Чорнобильська АЕС, яка була зупинена у 2000 році, залишається діючим промисловим об'єктом. У зоні відчуження ЧАЕС знаходяться сховища відпрацьованого ядерного палива та ядерних відходів, а відносно недавно там почали встановлювати сонячні електростанції.
"Апостроф" розбирався, чим зараз живе Чорнобиль, де сталася найбільша аварія в історії атомної енергетики, і чи є в нього майбутнє як у сучасного енергетичного хабу.
Сорок років тому сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Тоді радянське керівництво в Москві довго приховувало сам факт того, що відбулося, а потім, все ж таки визнавши його, намагалося применшити масштаб катастрофи.
Сьогодні з тієї ж Москви спрямовуються удари по енергетичних об'єктах України, у тому числі й по інфраструктурі Чорнобильської АЕС. Одна з таких атак пошкодила саркофаг над четвертим енергоблоком станції, який було зруйновано під час аварії 1986 року. На саркофазі будуть проведені ремонтні роботи, які можуть затягтися на кілька років.
Незважаючи на те, що Чорнобильську АЕС було зупинено ще у далекому 2000 році, вона досі залишається в експлуатації. Зокрема, на її території знаходяться кілька сховищ відпрацьованого ядерного палива та відходів.
Але Чорнобильська АЕС живе не лише минулим, а й майбутнім. На її території, а точніше, у зоні відчуження ЧАЕС, у 2018 році було відкрито сонячну електростанцію (СЕС) потужністю 1 МВт. А у квітні 2025 року там з'явилася ще одна СЕС потужністю 763 кВт. При цьому українська влада обіцяє реалізацію нових проєктів у сфері відновлюваної енергії в зоні відчуження.
Місто "Сонце"
Років десять тому українська влада складала грандіозні плани щодо розвитку енергетики з упором на генерацію з відновлюваних джерел енергії, і частина цих планів стосувалася Зони відчуження ЧАЕС, де, крім сонячних електростанцій, збиралися зводити ще й вітряні.
Проте більшість задуманого так і не реалізувалася, в тому числі через війну.
Але чи є в принципі "енергетичне" майбутнє у Чорнобиля через 40 років після найбільшої у світі ядерної аварії і більш ніж через чверть століття з моменту зупинки електростанції?
Вже те, що на території Зони відчуження працюють нехай і невеликі електростанції, є однозначно позитивним фактом, вважає експертка з питань ядерної енергетики та безпеки Ольга Кошарна.
"Це дуже корисна річ, тому що цієї зими через обмеженість фінансування, до 40% бюджету станції йшло на оплату електроенергії. Тому 2 МВт працюватимуть до жовтня точно, і якісь потреби будуть задоволені", – сказала вона в коментарі "Апострофу". – Тож я вважаю, що такі проекти є перспективними.
Інші експерти, опитані виданням, також підтримують ідею розвитку електроенергетики в Чорнобильській зоні, при цьому відзначають не найсприятливіші умови для генерації з відновлюваних джерел.
"Я не бачу перспектив щодо створення вітрової генерації. По сонцю – можливо, але в обмежених масштабах, тому що північ України – це не найсприятливіший для цього регіон", – пояснив "Апострофу" директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
Схожої точки зору дотримується і президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.
"Не випадково проєкти сонячної енергетики почали розвиватися, тому – чому б ні? Хоча потрібно розуміти, що ця зона – північна частина України, і коефіцієнт інсоляції там не дуже високий, – сказав експерт у коментарі виданню. – Ставити там вітропарки? Чесно кажучи, це не та зона, де вітроенергетика буде ефективною – вона ефективна там, де є стик суші та моря, чи гір і долин, а там болотисто-лісиста місцевість, а тому це буде ще менш ефективно, ніж сонце".
Реактори майбутнього
Як було зазначено вище, грандіозні плани щодо перетворення Чорнобильської зони на сонячно-вітровий енергетичний хаб поки що не реалізувалися, і, судячи з оцінок експертів, із цієї ідеї взагалі навряд чи щось вийде.
Вже добре те, що в ситуації, коли в країні обмежені можливості генерації, ЧАЕС хоча б частково зможе забезпечувати себе електроенергією.
Втім, об'єкт цілком може становити інтерес для інвесторів.
"Я бачу найближчим часом можливість для інвестування в ремонт та модернізацію конфайнменту, який був пошкоджений, – каже Володимир Омельченко. – Наскільки мені відомо, деякі донори вже з'явилися".
За словами проректора Полтавської політехніки, енергетичного експерта Станіслава Ігнатьєва, французькі фахівці оцінюють вартість відновлення конфайнменту приблизно у €500 млн, при цьому ремонтні роботи можуть тривати до 2030 року. Про свою готовність виділити для цього $100 млн вже заявили США.
Є інші проєкти, які могли б залучити інвестиції в Зону відчуження.
"Можна на засадах державно-приватного партнерства розвивати малі модульні реактори (ММР)", – каже Ольга Кошарна.
За її словами, твердження про те, що ММР знаходяться лише на стадії розробки, не відповідає дійсності, оскільки вони вже працюють у Китаї, а також завершується їх будівництво в Канаді.
"США цього року отримали схвалення на будівництво двох реакторів, у Вайомінгу і Теннессі. Один охолоджується розплавленням солей, а інший - натрієвий (натрій виступає в якості холодоагенту – "Апостроф"), – розповідає експертка. – У Польщі Orlen (найбільша нафтова компанія в країні) хоче впроваджувати реактори BWR-300 компанії Hitachi. Чехія серйозно налаштована розвивати з Rolls-Royce – це британська технологія, і там теж, ймовірно, незабаром розпочнеться будівництво".
Для довідки: малі модульні реактори – це ядерні реактори відносно невеликих розмірів та потужності – як правило, менше 300 МВт. Вони складаються з модулів (звідси і назва), які виробляються на заводі, а потім доставляються до місця призначення, де збираються та вводяться в експлуатацію.
Проєкти ММР розробляються приблизно у двох десятках країн, їхня загальна кількість постійно збільшується і наближається до сотні. У реакторах використовуються різні технології, в їх розробці та будівництві беруть активну участь такі промислові гіганти, як Westinghouse і Holtec (США), Areva (Франція), Toshiba (Японія) та навіть відомий своїми автами британський Rolls-Royce, про який йшлося вище.
Чинник безпеки
Теоретично, малі модульні реактори можна розташувати де завгодно, хоч у степу, хоч навіть у пустелі – привозь модулі та монтуй. Але в пустелях зазвичай відсутні високовольтні лінії електропередач і трансформаторні підстанції, без яких передача електроенергії споживачам неможлива, та й самих споживачів там, швидше за все, буде небагато.
У Чорнобильській зоні з енергетичною інфраструктурою якраз усе гаразд, і споживачі також знайдуться: на захід від неї знаходиться Житомир, на сході – Чернігів, на півдні – Київ.
"Там це було б зробити легше, без жодного сумніву, і такий варіант міг би бути. Але треба все прорахувати", – каже Михайло Гончар.
Також не варто забувати, що Чорнобильська зона знаходиться зовсім близько від кордону – не з Росією, а з Білоруссю, але поки що це все одно ризиковано, враховуючи, що наступ на Київ здійснювався, зокрема, через Зону відчуження, під час якого ЧАЕС була по-варварському розграбована.
Крім того, швидкість підльоту балістики через близькість до кордону складає лічені хвилини.
"Тому, з урахуванням фактора безпеки, я б добре подумав, чи варто там їх (малі модульні реактори) розміщувати", – каже Михайло Гончар.
І додає:
"Втім, прилетіти може по всій території України".
