Олександр Щерба — український дипломат, який у 2014–2021 роках представляв державні інтереси України на посаді посла в Австрії. У липні 2025 року його призначили послом України в іншій нейтральній країні — Південно-Африканській Республіці.
У розмові з “Апострофом” посол називає ПАР «Австрією в квадраті» й зізнається, що призначення працювати в Африці стало для нього несподіванкою.
Дипломат розповів про адаптацію на новому місці роботи, особливості роботи посольства України в ПАР, ставлення до Ілона Маска на його батьківщині, а також про шляхи співпраці України з Африкою.
– 11 завербованих Росією південноафриканців наприкінці лютого 2026 року повернулися до своєї країни. Як гадаєте, чи можуть бути ще подібні випадки з громадянами ПАР у РФ, про які ми не маємо даних?
– Сподіваюся, що розголос, який здобула ця історія, допоможе уникнути нових схожих випадків. Протягом тривалого часу ця новина була однією з головних у Південній Африці. Зокрема, тому що до неї була напряму причетна сім’я колишнього президента Джейкоба Зуми.
Його донька заманювала південноафриканців до Росії під якимись надуманими приводами, нібито отримуючи за це гроші. Як результат, мені здається, що в суспільній свідомості південноафриканців відклалося, що історія ця погана, і лізти туди не треба.
– Для колишнього президента будуть якісь наслідки за це протиправне діяння його родини?
– Йде серйозне розслідування щодо діяльності його доньки. Інша донька подала на сестру до суду. Себто до політичного скандалу додається ще й сімейна драма.
До того ж і родичі людей, котрі потрапили в цю м’ясорубку, теж мають претензії до родини колишнього президента Джейкоба Зуми.Тому будемо дивитися, як розгортатимуться події.
– Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга казав, що проти нас воюють загалом понад 1700 представників країн Африки. Можливо, вам відомо, вихідці з яких країн входять до цього числа?
– Знаєте, у нас в посольстві обривають телефони, питаючи, чи маємо ми розкладку по країнах. Нам самим цікаво. Є публікації, що серед них присутні кенійці. Були повідомлення про Малаві, але точних даних щодо країн поки немає.
– Це питання в мене виникло тому, що я знайомий з вашою колегою, пані Любов’ю Абравітовою, яка зараз займає в посольстві посаду політичного радника. Будучи послом, вона відповідала за 10 країн Африки, перебуваючи у Преторії. Після конкурсу, оголошеного МЗС ще влітку 2023 року, зона вашої відповідальності якось змінилася?
– Наскільки я знаю, через той набір набрали тільки одну пані, яка нині працює послом. Але в принципі, посади потроху заповнюються. Наприклад, у Ботсвані, за яку раніше відповідала Любов Олександрівна, тепер окремий посол України. Те ж саме по Мозамбіку. Там зараз португаломовний посол, як і годиться.
Серед країн в зоні моєї відповідальності є такі, як Зімбабве, Мадагаскар. Мадагаскар особливо складний – франкомовна країна, в якій нещодавно трапилася раптова зміна влади. Сподіваємося, що на певному етапі туди буде призначений або акредитований посол України з хорошою французькою.
Але загалом, покривати такий великий регіон досить важко. Раніше я був послом в одній маленькій Австрії – і був зайнятий по вуха. А тепер доводиться працювати одразу по кількох країнах. В тому числі і тих, в яких я ніколи не бував. Непросто.
– Ми знаємо, що у ПАР є приблизно 12 мов офіційного спілкування. Скільки з них ви вже знаєте? Ну, крім англійської, звичайно.
– Колись у студентські часи вивчав рідкісні германські мови, такі як африкаанс та ідиш. Звичайно, зараз треба ці всі знання відновлювати. Працюю над мовою зулу. Але коли тобі 55 років, мови даються складніше, ніж в молодості.
– Тоді озвучте, будь ласка, ще раз повний список тих країн, у яких вам довірено працювати. Навіть суто для довідки. Адже ж на сайті посольства в ПАР вказано, що ви посол лише в цій країні. Інформації про сумісництво немає…
– Зараз система розподілу реформується. Формальна акредитація в мене тільки в ПАР. До речі, остаточно я завершу процес акредитації тільки у квітні, коли вручу вірчі грамоти президенту Сирілу Рамафосі. Країнами моєї відповідальності є Намібія, Зімбабве, Замбія, Маврикій, Мадагаскар, Есватіні і Лесото.
– З цієї цілої низки країн, за вашими спостереженнями і практичним досвідом, у якій до нас найкраще ставляться?
– У нас дуже дружні відносини із Замбією, наприклад. Під час останнього голосування в ООН за припинення вогню в Україні на роковини війни із цих країн дві проголосували «за» – Маврикій та Замбія.
А коли голосували за повернення українських дітей, то «за» проголосували ПАР і Лесото. Питання складне насправді. До України ставлення загалом добре, але й з Росією ніхто відносини псувати не хоче.
– Пані Любов розповідала мені, що після 2022 року в ПАР розгледіли в Україні неабияку силу й потенціал в багатьох галузях виробництва, чого раніше ніколи не було. А як би ви, вже зі свого досвіду, описали тамтешнє ставлення до нас?
– Є велике співчуття у зв’язку з війною. Куди б я не поїхав – скрізь кажуть: "Пане посол, наш народ з вами, підтримуємо Україну". Вони розуміють, що Україна – це сила. Тому що вона не злякалася. Тому що вона зупинила не абикого, а саму Росію. Виявляється, комусь це було під силу.
А з іншого боку, є сумнів, знак питання, чи не є ми пішаком в руках Заходу, чи не є ми проксі у війні проти Росії. І отут вже треба пояснювати.
– Максим Субх, який раніше займався питанням Африки в цілому в МЗС, каже, що Україна намагається донести до африканців, що та війна, яку ми ведемо проти Росії, має антиколоніальний характер, тож вона схожа на боротьбу африканських країн проти колонізаторів у минулому.
Як саме ми цей меседж доносимо африканським партнерам? Що конкретно їм кажемо?
– Це той наголос, який постійно треба робити. Що ця війна загарбницька, колоніальна. Колишня імперія тягне колишню колонію назад на дно, у свою тінь. Хтось це сприймає, а хтось навпаки – ні.
Серед багатьох людей сильний антизахідний ресентимент. Мовляв, Захід – це колонізатори, темна, негативна сила. Була, є і буде. А оскільки Україна прагне бути із Заходом, то виходить, ніби ми вирішили бути зі злом або дати злу себе використовувати.
Доводиться пояснювати, що зло насправді – це Росія. І тут знову ми йдемо проти течії, бо Росію звикли тут сприймати як позитивну силу – антиімперську та антиколоніальну. Себто це такі джунглі людських упереджень, через які доводиться щоденно прориватися.
– А суспільна думка про Україну тут збігається з офіційною позицією держав у тому секторі Африки, за який ви відповідальні, як посол? Чи прості громадяни мають думку, відмінну від офіційної?
– Розумієте, уряд завжди намагається йти так званою «делікатною дипломатичною лінією». Тобто, зберігати нейтралітет. «Війну засуджуємо, але ми не за Україну і не за Росію». З простими громадянами простіше – вони ні про які «делікатні дипломатичні лінії» не знають. Вони прямо говорять: ось тут добро, а ось тут зло, ось тут агресор, а ось тут країна, яка захищається.
Проблема в тому, що багато африканських країн вважають, що людство стоїть на порозі нової «холодної війни». І від того, які слова будуть сказані та які дії вчинені зараз, на десятиліття вперед залежатиме, на якому боці цієї глобальної війни країна опиниться. А вони не хочуть бути тільки по одному боці. Хочуть, щоб всі умовні «мости» були збережені. Тому й така обережна позиція. З одного боку засудження війни, а з іншого — дружба з агресором.
– Ілон Маск походить з ПАР. Як тут до нього ставляться?
– Маск погано ставиться до Південної Африки в нинішньому її вигляді. І це впливає на ставлення ПАР до нього. Але і тут є «делікатна лінія».
ПАР, наприклад, хотіла б, щоб сюди прийшов Starlink. На цю тему триває серйозна дискусія. У країні проблема з доступом до інтернету у віддалених регіонах. Starlink реально потрібен. Тому і з Маском вони мости не палять, як би жорстко він ПАР не критикував.
– Намагаються на офіційному рівні встановити контакт з приводу Starlink, чи це просто розмови, які тут ходять?
– Це скоріше політична дискусія. Що важливіше – забезпечити прагматичний інтерес у вигляді Starlink для віддалених регіонів чи зберегти національну гордість та відмовитися від співпраці з непопулярним мільярдером?
До речі, якщо ми вже заговорили про Маска, будинок, в якому він провів свої ранні роки, нині є резиденцією посла ЄС у Преторії. Над ним майорять прапори ЄС і України (посміхається).
– Цікаво, як сам Ілон Маск на це дивиться? Може, думає: от, українці, окупували мою хату…(посміхаюсь).
– І тут вони пролізли… (сміється)
– Я коли з пані Любов’ю вперше говорив, вона мені казала, що у посольстві не завжди є світло. Нині з цим ситуація краща? Інтернет та інші комунікації також працюють без перебоїв?
– Тут, у Преторії, інтернет відносно стабільний. Не такий хороший, як у Києві, та все ж. Періодично вимикають світло. Трапляються блекаути. Кажуть, нині це відбувається набагато рідше, ніж 2-3 роки тому. У цій країні постачання електроенергії – серйозна проблема.
Слава Богу, зараз головний постачальник електрики вийшов у плюс і більше не є збитковим підприємством. Нинішній уряд пишається цим. До речі, рахунки за електроенергію тут вищі, ніж в Україні.
– Наскільки вищі?
– Не скажу точно. Але бухгалтер посольства скаржиться.
– Тобто вони частково піднімають економіку за рахунок приросту цін на енергоносії?
– Не знаю, чи роблять вони ставку саме на це. Але факт лишається фактом: з оплатою за електроенергію тут дуже суворо. Якщо оплата закінчується – лічильник починає верещати, наче сирена.
Не сплатиш швидко, електроенергія вирубається – і відновити її складно. Себто закон життя жорсткий: хочеш мати світло – плати вчасно. Або живи без електрики.
– Припустимо умоглядну ситуацію: з тих чи інших причин у посольства закінчилися гроші з фонду на оплату електрики в короткі терміни. І що тоді робити? Як виходити із ситуації?
– У посольстві ми маємо сонячні панелі. На час блекаутів вмикається резервний варіант. Тим більше, що світло вимикають не так часто. Ну, а сценарій «якщо закінчаться гроші на електрику» якийсь вже надто апокаліптичний.
– Ще стосовно нашого посольства. Вам вистачає людей на новому місці роботи? Чи потрібно ще кадрове підсилення?
– Знаєте, я вважаю, що робота посольства – це на 75% робота посла. Якщо сильний посол, то може бути 2-3 людини, на яких можна справді спертися – і все витягнеш. Якщо ж посол слабкий, то дайте йому хоч 20 людей на допомогу і нічого путного не вийде.
Сподіваюсь, що зі своїм досвідом я роботу витягую. У мене є маленька, але сильна команда. Хоча непросто – країна велика, країн відповідальності багато. Як можна впливати на Зімбабве чи Замбію, де я ніколи не був? Пишу їхнім дипломатам та міністрам СМСки. Спілкуюся через послів країн-партнерів. Але це все, звичайно, не можна вважати повноцінним представництвом.
Окрім мене, у посольстві працює ще одинадцять людей, включно з бухгалтером, завгоспом, двома прикордонниками, які відповідають за безпеку. Середній розмір. Хоча, гадаю, така країна, як ПАР, лідер всього континенту, хаб регіону, заслуговує на більшу дипломатичну присутність. Цього року маємо отримати дві додаткові посади. Чекаємо на цих людей.
– Оголошення про набір буде у розділі відділу кадрів МЗС і на сайті посольства?
– Зовнішній набір відбувається, якщо внутрішній не мав успіху. Спочатку шукаємо кандидатів всередині міністерства. Не знайдемо – подамо на зовнішній конкурс. Великої черги охочих працювати в Африці нема, хоча дарма. Континент цікавий. Країна важлива.
– Ви згадали про військового аташе, і в мене питання про зброю. Пані Любов мені якось казала, що у ПАР є величезна кількість радянської зброї і якби наші партнери в цій країні хотіли, то могли б нам цю зброю дати. Можна їх якось переконати це зробити? Чи то все «сізіфова праця»?
– ПАР офіційно нейтральна щодо цієї війни. Засуджує її і не постачає зброю жодній зі сторін. Хоча Росія є учасницею БРІКС, як і Південна Африка. От така в них політика.
– Любов Олександрівна говорила мені, що у Африці російська пропаганда розповідала раніше про те, як в Україні ображають бідних і нещасних африканських студентів та як у нас діють біолабораторії. А які пропагандистські тези російського походження бачите ви, пане Олександре?
– Ви знаєте, по репутації України в цій частині світу вдарив 2022 рік, коли була масова евакуація людей з України, і африканських студентів, які хотіли евакуюватися, нібито не пускали на поїзди. За принципом «спочатку українці, а потім іноземці». Відповідні кадри розійшлися по інтернету.
Доводиться пояснювати людям, що ці відео жодним чином не відображають ставлення до африканців в Україні. І що коли починається велика війна, то починається і паніка. А паніка – це часто хаос і неприглядні сцени. Але екстраполювати ці сцени на все українське життя – неправильно.
– Тобто стратегія боротьби посольства з російськими пропагандистськими тезами – це щоразу спростовувати їх? Мовляв, вкинули росіяни щось, а ми вам пояснимо, що насправді відбулося… Чи як взагалі посольство бореться з російською пропагандою тут?
– Існують певні наративи, які для нас шкідливі. На них не написано, хто їх запустив чи розповсюдив. Але ховатися від них чи заплющувати очі не треба. Правда на нашому боці. Нам нема чого приховувати. Коли африканці бачать відкритість і відвертість – вони це дуже цінують.
Мені здається, Глобальному Півдню взагалі антиукраїнські настрої не надто властиві. Проблема в антизахідних настроях. Україна часто потрапляє, як кажуть, під роздачу просто за асоціацією. Мовляв, Захід – це зло, а Україна його пішак. Дивним чином та сумнозвісна зустріч у Білому Домі рівно рік тому допомогла трошки розвіяти це уявлення. Всі побачили, що Україна ніякий не пішак.
Але ви маєте рацію, просто реагувати замало. Тому ведемо в цей регіон українську культуру. У квітні проводимо концерти Dakh Daughters, наприклад.
– Речник МЗС ПАР Кріспін Фірі каже, що ПАР виступає посередником у процесі повернення українських дітей з Росії. Чи є у вас дані про те, скільки дітей вдалося повернути за посередництва країни трьох столиць?
– На жаль, про це говорити зарано. Ми передали список викрадених дітей президенту Рамафосі. ПАР передала цей список Росії. Росіяни, своєю чергою, передали африканцям свій список. І от на стадії порівняння списків ця історія і перебуває.
– Росіяни, як завжди, люблять все затягувати…
– Це не те, що затягувати. Просто важко вирішувати проблему з країною-агресором, яка заявляє, що "ніякої проблеми немає, ми просто врятували дітей від війни".
– Минулого року президент Зеленський прибув до ПАР на зустріч із Рамафосою. Були сподівання, що ця зустріч позитивно вплине на відносини сторін…
– І як наслідок, Південна Африка вперше з 2022 року проголосувала за українську резолюцію в ООН – резолюцію про повернення українських дітей. Це багато чого варте. Ми за це вдячні.
– У нас є якась стратегія зближення з Африкою та ПАР, зокрема?
– Стратегія була прийнята у 2024 році. Щодо Африки і щодо Глобального Півдня в цілому. Нею ми й керуємось.
– Як виглядає зараз торгівля між нашими країнами?
– Товарообіг знизився у зв’язку з війною. У 2024 році було $114 мільйонів. Це ніщо порівняно з потенціалом обох країн. І тим не менше, в супермаркетах Києва, можна побачити фрукти з ПАР, а в Південній Африці – цукерки з України. Але потенціал набагато більший.
– Далі про двосторонні відносини. Сиріл Рамафоса був у Києві влітку 2023 року востаннє. Чи є плани покликати його до нас знову? Запрошення у нього на столі?
– Запрошення є, але коли візит відбудеться – невідомо. Як бачите, африканці не часто їздять в Україну.
– Питання до вас швидше, як до дипломата в цілому, а не суто посла у ПАР: варто нам залучати африканських партнерів до переговорного процесу, приміром, у Женеві? Чи цього не слід робити, враховуючи негативне ставлення до ПАР з боку США?
– Я постійно всім кажу: голос ПАР важливіший, ніж прийнято думати. Це багато в чому голос Африки. Це голос Глобального Півдня. І якби Глобальний Південь – особливо Південна Африка, Китай, Бразилія – сказали Путіну «ми тобі не вороги, але ти ж сам бачиш, що ця війна іде в нікуди, припини», це була б величезна річ. Мені здається, на певному етапі це має відбутися.
– Наш посол у Фінляндії, Михайло Видойник, казав, що для всіх послів президент ставить однакові завдання загалом. Як то постачання зброї, ППО, підтримка наших громадян за кордоном. Але Африка в цілому і ПАР зокрема мають свою специфіку. То які завдання вам поставив президент, відправляючи з Європи в Африку?
– Моє завдання в тому, щоб робити конкретні кроки для зміцнення партнерства між Україною, Південною Африкою та іншими африканськими країнами. Тобто, якщо є економічний інтерес – давайте зав’язуватися в економіці. Працювати з громадянським суспільством, яке тут надзвичайно потужне.
Якщо є можливість продовжити африканську мирну ініціативу – це був би просто прекрасний варіант. Працюємо над цим і постійно нагадуємо Південній Африці: потрібне продовження, ми на вас чекаємо в Україні, ви завжди будете бажаними гостями.
– Африканська мирна ініціатива – це той документ, який привозив Рамафоса у Київ в рамках візиту?
– Це ініціатива, яка була озвучена під час цього візиту за участю Рамафоси та інших африканських лідерів. Вважаємо, що цю історію слід продовжити.
Очевидно, що голос Глобального Півдня стає дедалі важливішим. З ним треба щільно працювати. Попри обмежені ресурси, попри всі складності.
– Треба тоді запитати, що африканці кажуть про той мирний процес, який нині активно триває в контексті війни в Україні?
– Африканці дивляться на кожні переговори з надією. Хочуть, щоб ця війна завершилася і щоб кровопролиття припинилося. Попри ілюзію, що війна дуже далеко і Африки напряму не стосується, співчуття все ж таки присутнє.
– Африканці мають свою концепцію завершення війни? Простіше кажучи, от українці мають зробити таке, потім росіяни отаке. В підсумку всі розійшлися, ура, кінець війни.
– Навіть в Україні в кожного українця є своя концепція завершення цієї війни. Думаю, що у кожного африканця теж є свій погляд. Офіційна позиція африканських країн звучить так: кровопролиття має зупинитися, дипломатія має взяти гору, силового розв’язання немає.
– Каверзне питання. Михайло Видойник, який до призначення послом у Фінляндії працював у Данії, говорить, що його переведення в Хельсінкі виглядає логічним, оскільки він добре знає нордичний регіон. З Австрії ж до Африки трошки далеко. Хочеться зрозуміти логіку президента при вашому призначенні…
– Для мене це була несподіванка. Думаю, логіка була така: з однієї нейтральної країни в іншу нейтральну. Якщо посол вмів підбирати кожне слово і в той же час знаходити друзів в Австрії – чому б йому не попрацювати в країні, яка є Австрією в квадраті.
– Чим Австрія і ПАР схожі між собою і чим відрізняються в розумінні того, чим є війна Росії з Україною?
– Усі нейтральні країни чимось між собою схожі. Багато віри в дипломатію й те, що сила — це не прийнятний інструмент геополітики. Але в той же час і в те, що Росію якимось чином не поважали, ображали, і тому Захід теж сильно завинив. Багато риторики на кшталт «з одного боку, з іншого боку».
– У 2023 році відбулося африканське турне ексміністра Дмитра Кулеби. Чи плануються якісь подібні заходи знову вже за участі Андрія Сибіги?
– Минулого року Андрій Іванович приїздив разом з президентом. Але я знаю, що він зацікавлений у розвитку діалогу з Африкою. Тому і нового візиту не виключаю.
– Питання від мене особисто. Я знаю, що ви також і письменник. Випустили дві книги. Чим допомагає вам цей письменницький досвід на посту посла у ПАР?
– Південна Африка має надзвичайно розвинуті масмедіа. Свободу слова тут поважають, публікуватися можна. Тому в мене тут більше медіаактивності, ніж навіть в австрійську каденцію.
Я люблю писати, тож пишу, публікуюся, даю інтерв’ю. По суті, це спілкування з людьми, з країною напряму. Без цього в сучасній дипломатії ніяк.
