Український співак, композитор і автор пісень ОЛЕГ ВИННИК в інтерв'ю "Апострофу.Лайм" розповів про творчі плани на наступний рік, те, як він тримає себе в тонусі, для кого виступає на корпоративах і чому відмовляється від пропозицій щодо концертів у Росії.
- У грудні завершився ваш концертний тур. Хочеться дізнатись навіть не те, як ви витримуєте такий шалений графік, а чи могли б ви вже жити у більш спокійному ритмі?
- Мабуть, так. Сподіваюся, що наступний рік буде більш спокійним і я раціональніше використовуватиму свій час. Мрію більше уваги приділяти творчості. Останні два роки у зв’язку з насиченим гастрольним графіком зовсім мало часу залишалося на написання нових пісень. Тому в 2018-му планую втілити в життя усі свої досі нереалізовані ідеї.
- Як налаштовуєтесь, розслабляєтесь та відновлюєтесь після виступів?
- "Налаштування" у мене в крові. Організм сам відчуває, коли в нього концерт і треба працювати, а коли настає пауза, вихідний день, і можна дозволити собі відпочити. Перед виступом важливий комфорт. Його легко досягти, якщо в колективі кожен займається своєю справою. Відновити сили мені допомагає лише сон. Останнім часом я дуже мало сплю, тому особливо ціню моменти, коли можу хоча б на декілька хвилин заплющити очі і "відключитися". Так само, якщо випадає вільних пару днів, перші 24 години намагаюся відіспатися, відпочити і взагалі нічого не роблю.
- У вас стільки шанувальниць, вони очікують вас перед, після концертів. Як вам живеться з такою популярністю?
- Я звик до постійної уваги та навчився почувати себе зручно в будь-якій ситуації. Люди підходять зі мною фотографуватися, коли займаюся з тренером в спортзалі. Або, буває, в ресторані з тарілкою борщу відчуваю себе наче на сцені, коли на мене дивляться з усіх сторін. Але я не нарікаю. До сьогоднішнього дня відчуваю лише повагу в таких ситуаціях. Головне, щоб увага не переходила в агресію.
- Це гордість чи тягар, коли стільки жінок закохані й на щось сподіваються? Що б ви порадили чоловікам, які марно чекають, поки їхня кохана "втомиться" від захоплення Олегом Винником?
- Краще за любов ще ніхто нічого не придумав. Якби моя кохана пішла на чийсь концерт, то, чекаючи її повернення, я б ще й романтичну вечерю приготував. Уявіть, ваша дівчина чи дружина отримала насолоду, слухаючи пісні улюбленого виконавця, з позитивними емоціями повернулася додому, а ви їй влаштували сюрприз. Це прекрасно. Навіщо гаяти час на ревнощі, якщо ви любите один одного? Довіряйте своїм коханим, тоді все буде добре.
- Вас охороняють на концертах? А в повсякденному житті?
- Зі мною в тури їздять шість охоронців. Вони стежать за порядком в залі безпосередньо під час концертів. У тому випадку, якщо ми виступаємо на великих майданчиках чи стадіонах, кількість охорони збільшується. А в повсякденному житті навіщо мені бодігарди? Я нікому нічого такого не зробив, щоб турбуватися про свою безпеку.
- Цей образ героя-коханця, лицаря вимагає величезної енергії. Як вам вдається увесь час посміхатися й бути в тонусі?
- Часом дивлюсь на людей і думаю: чому вони так мало посміхаються? Чи це такий образ життя, суєта? Чи, може, понти або комплекси? Відсутність посмішки говорить про те, що немає щастя всередині. Щаслива людина – вільна, без камінців на душі. У неї сяють очі, від її посмішки розквітає усе навкруги. На жаль, декому потрібно життя прожити, щоб це зрозуміти. Звичайно, посміхатися треба не навмисно. Це бажання має виникати всередині. А для того, щоб відчувати себе щасливими, ми маємо бути вдячними за кожен прожитий день. Я постійно кажу: якщо ти чимось незадоволений у цьому житті, подивися на інших – їм може бути набагато гірше.
- В залі багато часу проводите?
- Близько двох годин на день займаюся з тренером. Але не так давно пошкодив зв’язку на нозі, тому на якийсь час довелося зробити перерву у спорті.
- Які у вас шкідливі звички?
- Думаю, вони є у кожної людини. Але навіщо акцентувати увагу на вадах і відхилятися від краси життя? Це якось дуже низько. Напевно, краще було би поговорити про почуття.
- Ви самі є автором своїх пісень. Творите регулярно чи чекаєте натхнення? Розповідають, що Андрій Малишко "Пісню про рушник" записав серед ночі на цигарковій коробці, бо більше не було на чому, а у вас є схожі історії?
- Сьогодні вже не потрібно носити з собою олівець і аркуш паперу для того, щоб занотувати свої думки. У кожної людини є мобільний з диктофоном. Тому процес запису нових рядків чи мелодій відбувається набагато простіше. Я не чекаю, коли до мене прийде муза. Поступово накопичую ідеї, а потім відпрацьовую їх. Часто пісні народжуються вночі. Декілька разів я їх проспав. Можливо, це були хіти, не знаю (посміхається). Але насправді я страждаю безсонням і саме вночі у мене з’являється дуже багато цікавих ідей.
- Так, нас це хвилює. І не лише нас. Ніно існує, як і решта героїнь? Чи це збірні образи?
- Я вже розповідав журналістам, що Ніно - це моя близька подруга. Якось на день народження написав їй вірш-привітання, а вона відповіла: "Нарешті, ти склав про мене пісню". "Щось у цьому є", - подумав я і почав працювати над майбутнім хітом (посміхається). Зізнаюся, трек дався мені нелегко. Мелодика прийшла одразу, а ось на текст довелося витратити чимало часу. Було близько семи різних варіантів.
- А які жінки вам подобаються?
- У першу чергу, мене вражають розумні жінки. Добре, коли розум гармонійно поєднується з красою. А ще, коли по відношенню до чоловіка відчувається адекватна відданість. Не прихильність, не фанатизм, а саме адекватна відданість.
- Ви живете на дві країни. Де вам комфортніше?
- Людина може скрізь собі створити комфорт, той затишок на своїй території, де відчуваєш себе вільно і спокійно. Звичайно, говорячи про соціальне становище, закон та безпеку, важко порівнювати. Європа в цьому плані на декілька кроків попереду. Але я завжди дотримуюся тієї думки, що комфорт можна забезпечити будь-де. Якщо ми подбаємо про затишок в кожній сфері свого життя, не будемо замислюватися, де нам зручніше.
- Найбільший урок, який ви отримали, проживаючи за кордоном?
- Усе моє життя – це урок. Кожен контракт, кожна нова роль… Усе, що трапляється на моєму шляху, я завжди сприймаю як уроки і кожен Божий день чомусь вчуся.
- Ну, і провокаційне. Де жінки красивіші? У нас чи в Німеччині?
- Невлучне запитання (посміхається). Усі ми добре знаємо, чим багата наша країна – вами, нашими найкрасивішими у світі жінками. Ніколи не забуду картину, коли зі мною до Києва приїхав мій друг із Німеччини. Молодий, високий – як у фільмах показують. Це був 2003 рік, ми вийшли на Майдані, і він аж спітнів, чоло змокріло, очі розбіглися. Я думав, погано почувається, хотів "швидку" викликати. Питаю: "Що сталося?". А він: "Не можу повірити, куди я потрапив? Така краса! Не знаю, куди й дивитися, боюся зір собі зірвати". Мені тоді так приємно стало, навіть собою пишатися почав, що виріс в цій красі (посміхається). Так що у даному випадку порівняння недоречне. Думаю, українську красу ніхто не перещеголяє.
- Навіщо вам "Х-фактор"?
- Це теж для мене урок. Я довго думав, перш ніж погодитися на пропозицію взяти участь у проекті, але все ж таки вирішив: якщо в мої роки дається шанс спробувати себе в чомусь новому, потрібно ним скористатися. Сьогодні я впевнений, що правильно вчинив, і вдячний долі, що не відмовив. Якщо ми, артисти, можемо комусь допомогти, наставити (наприклад, в ролі журі "Х-фактору"), маємо підходити до цього з великою відповідальністю.
- Як вам спілкується і працюється з колегами за суддівським столом? З ким комфортніше?
- Не люблю виділяти когось і говорити, хто більше подобається, а хто менше. Це образливо, мені здається. Повторюся, ми самі створюємо собі комфорт. Кожен має право на свої думки і почуття. У кожного різні емоції. Це треба приймати на професійному рівні, а не упереджено відноситися один до одного. Я на "Х-фактор" йшов не заради комфорту.
- Вам важко було казати "ні", якщо "людина хороша" і "треба підтримати"?
- Я знаю, що людські риси важливі на сцені. Якщо всередині є злість чи негатив, слухачі це швидко відчують, буквально з перших нот. Але людські якості все ж таки не являються професійними. До цього треба ставитися адекватно і об’єктивно. Часом краще сказати людині в очі конкретно "ні", без ніяких пояснень, щоб, можливо, навіть їй допомогти. Не варто давати марних надій. Багато людей починають вірити, що вони реально круті, і витрачають час, займаючись не своєю справою. Звичайно, це непросто, але в кінці-кінців краще бути людиною прямою, відвертою і нікому не лестити.
- Ви переставали усміхатися, коли на сцену виходили виконавці з пірсингом, тату, а одного разу навіть порекомендували учасниці перестати себе спотворювати. Це просто бажання бачити людей красивими чи щось глибше?
- Епатаж і будь-які образи на сцені мені абсолютно не заважають. Навіть зі страшними персонажами можна погодитися, якщо це просто гра. Але, коли я розумію, що за певним сценічним іміджем криється щось глибше, мені реально хочеться допомогти. Стає жаль таку людину, адже вона може завадити собі та іншим. Такі речі не потрібно пропускати повз себе. Все, що демонструється на сцені, іде до людей. Зокрема, до дітей, які теж дивляться телебачення, а потім копіюють ті чи інші образи. Уявіть собі, що б було, якби я ще й подібне схвалював? Якщо я причетний до конкретної ситуації і маю можливість висловити свою думку, було б дивно, якби говорив навпаки.
- А зі своєю командою було складно? Плануєте, може, з кимось із них записати пісню?
- Не думав про це. До речі, цікавий варіант. Якби знайшовся час, чому б і не спробувати. Не сказав би, що мені було складно працювати зі своїми підопічними. Я розумів, що в моїй команді люди, які вже мають певний життєвий досвід за спиною. При цьому вони дуже відрізняються один від одного. Цікаво було ділитися своїми думками, і я радію, що зміг чимось допомогти Миколі, Олені і Альоні, щось нове принести в їх життя. Звичайно, вони не з першого слова мене розуміли. Проте наша співпраця завжди була ефективною і продуктивною. Я відчуваю, що людям допомагає моя робота. І впевнений, що після "Х-фактора" мої підопічні будуть задоволені тим, що бачили, чому навчилися і як ми проводили час.
- Ви часто виступаєте на корпоративах та весіллях? Вам це подобається?
- Люди запрошують мене для того, щоб у них було свято. І на мені лежить велика відповідальність це свято їм не зіпсувати, подарувати незабутні миті щастя та добра. Я виступаю тільки там, де мене дійсно люблять, і лише для тих людей, котрі хочуть почути мої пісні. Ніхто не сидить за столами, не їсть, усі танцюють і співають разом зі мною. Я відчуваю лише повагу в таких випадках.
- В Росію запрошують виступати?
- Запрошують, і дуже активно. Пропонують тури з великими залами. Нічого не змінилося, від концертів у Росії я відмовляюся. Знаю, що мене там будуть слухати тисячі людей. Але не можу дозволити собі поїхати, це дуже легкий егоїстичний шлях. Я співаю про щастя і зраду, люди вірять моїм словам.
- Як ви ставитесь до того, що в Україні часто зривають концерти артистів, які виступають в Росії?
- Я відповідаю лише за себе. У нас немає законів про заборону виступів. Ми живемо у нелегкий період і саме сьогодні кожен показує своє обличчя. Прийде час, усі дамо відповідь.
- Якби запросили грати в кіно вашого улюбленого героя, хто б то був?
- Жан Вальжан (я грав його на сцені, а хотілося б і у кіно). Це еталон чоловічого існування. Крім того, мені дуже подобаються фільми про Другу світову війну.
- Найцінніша порада, яку колись отримували?
– Навчитися вірити в Господа Бога.
- Найголовніше в людях — це...
-...людяність.
- Найбільша мрія?
– Мир у нашій країні і в кожному серці.
- З чого починається день Олега Винника і чим завершується?
– Піснею.
