Сукупність поточних і ретроспективних за майже 20 років даних свідчить, що рішення влади РФ у бюджетній, тарифній, грошово-кредитній та зовнішньоекономічній сферах складають цілісну картину і є свідомим довгостроковим вибором, зробленим 15–20 років тому. Припинення війни в Україні та нормалізація відносин із Заходом не входять до планів влади РФ.
Про це свідчить наступне:
- військові витрати РФ стабільно зростали з 2011 р., їхня частка у ВВП більш ніж подвоїлася – з 3,4% до 7,3% – внаслідок послідовного багаторічного тренду;
- тарифи монополій систематично обганяли інфляцію п’ятнадцять років поспіль, після 2022 р. відбувається ще агресивніша індексація цих тарифів, у тому числі задля отримання ресурсів на війну;
- скорочення зовнішнього боргу та нарощування резервів систематично відбувалося протягом майже 20 років з метою створення фінансового суверенітету;
- мінімальний борг та висока частка військових витрат у ВВП не можуть бути збігом обставин. Такий стан і послідовність у проведенні курсу, що зберігається навіть за погіршення економічних показників, характерні саме для довгострокового стратегічного вибору;
- якби йшлося про тимчасові економічні заходи, були б сигнали готовності до їх коригування, але наявні сигнали, навпаки, свідчать про поглиблення нинішнього курсу на протистояння.
Оборонні витрати РФ: двадцятирічний тренд свідчить про тривалу ретельну підготовку до воєн
Частка оборонних витрат у ВВП РФ перебуває на постійно зростаючій траєкторії: 2008 р. – 3,2%; 2011 р. – 3,4%; 2012 р. – 3,7%; 2016 р. – 5,4%; 2020 р. – 4,2%; 2021 р. – 3,6%; 2022 р. – 4,6%; 2023 р. – 5,4%; 2024 р. – 7%; 2025 р. – 7,3% (зниження у 2020–2021 рр. пояснюється проблемами в економіці РФ часів коронавірусу).¹
Зростання частки оборонних витрат у ВВП почалося не у 2022 р. – тоді воно лише різко прискорилося. Стійкий підвищувальний тренд сформувався ще на початку 2010-х років: з 3,4% ВВП у 2011 р. до 5,4% ВВП у 2016 р. – на 60% за п’ять років.
Примітно, що це зростання відбувалося в умовах, коли ціна нафти спочатку трималася вище за 100 дол./бар., а потім різко впала до 52–55 дол./бар. у 2015–2016 рр. Пріоритетність фінансування ВПК не переглядалася ні за високих, ні за низьких нафтових доходів бюджету РФ.
Структура бюджетних видатків РФ: сталий перехід на мобілізаційну модель
Частка видатків за розділом «Національна оборона» у загальних видатках бюджету РФ зросла з 7,5% у 2010 р. до 19,5% у 2016 р. У 2024–2025 рр., за оцінками, перевищила 20% – пропорція, якої не спостерігалося з пізньорадянського періоду.
У поєднанні з тим, що у 2024–2025 рр. частка оборонних витрат перевищила 7% ВВП – рівень, який можна порівняти з показниками СРСР 1980-х, – це ставить РФ в один ряд із країнами, які тривалий час підтримують мобілізаційну модель економіки (Іран, КНДР).
Однак, на відміну від них, російська економіка входить до першої десятки світу за ВВП і не належить до ресурсно-монопродуктових. Той факт, що витрати схожого масштабу – на рівні 5,5% ВВП – передбачені трирічним бюджетом РФ на 2026–2028 рр., унеможливлює їх інтерпретацію як тимчасового заходу.
Тарифна політика: перерозподіл ресурсів до монополій, починаючи з 2000 року
У 2000–2015 рр. ціни та тарифи на товари та послуги інфраструктурних монополій РФ збільшувалися темпами, що істотно перевищували інфляцію: ціни на газ зросли у 15 разів – у 2,5 раза вище за інфляцію; тарифи на електроенергію та залізничні перевезення вантажів – у 10 разів – у 1,7 раза вище за інфляцію; тарифи на водопостачання та теплопостачання – у 28 разів – у 4,7 раза вище за інфляцію.²
У 2017–2020 рр. уряд РФ намагався обмежити зростання тарифів рівнем нижче інфляції. З 2022 р. від цього відмовилися.
Прогноз Мінекономрозвитку РФ на 2027–2029 рр. закладає перевищення темпів індексації тарифів над цільовим рівнем інфляції 4%: оптові ціни на газ зростатимуть темпом 7–9% на рік, ціна електроенергії для населення – на 8,5–9%, сукупний платіж за комунальні послуги – на 6,5–8%.
Це зафіксовано у трирічному прогнозі, що характерно для середньострокового сталого вибору.
Використання регульованих тарифів для перекачування ресурсів від населення й цивільних секторів економіки до інфраструктурних монополій – багаторічна практика. Є сенс вважати, що інфраструктурні монополії використовуються РФ для фінансування військових витрат.
Зовнішній борг РФ та резерви ЦБ РФ: стратегія «фортеці»
Теза про довгостроковий вибір підтверджується еволюцією політики РФ: поворот від інтеграції на західні ринки до моделі «економічної фортеці» готувався задовго до 2022 р. – через послідовне накопичення резервів, зниження зовнішнього боргу, купівлю золота в резерви.
Міжнародні резерви Росії стійко зростали протягом майже двох десятиліть. Історичного максимуму резервів ЦБ РФ було досягнуто 30 січня 2026 р. – 826,8 млрд доларів, з урахуванням знерухомлених на Заході.³
Акцент робився на фізичному золоті: за 2008–2012 рр. до резервів ЦБ РФ було додано 500 тонн золота, за 2014–2019 рр. – ще 1200 тонн.
Ця політика, активно впроваджувана після кризи 2008–2009 рр., мала на меті створення «подушки безпеки», яку неможливо знерухомити і яка є ліквідною.
Після початку повномасштабної війни проти України вона використовується для фінансування бюджетного дефіциту та компенсації санкційного тиску. Факт її створення задовго до початку війни свідчить про довгостроковий характер стратегії РФ.
Паралельно з накопиченням резервів зовнішній борг РФ послідовно скорочувався. Сукупний зовнішній борг – держава плюс компанії – знизився з пікових 733 млрд доларів на середину 2014 р. до 320 млрд доларів на кінець 2025 р. – у 2,3 раза.⁴
Державний зовнішній борг скоротився з історичного максимуму у 139 млрд доларів у 2000 р. до 57 млрд доларів на кінець 2025 р. – у 2,4 раза.
Російська фінансова система значною мірою ізольована від зовнішніх шоків, що є результатом рішень влади РФ, прийнятих за багато років до початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Навіть при різкому зростанні держборгу у 2025 р. – на 21%, до 35,1 трлн рублів – РФ залишається країною з найнижчим борговим навантаженням серед держав G20 – 18,3% ВВП.
Для порівняння: Туреччина – 23,5%, Саудівська Аравія – 31,7%, Австралія – 51%, США – 124%, Італія – 137%. Середній показник для розвинених економік – 111,8% ВВП, для світу загалом – 96,8%.⁵
Такий низький рівень боргу за таких високих оборонних витрат – комбінація, яка вказує на вибір владою РФ моделі, за якої ВПК та пов’язані сектори фінансуються не за рахунок запозичень, а за рахунок перерозподілу поточних доходів через тарифи та бюджетний імпульс. Водночас низький борг залишає боргове фінансування як потенційно резервне.
Експорт з РФ: закріплення сировинної моделі та заздалегідь підготовлений «поворот на Схід»
Хоча частка нафтогазових доходів у бюджеті РФ знизилася з 45% у 2000 р. до 27% у 2025 р., це зниження не супроводжувалося диверсифікацією товарної структури експорту, яка залишається стабільно сировинною протягом двох з половиною десятиліть.
У 2025 р. частка паливно-енергетичних товарів у вартісному обсязі експорту становила 54% – щодо натурального вираження дані не публікуються.⁶
Росія відтворює модель сировинного експортера, перерозподіляючи ренту на користь пріоритетних напрямів – ВПК, державних інфраструктурних проєктів, соцпідтримки електорату Путіна.
«Поворот на Схід» виглядає не як вимушений маневр, а як логічне продовження курсу на закріплення ролі постачальника сировини та енергоресурсів, але тепер не на європейські, а на азійські ринки.
Переорієнтація російських енергопотоків у східному напрямку була елементом стратегічного курсу, основи якого закладалися задовго до початку повномасштабної війни, а не оперативною реакцією на закриття європейського ринку.
Доказом цього є заяви представників російських еліт. У статті, опублікованій у «Віснику Інституту економіки РАН» (№1/2026), керівник «Роснефти» Сєчін пише:
«Розворот експортних потоків в східному напрямку замислювався й почав реалізовуватися досить давно, з моменту введення в експлуатацію в кінці 2012 року трубопроводу “Східний Сибір – Тихий океан”. Однак з 2022 року, із запровадженням західних санкцій проти російської енергетики, переорієнтація російських енергетичних потоків помітно прискорилася».⁷
Про це свідчать, наприклад, модернізація східного полігону залізниць, розширення портових потужностей на Далекому Сході, переорієнтація трубопровідної інфраструктури – багаторічні проєкти, які передбачають довгострокове планування.
Висновки
РФ – країна, яка два з половиною десятиліття нарощувала резерви й скорочувала зовнішній борг, одночасно збільшувала частку оборонних витрат у ВВП й підтримувала випереджальне зростання тарифів інфраструктурних монополій, тим самим створюючи у них додатковий фінансовий ресурс для використання, у тому числі на військові потреби.
Усі три процеси були і є елементами єдиної стратегії.
Цей довгостроковий вибір має свою ціну, яка, наприклад, проявляється цього року: мляве зростання ВВП, близьке до стагнації – 0,4–0,5% прогнозно у 2026 р.; інвестиції, що скорочуються другий рік поспіль; споживчий попит, який зростає темпами близько 1%; зупинка зростання реальних доходів населення; високий обсяг простроченої дебіторської заборгованості.
Але це – запланована плата за проведення структурної трансформації економіки на користь війни й системного довгострокового протистояння з «колективним Заходом».
В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму
