В Україні рівень безробіття перевищує 10%, при цьому країна відчуває нестачу робочих рук, яка в окремих галузях набуває загрозливих форм.
"Апостроф" розбирався, із чим пов'язана така ситуація, і як її можна виправити.
Рівень безробіття в Україні в найближчі три роки буде вищим за 12%. Такий прогноз міститься у бюджетній декларації на 2027–2029 роки, яку підготував Кабінет Міністрів для затвердження Верховною Радою.
Теоретично, парламентарі можуть не погодитися з думкою уряду, але це сумнівно, адже зазначений рівень безробіття – це, скоріше, не цільовий показник, а оцінка ситуації на вітчизняному ринку праці.
До речі, ні про яке стрімке зростання безробіття не йдеться, оскільки і сьогодні його рівень перевищує 11% (у деяких, в основному, прифронтових регіонах, цей показник ближче до 20%) - тобто залишилося зовсім нічого.
При цьому, як не парадоксально, країна відчуває найжорстокіший дефіцит робочих рук, у зв'язку з чим дедалі частіше лунають думки про необхідність організувати легальну та контрольовану трудову міграцію в Україну.
У Кабміні усвідомлюють проблеми, з якими зіткнувся вітчизняний ринок праці. За словами народної депутатки Ольги Василевської-Смаглюк, на засіданні Ради з питань підтримки підприємництва, яке відбулося у середині червня, міністр економіки, навколишнього середовища та сільського господарства Олексій Соболев заявив, що для стабілізації ринку праці Україні потрібно додатково 3,1 млн осіб протягом трьох-п'яти років після закінчення війни.
За рахунок чого чи, точніше, кого планується збільшити працездатне населення у зазначених розмірах, незрозуміло – раніше той же Соболев заявляв, що залучення трудових мігрантів не в пріоритеті в уряду, який сподівається на внутрішні резерви, а також на тих, хто через війну залишив країну.
З іншого боку, як писав "Апостроф", без заробітчан Україна навряд чи зможе закрити кадровий дефіцит, який продовжує зростати.
Достовірних даних немає
Але як брак робочих рук корелюється з тим, що понад 10% працездатного населення не працевлаштовані? Причому це характерно, нехай і меншою мірою, і для регіонів, віддалених від лінії фронту, де зареєстровано найбільшу кількість вакансій.
Почнемо з того, що не факт, що в Україні так багато безробітних. Їхня кількість уже давно визначається не на основі даних центрів зайнятості, а за методологією Міжнародної організації праці, яка, як правило, забезпечує адекватні результати.
Тим не менш, у нинішній оцінці рівня безробіття є певні сумніви.
"Не знаю, наскільки ця цифра реалістична", – сказав "Апострофу" голова рекрутингової агенції Lobby X Владислав Грезєв.
За словами співрозмовника видання, близького до державних структур у сфері зайнятості, у країні давно не проводився перепис населення, а тому точних даних про кількість жителів на сьогодні немає. Війна ж ще більше ускладнила можливість правильного оцінювання.
"Звідки взагалі взяли ці цифри? Яка методологія цих розрахунків? Ми точно не знаємо, скільки у нас людей у країні", – сказав співрозмовник "Апострофа".
З іншого боку, на загальний показник безробіття впливають різні чинники.
"Ймовірно, є люди, які ухиляються від мобілізації та відповідно не працюють на попередніх місцях роботи, які передбачали очну присутність", – каже Владислав Грезєв.
Як відомо, сьогодні в Україні близько 2 млн офіційних ухилянтів. Зрозуміло, що далеко не всі вони безробітні, але багато хто дійсно залишився не при справі, особливо якщо віддалений формат роботи неможливий.
В інших випадках ухилянти, щоб не потрапляти на радари ТЦК та поліції, йдуть у "тінь", продовжуючи при цьому працювати, хоча у статистиці вони відображаються у категорії незайнятих.
При цьому в "тіні" працюють далеко не лише ті, хто ухиляється від мобілізації.
"У нас є суттєвий відсоток неофіційної зайнятості, який у старі часи в окремих сферах сягав 30-40%", – сказала "Апострофу" експертка ринку праці Тетяна Пашкіна.
Однак факт залишається фактом: чимало людей сьогодні не мають роботи і, відповідно, коштів для існування:
"Зростає кількість мікропозик, також зростає кількість невиплачених боргів зі штрафів за порушення правил дорожнього руху та інші адміністративні правопорушення, люди не платять за квартиру – тобто справді нерідкі ситуації, коли люди грошей не мають".
Розбіжність бажань
Але все це не пояснює той факт, що країна з досить високим безробіттям зазнає нестачі кадрів.
Хоча пояснення цьому, звичайно ж, є.
"Головний парадокс українського ринку праці полягає в тому, що, з одного боку, у нас є роботодавці, які шукають працівників, а, з іншого боку, є люди, які не можуть знайти роботу. І проблема полягає в невідповідності пропозиції з боку претендентів на вимоги, які висувають роботодавці", – пояснив у коментарі "Апострофу" президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова Офісу міграційної політики Василь Воскобойник.
А вимоги роботодавців часом бувають не зовсім адекватними.
"Читати опис вакансій на сайтах працевлаштування без валідолу складно", – каже Тетяна Пашкіна.
Але основне все ж таки не це.
"У нас структурне безробіття у віковій категорії 45+, серед людей з вищою освітою, які не готові працювати за виробничими вакансіями, а їх у нас дуже багато. І іноді професій, в яких люди відбулися, вже просто немає, – розповідає експертка. – Тому в нас є певний відсоток (безробітних), і, як би ми з цим не боролися, перемогти це поки не можемо".
Комплексний підхід
І, схоже, принаймні протягом найближчих трьох років ситуація не покращиться. А може, враховуючи прогноз із бюджетної декларації, навіть погіршиться.
Але невже нічого взагалі не можна зробити?
Насамперед, треба розуміти, що ринок праці – це дуже складна та багатошарова система.
Зведення до спільного знаменника вакансій та тих, хто шукає роботу, не відбувається математично. І річ не тільки в тому, що люди з вищою освітою не хочуть йти на будівництво чи завод (при тому, що тих, хто йде, теж чимало). Хтось би і пішов, але просто не має потрібної кваліфікації. Або просто відчуває невпевненість у собі і страх, що не візьмуть, а якщо й візьмуть, то не впорається.
Перекоси на ринку праці викликані, зокрема, війною – багато чоловіків або на фронті, або за кордоном, або ховаються.
"Чи готові, наприклад, жінки перекваліфікуватися і йти працювати на будівельний майданчик? Навряд чи це станеться. Чи готова молодь працювати сантехніками? Звичайно ми чекатимемо закінчення війни, повернення великої кількості людей з фронту, і можливо ситуація почне потроху налагоджуватися", – каже Василь Воскобойник.
У вирішенні проблем ринку праці має брати участь держава, і вона насправді багато робить у цій сфері.
"Є кар'єрні радники у центрах зайнятості, вони проводять індивідуальні консультації. Це все досить добре працює, – розповідає Владислав Грезєв. – Сьогодні дуже багато можливостей з перекваліфікації. Спочатку ти приходиш до радника, щоб зрозуміти, якою має бути стратегія, і далі одним із варіантів може бути перекваліфікація, здобуття освіти".
За словами Василя Воскобойника, необхідно розширювати урядову програму залучення на ринок праці людей віком 50+, створювати умови для відкриття самозайнятості та бізнесу.
"Але держава не може замість людей почати працювати, не може почати вчитися, займатися власною справою. Тому люди також мають робити кроки у напрямку того, щоб забезпечити собі місце на ринку праці", – резюмував експерт.
