемир’я в одній із найгарячіших точок світу?

- Так, саме в цьому трикутнику все вирішується. Тому я й кажу, що Росія добилася багато чого. Ситуація 2015 року й теперішня – це небо і земля. Три роки тому 40% території Сирії перебувало лише під контролем терористів Ісламської держави, я вже не кажу про інші екстремістські угруповання. Зараз їм вдалося розвернути ситуацію в інший бік, і вони користуються цим по повній програмі.

Ще один момент – росіяни мають домовитися зі США. Як я зрозумів із Гельсінського саміту, вони готові вийти з Сирії. Це те, що потрібно росіянам, щоб остаточно заявити про перемогу. Але Вашингтон хоче зробити це, зберігши обличчя. Для цього потрібен якийсь договір, мовляв, ми домовилися, США зроблять вигляд, що вони виконали свої зобов’язання перед курдами, не кинувши їх напризволяще, а росіяни зроблять вигляд, що США теж зробили свій внесок у вирішення конфлікту в Сирії. Задля того щоб домовитися зі Штатами, росіяни навіть готові стримувати Іран.

У деяких питаннях Іран у Дамаску навіть впливовіший за Росію, і це для неї проблема. Іран – стратегічний конкурент Росії в Сирії як в енергетичних проектах, так і в плані військової присутності. Тому на саміті в Гельсінкі між Трампом і Путіним була домовленість про те, що росіяни спробують зробити все, аби трохи стримати Іран. США в свою чергу пообіцяли вивести свої війська після певних домовленостей із росіянами.

Дональд Трамп іще під час передвиборчої кампанії казав, що хоче покинути Сирію. Для нього ця війна нецікава – вона висмоктує з бюджету багато грошей. Проте, знову ж таки, республіканський істеблішмент не дасть йому так просто покинути Сирію, тож відбуватиметься пошук домовленостей, щоб це не скидалося на повну поразку.