«ВІЧНА ВІЙНА», КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ І АЗАРТНА ГРА
Камлання путіна і його поплічників про «першопричини» війни, заяви про «зраду дідів і прадідів» у разі припинення вогню по існуючій ЛБЗ, і провали усіх сподівань і розрахунків щодо «переговорів» та «мирних ініціатив» раз у раз доводять від початку відоме:
Своєю волею путін війну не зупинить.
У нього своя логіка, яка базується на ірраціональній вірі, але спирається на можливості росії і «слабкості», як він вважає, демократій.
Не вийде захопити Донбас до 2026? То вийде пізніше, хоч до 2036.
Україні допомагає Європа? То росія сіятиме хаос і витрачатиме мільярди на «пʼяті колони» на континенті.
Українці продовжують спротив? То буде розширено терор тилових громад, посилено інформаційну обробку українців, використовуватимуться нові і нові засоби знищення: бомби, ракети, дрони.
Чи вистачить ресурсів? За браком безпосередньої інформації, висновки експертів опосередковані, і дають значну похибку. Не бракує прогнозів, що от наступного року росія точно впаде. Але роки приходять і йдуть, а росія конає, але продовжує лізти. «Тлєть хоть сто лєт», якось так це у них називається.
То що робити? А залежить від дій України. Бо росія робитиме саме - поки може. Наша задача - щоб могти перестала.
Традиційно є три сценарії.
Інерційний - якщо нічого не міняти. От це якраз про «тлєть». У росії просто більше можливостей підтримувати нинішній рівень тиску - і ламати наші можливості для спротиву.
Якщо влада в Україні продовжуватиме на кожному повороті звертати не туди, послаблюючи країну - рано чи пізно інерція дегенерує до негативного сценарію.
Негативний сценарій - це досягнутий росією провал. Виснаження фронту, підрив допомоги Україні, провокування соціально-економічної катастрофи. Вони працюють над цим. І камлання про готовність до «вічної війни» — частина роботи над цим сценарієм. Сіяння зневіри і безперспективності боротьби - це теж зброя.
Відкинути цей сценарій може прискорене виснаження ресурсів агресора. Бо за нинішнього рівня їхня система ще здатна підтримувати війну і відтворюватися. З надією виснажити нас першими.
Обов’язком влади в Україні є будь-яким способом вийти в оптимістичний сценарій.
Оптимістичний сценарій означає - нищити рашистів швидше поповнення, руйнувати економіку швидше відновлення, затискати санкціями швидше обходження.
Для цього - збільшувати забезпечення Сил оборони, посилювати дипломатію і зміцнювати захист громад.
От така проста матриця оцінки дій влади.
Просте питання - чи будь-яке рішення сприяє цьому, чи перешкоджає.
Але владна «династія» мислить іншими категоріями. У них своя матриця. Будь-яке рішення посилює монополію на владу і розподіл ресурсів - чи послаблює?
І в цьому - конфлікт інтересів. Бо «династія» вважає, що з війною «якось буде», гроші «все одно дадуть», і українці все витримають. А для виживання і перемоги нації байдужим має бути інше: чи комфортно індивідам при владі, чи мають вони монополію. Ба більше: оскільки монополія послаблює гнучкість та ефективність системи - вона шкідлива.
Влада в Україні грає в небезпечну азартну гру. Чи вистачить ресурсів стійкості нації і терпіння та інтересу союзників, щоб встояти довше росії? Якщо при цьому не посилювати, а послаблювати можливості країни?
От тільки країні цей азарт навіщо?
Не маючи змоги легітимної (усіма визнаної) зміни президента, маємо натомість цілком конституційний механізм зміни формату управління.
Створення уряду порятунку з професіоналів. Руйнування монополії «династії», використання всіх ресурсів і можливостей для зупинки ворога (за оптимістичного сценарію — з демонтажем (наступним) імперії) — і перехід до відродження країни.
Для цього знадобляться інформаційні, громадські, антикорупційні важелі. Просто не буде - через життєвий конфлікт інтересів з «династією».
Але і на кону надто багато. Бо запас фішок під ставкою «династії» на «якось буде» стрімко виснажується.
Джерело: Ростислав Павленко у Facebook
