Близький Схід знову став джерелом тривожних новин. Сьогодні вночі на американські бази Іраку під радісні коментарі Тегерану впали ракети Корпусу Вартових Ісламської Революції (КВІР). Іран здійснив обіцяну відплату за ліквідацію генерала Сулеймані, а увесь світ завмер в очікуванні подальшої ескалації. "Апостроф" проаналізував ситуацію у пошуках відповіді на запитання: чи є ми свідками початку повномасштабної війни, чи США та Іран і далі продовжать займатися ритуальними рухами, які розраховані виключно на внутрішнього споживача.
Ляпас США та відплата за Сулеймані
Загибель генерала Іранського Корпусу Вартових Ісламської Революції Касема Сулеймані внаслідок американського авіаудару декілька днів тому не на жарт переполошила увесь світ. На ниві і так вкрай напружених американсько-іранських відносин запахло смаленим. Тегеран пообіцяв жорстоко відплатити за смерть відомого діяча, якого в країні вважають національним героєм. Над центральної мечеттю країни був піднятий червоний прапор помсти. І в ніч проти 8 січня іранська відповідь прозвучала. По американським авіабазам в Іраку Ербіль, Айн Асад, а за деякими повідомленнями, і по авіабазі Тажді поблизу Багдаду, було випущено від 15 до 35 ракет. За їх запуском з командного пункту КВІР особисто спостерігав аятола Хаменеї і тріумфально назвав подію "ляпасом Сполученим Штатам". Іранські ЗМІ поспішили рознести звістку про загибель 80 та поранення понад 200 американських військових. Втім, поряд з радісними повідомленнями про "помсту за Сулеймані" від іранського МЗС також прозвучали меседжі про "небажання війни", і відповідне звернення навіть було направлено до Радбезу ООН.
Показово, що Штати зреагували на відверту атаку доволі стримано і формально. По тривозі була піднята авіація з американських баз в Аравії, але трохи покружлявши в небі вона повернулася на землю. В Білий Дім прибули держсекретар Майк Помпео та вищі військові чини, а Трамп навіть збирався робити термінове звернення до нації, але врешті передумав і пішов спати. Щоправда, перед сном президент США все ж встиг через свій улюблений канал комунікації - Twitter — повідомити світу, що "все нормально", а Штати мають всі засоби, щоб відповісти Ірану. І поки американський президент відпочиває, світ задається питаннями про те, що ж насправді відбулося в темряві іракської ночі?
Чому Америка мовчить?
На диво спокійна реакція Сполучених Штатів, а також відсутність будь-яких підтверджень про втрати американців з боку Міністерства оборони США свідчать, що жертв з боку американського персоналу та військових не було, не дивлячись на переможні реляції з боку Тегерану. Більш того, найімовірніше, що задум уникнути жертв і була в основі плану цієї атаки.
Збита іранська ракета
"Без звичного порядку, коли Міністерство оборони спершу заявляє про наявність втрат, а пізніше оголошує конкретні дані щодо кількості загиблих, іранські заяви - не більш ніж пропаганда. Якби втрати були, то вже просочилася б інформація з атакованих американських баз. Та й Трамп би не мовчав, якщо не через офіційну заяву, то через Twitter коментував би події. Все це дає підстави вважати, що втрат з американського боку немає. Більш того, саме таким, швидше за все, і був план Ірану. Йому необхідно було відповісти на ліквідацію Сулеймані, але так, щоб не перейти поріг ескалації", - пояснив "Апострофу" головний консультант відділу воєнної та воєнно-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков.
Таким чином, йти на надмірну ескалацію зі Сполученими Штатами - а така в разі загибелі десятків американців є неминучою - Тегеран не міг. Але і залишити без відповіді американську спецоперацію, яка завершилася загибеллю Сулеймані, у іранського режиму також не було можливості, в першу чергу, з внутрішньополітичних причин.
"Іран є ісламською республікою, а ісламське право є важливим джерелом легітимності для правлячого режиму. І дуже важливе місце в ісламському праві займає принцип рівнозначної відплати, також відомий як "око за око". Якби Тегеран залишив убивство Сулеймані без рівнозначної відповіді, то по легітимності режиму було б завдано критичного удару. Тому Тегеран буде і далі розповідати про жертви серед американців, аби задовольнити внутрішньополітичний запит на відплату", - розповів "Апострофу" директор Інституту Сходознавства НАНУ Олександр Богомолов.
На межі між ескалацією і переговорами
Отож, американці убили Сулеймані, а Іран завдав чітко розміреного удару у відповідь, який задовольняє і внутрішній антиамериканський запит, і не дає підстав США йти на ескалацію конфлікту. І Вашингтон, і Тегеран постійно обмінюються погрозами, і водночас не втомлюються повторювати про готовність до переговорів та небажання воювати. А світ задається питанням: чим же ж стала сьогоднішня атака Ірану — крапкою у конфлікті чи його поворотною точкою, що занурить увесь регіон у полум’я війни?
З одного боку, запит на деескалацію об’єднує і Вашингтон, і Тегеран. Більш того, складається враження, що обидві сторони вже досягли своїх цілей.
"США потрібно було продемонструвати готовність застосовувати силу після того, як у 2018-19 роках вони "проковтнули" низку інцидентів з боку Ірану. І почати нові переговори саме з позиції сили. Ірану було важливо не залишити американський удар без відповіді, але не перейти поріг конвенційної ескалації, яку Тегеран просто не витримає. Логічним наступним кроком виглядає відновлення переговорного процесу, наприклад, в Омані, що вже був майданчиком для контактів США та Ірану", - зазначив Микола Бєлєсков.
Микола Белесков: "США потрібно було продемонструвати готовність застосовувати силу"
З іншого боку, вірогідність ескалації залишається дуже значною, адже головна ціль американського тиску на Іран може бути неприйнятною для режиму, який володарює в Тегерані.
"Обама під час переговорів з Іраном хотів лише одного - відмови від ядерної програми. Трамп же хоче відмови Ірану від своєї агресивної зовнішньої політики в регіоні. А на це Тегерану буде практично неможливо піти без підриву внутрішньої стабільності. Тим паче, в країні вистачає сил, які тільки й чекають, коли режим захитається. Досягти своїх цілей Сполученим Штатам буде дуже важко, а тому надмірна ескалація залишається доволі ймовірним сценарієм", - висловив переконання Олександр Богомолов.
Також не варто забувати про ще один важливий момент - президентські вибори в США, які відбудуться восени цього року. Трамп налаштований рішуче. І під час виборчої кампанії йому підійде будь-що, аби заручитися якомога ширшою підтримкою населення США. З огляду на це, можна спрогнозувати, що хазяїн Білого дома піде на повноцінну військову операцію в Ірані тільки у разі, якщо відповідні соціологічні заміри продемонструють, що американці справді хочуть війни. Якщо ж ні - то все обмежиться лише регулярним брязкотом зброї...
