Боєць Сибірського батальйону ГУР МО України з позивним "Шило" потрапив до українського війська після того, як добровільно здався в полон під час своєї першої бойової задачі у складі російської армії.
Його побратим "Анархіст" виїхав із Росії після початку повномасштабної війни, зв’язався з українською розвідкою та вступив до лав Сил оборони як доброволець.
В інтерв’ю "Апострофу" вони розповіли про шлях до українського війська, ставлення до війни в Росії, перспективи російського суспільства та чому вважають боротьбу за Україну своїм свідомим вибором.
– "Шило", ви стали бійцем Сибірського батальйону у складі Головного управління розвідки Міністерства оборони України, пройшовши російську армію. Як це сталося, розкажіть?
– Сталося все дуже просто. Я вийшов на перше бойове завдання і не минуло й доби, як сам прийшов до українців і здався в полон.
– Тобто, можна перейти?
– Ситуація склалася так, що була така можливість, і я ухвалив таке рішення.
– А як ви опинилися у російській армії?
– Я підписав контракт, оскільки були фінансові труднощі, пов'язані зі здоров'ям близьких людей. Я вирішив, що це можна зробити. Я помилився.
– Коли прийшло розуміння, що треба переходити на бік України, здаватися у полон?
– Розуміння прийшло буквально у перші кілька діб, коли я перебував із хлопцями-українцями, які ставилися до мене ледь не як до свого товариша, оскільки я показав своїми діями, що я нормальний, адекватний. Після виходу також були контакти з мирними жителями, які також ставилися до хлопців і до мене дуже добре. Тоді я й зрозумів, що сторона світла точно тут.
– Як вас зустріли на українській стороні? Ви ж були російським військовослужбовцем, котрий у складі окупаційної армії прийшов знищувати Україну.
– Безпосередньо на полі бою хлопці зустріли мене абсолютно нормально. Я не зробив жодного пострілу. Я одразу пояснив свою ситуацію. Жодного негативу взагалі не було. Плюс до всього, не будемо на це звертати увагу, але я хлопцям допоміг. І виходив мало не у складі їхньої групи.
– Мені доводилося чути історії, коли російський військовий брав у руки зброю та бився вже у складі української групи.
– Зброю я в руки не брав, але допомагав виносити поранених усіма своїми силами. Плюс екіпірування та інші речі.
– "Анархісте", розкажіть свою історію. Ви, до речі, досі залишаєтеся громадянином Російської Федерації?
– Я досі громадянин Російської Федерації. Я сюди зайшов добровольцем, виїхавши із Росії.
– Ви оминули російську армію, ви там не були?
– Ні. Я не був у складі армії Російської Федерації. Я виїхав із Росії у певний період вже після початку повномасштабної війни до іншої країни. Звідти зв'язався із відповідними структурами. Вийшов на зв'язок, сказав: "Здрастуйте, я хочу заїхати в Україну як доброволець".
За певний час зі мною зв'язалася. Сказали: "Так, збирайтеся". Пройшов досить недовгий період із усіма перевірками, поліграфами, співбесідами. За підсумками я підписав контракт. Я тут.
– "Анархіст" теж боєць Сибірського батальйону у складі ГУР. Це відомий підрозділ Тимура. "Шило", скажіть, а як вас перевіряли? Яку перевірку потрібно пройти, щоб дали вам зброю?
– Насамперед безпосередній командир має твою кандидатуру схвалити. Моя схвалена, відповідно, я був відправлений на поліграф, пройшов його без нарікань і після деяких тренувань взяв до рук зброю.
– Це була якась співбесіда з командиром?
– Так, звичайно.
– Що ви йому казали, як не секрет?
– Секрет.
– Вам якось треба було пояснити, що це дуже щирий крок.
– Так. Приблизно те саме, що й вам, я пояснив командиру. Мабуть, він побачив у моїх очах якийсь блиск.
– У вас є розчарування нинішньою російською системою? Що ви відчуваєте?
– Коли я був ще зовсім молодий, я запам'ятав одну фразу Путіна про курський підводний човен: "Она утонула". Незважаючи на те, що я був малий, ще тоді для мене прийшло розуміння, що ця людина як мінімум не те пальто, щось із нею не так, а далі були лише підтвердження.
– Росія продовжує вести війну проти України із 2014 року. Але як ви вважаєте, політично можна сказати, що Росія "потонула"?
– Вона ще не досягла дна, але воно вже видніється.
– У чому ви це бачите? Які ознаки?
– Якщо говорити буквально, то чорний дим над Туапсе, відсутність просування на фронті, жахлива економічна ситуація. Мені кажуть мої знайомі з Росії про ціни, які я, природно, вже якийсь час не спостерігав на власні очі. Це просто жахливо. Жити стає важче. Росія тоне.
– "Анархісте", у вас є контакти зі знайомими, які залишилися в Росії, можливо, з якимись близькими людьми? Як вони ставляться до того, що ви воюєте зараз за Україну?
– У мене небагато залишилося людей, з ким я спілкуюся, через мої нинішні обставини. Я намагаюся про це нікому не розповідати.
Мої колишні друзі, знайомі, навіть родичі знають, що я покинув Росію. Подробиці я не розповідаю. Якщо доводиться з кимось із дуже вузького кола людей спілкуватися, діалог відбувається на рівні "Привіт, як справи? У вас все добре? У мене все добре. Ти де? Я в Європі".
– "Шило", як думаєте, який потенціал, щоб кількість хороших росіян, які воюють за Україну, збільшувалася?
– Моя відповідь, напевно, досить песимістична. Це буквально одиниці та винятки, які лише підтверджують правила. Тут цих людей буде небагато, вони завжди будуть фриками для російського суспільства.
– Чи це Путіну так вдалося зазомбувати росіян пропагандою чи це Росія обрала такого лідера, який виконує її замовлення, у даному випадку щодо нападу на Україну?
– На мій погляд, проблема дещо глибша. Самодержавство настільки глибоко в Росії в'їлося в підкорку громадян, що справа навіть не в Путіні. У Путіні, звісно, насамперед, але сам образ такого самодержавного лідера, сильна рука, завжди був.
– "Анархісте", на вашу думку, що буде з Росією внаслідок цієї війни?
– Дуже глобальне питання. Потрібно розуміти, що в контексті історії практично завжди війна — це стрес. Війна — це серйозне потрясіння для будь-якої країни, яка бере у ній участь. Затяжна війна — це стрес просто безрозмірний, якихось божевільних обсягів. Тим більше така війна, яка відбувається зараз, найбільша з часів Другої світової війни.
Отже, ми говоримо про серйозну соціальну кризу, про відтік населення. Багато людей їдуть звідти. Ми зараз говоримо навіть не про підтримку України, а про контекст людей, котрі хочуть жити нормально, жити комфортно, жити поза війною.
Коли всі герої так званого "СВО" повернутися на батьківщину, це буде серйозна соціально-економічна криза, яка серйозно струсить Росію.
Ми розглядаємо низку сценаріїв, які вже були в історії, у тому числі й історії Росії, у тому числі й історії Радянського Союзу, у тому числі й історії Російської імперії. Це чи революція, яка також реальна: феномен Пригожина нам показав щось подібне, нехай недовго.
Це революція, це можливість відділення республік, тобто поділ Росії на низку інших піддержав. Це серйозна глибока криза. Ми точно розуміємо, що Росії у тих межах, у яких вона є, вже не буде. Я так вважаю, принаймні.
Якоюсь вона буде, можливо, іншою, інакше вона формуватиметься, там буде якась інша політична думка, проте її точно не буде в тому вигляді, в якому вона зараз існує.
– На вашу думку, чому захлинулась революція Пригожина? Все так перспективно розпочиналося.
– З одного боку так, з іншого боку, мене там не було. Я не можу судити саме про ці події. Я їх читав уже з новинних пабліків, з якихось засобів масової інформації. Не дотягнули, не доїхали, домовилися, спробували знайти шляхи спільних інтересів, якісь точки дотику.
Солдати були з цим, можливо, не згодні, якісь представники ПВК Вагнер. Їх ніхто не запитав, як і належить солдатові російської армії чи російської ПВК. І якимось чином зуміли домовитись.
– "Шило", розкажіть нам, яке ставлення до солдата російської армії. Ви його відчули?
– Чесна відповідь у тому, що до 10% військовослужбовців ставляться нормально. Інші 90% – це просто звичайнісіньке "гарматне м'ясо". Завдання ставляться не те, що неправоподібні, але нездійсненні.
Поясню на власному прикладі. Дойдіть ось туди. Там усі свої, чужих нема. Ви дійдете, закріпитеся, а далі побачимо. Насправді було так, що ми йдемо, нас супроводжує дрон, і він просто дивиться, коли нас вб'ють і звідки.
– Така фіксація. Тобто командир повинен бачити, чи ви виконуєте цей наказ.
– Так, і він має обов'язково роздивитися, а звідки ж по нас прилетить. Вже на цій основі бити туди, звідки прилетить.
– Ці ролики знущань над російськими солдатами, які відмовилися виконувати якийсь наказ чи пішли з лінії фронту, це постановка, чи є реально такі звірства?
– Я особисто такого не спостерігав, але я припускаю, що більша частина цих відеороликів правда.
– Це спеціально викладають у мережу, щоб решті показати?
– А ось незрозуміло. Здавалося б, навіщо таке викладати, але воно у мережі з'являється.
– Розкажіть про свій підрозділ. Чи багато там росіян воюють? "Анархісте", прошу.
– Сибірський батальйон – це підрозділ у складі групи Тимура. Воює там багато росіян. Нам хотілося б, щоб було більше, щоб люди до нас зверталися.
Орієнтований батальйон насамперед на децентралізацію Росії, на бійців-добровольців і не завжди добровольців, але в цілому на людей не обов'язково зі столичних регіонів, а з регіонів, тобто Сибіру, Уралу, Далекого Сходу. До нас приходить дуже багато бійців із малих народів Росії. Не дуже люблю цей термін. Тобто з якихось етнічних груп. Наприклад, чеченці, дагестанці, інгуші, буряти, якути. Багатонаціональна країна зрештою.
Сибірський батальйон насамперед спрямований на прийняття позиції цих людей, їхніх претензій до своїх земель, до своїх регіонів.
Умовно кажучи, середньостатистичний якут, який читав книги, знає свою історію та розуміє, що він не зобов'язаний спонсорувати бюджетом свого регіону Москву. Якутія і так один із найбагатших регіонів Росії. Величезний обсяг корисних копалин. Бюджет з регіону просто витягується у бік Москви, а потім пропадає таємничим чином.
Якщо ця людина не згодна і готова взяти в руки зброю, вона орієнтована на підрозділ типу Сибірського батальйону. Ми поважаємо культурні особливості кожної людини, її погляди, її позиції, її традиції, її віросповідання. Відштовхуємось від багатонаціональності нашої історичної батьківщини.
– "Анархіст", чи розуміють люди, які репрезентують малі народи Росії, що їх централізовано знищують у війні з Україною? Просто кидають на амбразуру, щоб вони як популяція просто зникали.
– Так. Це якась платформа геноциду, як на мене. Я спілкувався з багатьма цивільними у довоєнному житті, так і зараз спілкувався з тими чи іншими бійцями Сибірського батальйону. Багато хто з них це розуміє.
Я вважаю, що недостатньо так звані малі народи розуміють це, тому що чимало корінних жителів Російської Федерації тих чи інших регіонів досі масово йде підписувати контракт до російської армії.
Це проблема таки у бідності регіонів. Я вважаю, що вони таким чином йдуть на величезні ризики для свого регіону та свого життя. І треба б їм серйозно подумати про свої дії та вчинки.
– Скажіть, те, що ви боретесь за Україну, це ваша ідеологічна позиція, чи фінансовий фактор тут також відіграє якусь роль?
– Це винятково ідеологічна позиція. Ще до того, як я виїхав із Росії, у мене була загалом непогана робота з непоганою зарплатою. Я міг собі дозволити, можливо, не все, що я захочу, але багато того, що я захотів би в дитинстві. Отже, фінансове питання переді мною гостро зовсім не стояло.
– Ви розуміли, що вас можуть забрати до російської армії? Чи була така загроза?
– Розумів. Однак я точно знав, що мені робити, якщо мені прийде повістка. Я точно знав шляхи відступу. Я точно розумів, що я не піду до російської армії. У потрібний момент я просто поїхав.
– "Шило", розкажіть, у яких бойових операціях за Україну ви брали участь? Про це можна казати?
– Я скажу так, що я бував на Запоріжжі. Воювали там, працювали. Робили свою справу.
– Гаряче?
– Дуже гаряче.
– Якщо порівнювати ситуацію в українській та російських арміях у форматі того, що ми маємо розуміння, що в Україні фізично людей менше, що ви помітили?
– Тут цінується людське життя. Це 100%. Підтримка з повітря. Провіант. Все це є у правильних достатніх кількостях. Там цього нема. Просто нічого. Гарматне м'ясо. Не більше і не менше.
– "Анархісте", ви можете про свої бойові операції у складі Сибірського батальйону розповісти?
– Сибірський батальйон працював практично на всіх напрямках цієї війни. Нам уже майже 3 роки, ми вже багато де встигли побувати. Усі напрямки я перераховувати не буду, але практично про всі люди могли чути з новин.
Я зараз виконую роль пілота-інженера БПЛА. Я не думаю, що я можу особливо детально розповідати, де ми воюємо зараз. Як сказав мій колега, на Запоріжжі ми були. Там було гаряче.
– А ви пілот FPV чи Middle Strike?
– Я можу літати практично на всьому.
– Навчалися вже в Україні?
– Навчався вже в Україні. Мені надали таку нагоду, я із задоволенням нею скористався. Я вважаю, що сьогодні ми спостерігаємо епоху технологічної війни.
Маленькій країні у своїх масштабах складніше воювати з більшою країною. Це елементарна математика з погляду чисельності населення, мобілізаційного ресурсу тощо.
Тобто в інтересах України розвивати сучасні технології та користуватися ними активно, та шукати нові шляхи постачання, ураження, підтримки, розвідки. Це те, в чому Україна на сьогоднішній день має бути зацікавлена. Залучати партнерів, навчати фахівців, розвиватись у цьому.
Тому що мине рік, два, 10 років, 20 років, можливо, вже ці самі партнери прийдуть в Україну і скажуть: "Навчіть нас. У вас є хороші пілоти, у вас є хороші технології. У вас є виробництво. У вас зрештою є розуміння, куди воно розвиватиметься надалі".
Дайте трохи часу і український фахівець буде потрібен практично на всіх ринках світу. Я вже спостерігаю це регулярно у новинах. На навчання НАТО періодично запрошуються українські фахівці, і вони показують себе з приголомшливого боку.
Вони примудряються показати такий професіоналізм, якому військові Європи, військові НАТО можуть позаздрити.
– Хлопці, внаслідок цієї війни за цифрами Генерального штабу Росія втратила вже живою силою понад 1,4 млн убитими та пораненими. Я не вірю, що у Росії не відчувають таких втрат. Що ви думаєте про нинішній стан збройних сил Російської Федерації?
– ("Шило") Зважаючи на те, що я бачив, воюючи за Україну, системи БПЛА у них розвиваються. І це дуже серйозний аргумент. Артилерії у них багато, але вона не точна.
За якістю піхоти, як я і казав, 10% – це хлопці, з якими ти б, напевно, не хотів зустрітися на полі бою, а 90% – це залітні пацани, яких нічому не навчили, дали протитанкову міну й уперед.
– Протитанкову міну – це як камікадзе людина йде?
– Не обов'язково як камікадзе, але, знаєте, закинути кудись, що-небудь у такому дусі. Можливо, і як камікадзе, є й такі випадки. Я не чув особисто.
– Чому продовжують підписувати люди контракти?
– Гроші, списання кредитів, якісь пільги. Уся причина у фінансах, я думаю.
– Тоді виходить, що чим гірша ситуація економічна у Росії, тим Путіну вигідніше, тим більше людей він зможе законтрактувати для армії.
– Тут є свій, напевно, ліміт, який полягає у невдоволенні суспільства. Ця склянка майже наповнена, як на мене.
– Невдоволення? Це відчувається?
– Це відчувається як мінімум через інтернет просто. Ось ти заходиш у Telegram-канали не проросійські, а де люди більш-менш вільно обговорюють. І люди, яких війна зараз стосується безпосередньо вже й у глибокому тилу, я кажу про далекобійні удари, вже не хочуть воювати. У них уже не виникає бажання, щоб по Україні прилітали ракети або там пацани гинули. Люди це відчувають.
– "Анархісте", а це бажання може трансформуватися в якісь протестні рухи, у партизанський рух на Росії?
– По-перше, так. По-друге, воно так чи інакше в недостатніх формах, як на мене, вже сформувалося. Існують партизанські протестні рухи в Росії. У разі чого ми готові з ними співпрацювати, розмовляти, спілкуватися, дізнаватися, допомагати.
Воно вже має місце. Просто не так активно афішується, як хотілося б багатьом. Зачатки для цього є. Поживемо-побачимо, як воно йтиме далі.
– У тих контактах, які ви маєте, ви намагаєтеся пояснити, що сюди Росія прийшла людей вбивати?
– ("Шило") Звичайно. Воно ще й у минулому житті Росії у мене бувало неодноразово, ще до повномасштабки. Я ще з моменту окупації Криму говорив усім, що поїзд у вогні. Потрібно в певний момент зупинитись, потрібно як мінімум подумати, потрібно переглянути свої погляди, свою позицію.
Після повномасштабки це навіть не обговорювалося. У мене була досить чітка радикальна позиція про те, що це вбивство мирного населення, це геноцид мирного населення, злочин на державному рівні, на міжнародному рівні. Путін – міжнародний злочинець. Усім це очевидно.
Не всі це готові визнати. Потрібно розуміти, що людині психологічно дуже складно визнати, що вона злодій чи співучасник злочину якогось. Більшість людей шукатиме виправдання, якісь емоційні лазівки для цього, намагатимуться якось це обійти.
І коли середньостатистична людина стикається з неприємною для себе інформацією, неприємною для себе новиною, у більшості випадків буде просто відторгнення, неприйняття і спроба вийти з цього незручного становища, виправдатися. Це нормальна людська захисна реакція.
Не всі можуть відразу ж з першого моменту цього тригера усвідомити, що я зараз роблю. Тому шукають виходи, шукають шляхи, кажуть, що це не ми, це не ми починали. Є ще такий феномен, що це не наша війна, це війна Путіна, що теж не зовсім коректно, як на мене.
Потрібно аналізувати свою поведінку, погляди, позицію знову і знову. Більшість росіян нині немає можливості, ресурсу, зокрема інформаційного ресурсу, для цього аналізу. Для цього існують на сьогоднішній день і засоби масової інформації, в тому числі і в Україні, які орієнтовані, зокрема, і на росіян.
Є добровольчі батальйони, що воюють у складі української армії. Тобто ми не лише військові. Ми ще й живий приклад, щоб нас могли побачити, проаналізувати, та сказати: "Так, воно теж так буває. Давайте замислимося".
– "Анархісте", а розкажіть на своєму прикладі, як вийшло так, що ви народилися і жили в Росії, і на вас не вплинула російська пропаганда, яка змінила код ДНК росіян, пояснила їм, що нормально йти в чужу країну та вбивати людей. Які фільтри ставили?
– Читав книги. Не довіряв усім засобам інформації, у яких сам докладно не вивчив всі джерела. У мене спеціалізована освіта. Мої професори в інституті мені говорили: "Не довіряйте джерелам інформації, поки ви самі їх не перевірите ще раз". Це по-перше.
По-друге, я таки вважаю, що мені мої батьки дали адекватне виховання. Величезна бібліотека в дитинстві, вміння читати мало не з пелюшок та вміння аналізувати інформацію. Все якось склалося у певний пазл.
У мене були питання до української держави як до держави, яка вміє протистояти своєму агресору та внутрішньому якомусь супротивнику ще до 2014 року. Я приїжджав в Україну багато разів. Вивчав історію Запорізького козацтва, біографії Нестора Махна, у тому числі, тому я "Анархіст". Я був на Євромайдані. У мене вже тоді виникали питання: як це, звідки походить і таким чином.
З російською державою я не погоджувався досить давно. Причини, скажімо так, були. Було уявлення і з того боку, і з цього боку. У мене в голові є певна сіра речовина, яка дозволяла мені аналізувати.
– Тобто, вас прийняли на Євромайдані, не розірвали, не з'їли, бо ви з Росії приїхали.
– Мені були дуже раді.
– Росія та Путін вчинили масштабний воєнний злочин проти народу України. Що далі робитимемо з цим? Що робитимемо з Росією? Як ви це бачите?
– ("Шило") Перемогти на полі бою, чинячи максимально можливий опір, позбавити можливості воювати якнайбільше людей ударами по логістиці тощо.
А далі питання важке, що буде. Хотілося б, звичайно, щоб за воєнні злочини деякі люди відповіли, хоч би деякі. Поки що для мене таємниця, чим це закінчиться.
Те, що Росія точно не досягне миру на своїх умовах, як там люблять говорити, це 100%. Це вже перемога, як мінімум. Але що буде далі?
– А ви себе у подальшому житті бачите військовим?
– Звичайно. Я раптово виявив, що це моє.
– У складі української армії.
– Звичайно.
– Як ви ставитеся до росіян, які, в принципі, не підтримують Путіна, виїхали з Росії, вони не воюють. Часто їх запрошують на якісь фестивалі, вони різні призи отримують. Іноді навіть звертаються до Путіна для того, щоб він припинив війну. В Україні це викликає неоднозначну реакцію. Як ви на це дивитеся, "Анархісте"?
– Як росіянин, я дивлюся на це так. Людина, яка виїхала з Росії, не підтримує цієї війни і чітко, зрозуміло, конкретно висловлює свою позицію… Ось Гаррі Каспаров зазначив, що Крим — український, Путін — воєнний злочинець, війна — злочинна.
Якщо росіянин, який виїхав із території Російської Федерації, дотримується таких поглядів, не сплатить податки до бюджету Російської Федерації, для мене він скоріше союзник, ніж противник. Я не бачу сенсу з ним воювати, сваритися чи робити якісь інші дії конфліктного характеру.
Він не шкодить моєму життю, не засуджує українську армію за те, що вона обороняється, якісь інші безглузді моменти, які трапляються у середовищі так званої російської закордонної опозиції. Якщо це середньостатистичний росіянин, який має чітку та ясну позицію, він скоріше союзник, ніж супротивник.
– Як ви думаєте, значення ось таких умовно хороших росіян могло б бути більшим для того, щоб зупинити цю війну? Можливо, мало просто робити гарні заяви, якісь дії потрібні?
– Мало, недостатньо. Це безперечно. Але я не впевнений, що я маю моральне право закликати у спілкуванні з людиною говорити: "Йди та воюй". Моя позиція така. Це має бути особисте рішення. Сказати: "Візьми в руки автомат і піди повоюй", то ні. На війні страшно і вбити можуть.
Тому, якщо людина як мінімум вже займає певну позицію, чітко її відстоює і готова співпрацювати, будь ласка, welcome.
Хотілося б, звичайно, більше добровольців-громадян Російської Федерації у складі української армії спостерігати. Але насильно сюди ніхто нікого не гнатиме. Це має бути добровільне рішення.
– Путін заговорив про те, що війна наближається до свого закінчення. Незрозуміло, що він мав на увазі. З одного боку звучить риторика нібито про закінчення війни, а з іншого боку збільшуються ракетні та дронові удари по цивільному сектору, по житлових кварталах. Це черговий такий ФСБшний фейк чи що за цим стоїть?
– ("Шило") Мені теж здається, що це якась КДБшна, мабуть, тактика. Говоримо одне, робимо інше, а там уже якось розберемося. Тут спробуй вгадай, що в цієї людини в голові. Мабуть, навіть найближчі його люди цього не знають.
– Ви думаєте, що Путін не розуміє, що Росія провалила цю війну і що йому так чи інакше потрібно відповзати від України, намагаючись зберегти обличчя? Знаючи те, що робить російський вождь багато років, можна якимось чином змоделювати, що він намагається зараз зробити, щоб просто елементарно вижити?
– Сам факт того, що він говорить про те, що війна наближається до завершення, це вже знак, що він хоча б приблизно готовий домовлятися. Це вже добре.
– А ось ці ядерні лякалки, які періодично звучать, як ви це пояснюєте?
– Він так робив завжди, на мою думку. Я народився мало не при ньому. На мою думку, зараз риторика не змінюється. Так завжди було. Нічого нового.
– Ви бачили лише одного вождя Росії, так? А якось інакше взагалі може бути влаштована Росія?
– Це гарне питання. Для мене також воно не розкрите досі. Я сам ставлю собі це питання, але я схиляюся, мабуть, до того, що ні. Все-таки надто глибоко вкоренилася ця самодержавність та сильна рука. Так було завжди, від початку всієї історії Росії.
– Ви теж так вважаєте, "Анархісте"?
– Я тут не погоджуся. Я не підтримую філософію генетичного рабства. Як мінімум, тут двоє присутніх, які дещо ламають стереотип про генетичне рабство.
– Виняток може бути з будь-якого правила.
– Виняток може бути з будь-якого правила, але ми зараз не маємо абсолютної статистики. Скажіть, будь ласка, чи було за останні 150-200 років на території сучасної Росії хоча б 15-20 років, коли в Росії владою був народ, коли там не було якихось диктаторів, дивних політичних течій, злочинних воєн?
– На мою думку, не було. Навіть у період Єльцина війна була чеченська.
– Чеченська. І демократія, на мій погляд, три роки проіснувала. Потім у рамках внутрішнього конфлікту вже почалися певні проблеми із питанням демократії у Росії.
Росії б надати коротенький проміжок з 5-10 років із можливістю народу самостійно будувати свій регіон, хоча б область.
Дайте середньостатистичному росіянину жити на своїй землі, у своєму регіоні, не годувати умовного вождя в Кремлі чи в якійсь іншій специфічній будові, подумати про своє життя, виховати своїх дітей на своїй землі, у своїй філософії. Припиніть ганяти кудись на війну, в ГУЛАГ, бити ціпком і щось забороняти.
Не було в більшості випадків у росіян просто можливості останніх років 150-200 із цього всього виринути і подивитися, що воно буває по-іншому. Можливо, десь у дев'яностих, у нульових були коротенькі періоди, коли ось була можливість вдихнути цього повітря, а потім одразу стиснули горло.
– "Анархісте", ви розумієте, що це мають зробити самі росіяни, що жодні війська НАТО не прийдуть до вас?
– Безперечно. І це мають зробити росіяни у своїх регіонах, зрозуміти, хто вони, звідки вони, що вони не якісь кріпаки Кремля.
Щоб якут зрозумів, що він якут, він на своїй землі. Він серед своїх близьких, серед рідних. Навколо нього його ліс, над головою його небо. Живи, господарюй, будь щасливий.
Так, це має бути рішення росіян. Рано чи пізно, я сподіваюся, вони до цього прийдуть. Нині, на жаль, такої можливості ми не бачимо. Передумови для цього є. Ми їх спостерігаємо, але має пройти відчутна кількість часу.
– Ви використовували термін «децентралізація Росії». Що це означає?
– Спочатку термін Російська Федерація має на увазі федерацію. Тобто набір регіонів, республік. Навіть якщо ми, розмірковуючи про майбутнє Росії, представимо її в тих межах, в яких вона існує, у що я особисто не вірю.
– Тільки, будь ласка, без Запоріжжя, Донецької області…
– Це територія України, безперечно. Навіть не обговорюється. Вони можуть включити до конституції все, що завгодно. Ця конституція була зґвалтована неодноразово і там написано, що джерелом влади Росії є народ. Це вже дуже кумедна книга.
Це низка регіонів, можливо, навіть у рамках певної геополітичної конструкції, але незалежних, які самі планують свій бюджет, які самі приймають рішення щодо, у тому числі, і міжнародних конфліктів зі своїми сусідами.
Я, як мешканець якогось, припустимо, Сибіру, не хотів би, щоби мною командували з Москви. Я думаю, що житель Сибіру хотів би бачити сибіряка при владі у своєму регіоні, з яким можна поговорити та запитати навіщо з якогось там Забайкалля ти їдеш за тисячі кілометрів до Донецької області, де ти гинеш незрозуміло за що, хоча ось у тебе твоє Забайкалля.
Ось твій регіон, у якому має бути власний уряд, не маріонетковий. І тоді від цього можна відштовхуватись. Це вже дозволить вдихнути повітря та розмірковувати про майбутнє регіону. Це децентралізація.
– "Шило", а от у російській армії є священики російської православної церкви. Ось вони благословляють на вбивство.
– У їхньому розумінні це така метафізична боротьба з Заходом, з гріховниками, з сатанізмом. Про вбивати не йдеться, вони по-іншому спілкуються.
– Як це впливає на мізки людей? Ви на собі це відчули?
– Я не відчув, але я просто згадую священика, котрий робив візити до нас. Я не міг би назвати його гундяївцем. Він сам дуже погано висловлювався про цю людину. Але він підносив ідею про “нацизм, що відроджується”, антихристиянство, мало не до сатанізму доводив. Я це не поділяв. Мені це здавалося не православним.
– У соцмережах мені росіяни пишуть, як правило, що ви бомбили Донбас. Я намагаюся якусь логіку включити та сказати: "Ви подивіться на фотографії Донецька 2014-15 і навіть зараз, і на те, що російська армія свого часу зробила з Грозним". Якийсь діалог взагалі можливий чи настільки людям відбили мізки пропагандою, що на це навіть не варто витрачати час, як ви вважаєте?
– Варто, мабуть, витрачати час, бо адекватні люди завжди знайдуться у форматі винятків. Їх буде не надто багато, але витрачати час точно варто.
Рано чи пізно ситуація почне у цьому плані покращуватись. Більша кількість людей очі розплющить. Цьому, до речі, сприятимуть далекобійні удари тощо. Коли люди почнуть відчувати це на своєму прикладі, тоді так, люди почнуть хоча б трохи розплющувати очі.
– Цікаво, що більше чорного диму над Туапсе, то більше прояснюється в мізках.
– Звичайно, коли в тебе війна тільки по телевізору або в Telegram-каналах, але не в твоєму дворі, набагато легше просто заплющити очі і не помічати цього. Знайти собі якісь виправдання.
А коли ти їдеш на машині і якісь дрони підривають вантажівку, що попереду йде, звичайно, ти трошки якось замислюєшся.
– Нас точно дивитимуться в Росії та на окупованих територіях. Що ви сказали б російським військовим, які не хочуть помирати?
– Здавайтесь полон. Або п'ятисоттесь (дезертуйте, - ред.). На передок не йдіть. Сенсу в цьому немає абсолютно.
– Пропаганда їх лякає тим, що в українському полоні з російськими військовими роблять те саме, що роблять з українськими військовими в полоні.
– Я такого не спостерігав на власні очі. Все було по-людськи, відповідно до конвенцій.
– Не били?
– Ні. Я дуже добре виходив із хлопцями. Можливо, за мене замовили слівце. Я не знаю. Жодного нелюдського ставлення я не спостерігав. Я був ситий, пив воду, ніхто мене не бив. Я такого не бачив.
– Що дуже важливе, на вашу думку, про що ми ще не говорили сьогодні? Можливо, ми щось упустили, як ви вважаєте?
– ("Анархіст") Мені б хотілося поставити запитання від мене, як громадянина Російської Федерації, вам, як громадянину України, і поцікавитися яка ваша думка про добровольців Російської Федерації у складі української армії?
– Ви знаєте, по-перше, я розумію, що оскільки у ГУР ви пройшли серйозну перевірку, те, що ви робите, це щиро. Ще я вам наведу такі слова, які свого часу Вінстон Черчилль сказав щодо генерала Де Голля, коли Третій Рейх окупував частину Франції і там створив маріонетковий уряд. Він утік до Британії і там очолив рух опору. Вінстон Черчилль сказав, що генерал Де Голь на маленькому літаку забрав із собою честь Франції. Мені здається, що ви зараз рятуєте честь Росії. Це моя думка.
– Хотілося б у це вірити.
– Що потрібно для перемоги України? Ваша думка.
– Продовжуйте в тому ж дусі й точно переможемо.
– "Анархісте"?
– Не вішати носа.
