У лютому 2022 року лідери Росії та Китаю Володимир Путін і Сі Цзіньпін публічно заявили про "партнерство без обмежень", зробивши цю формулу символічною незадовго до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Попри зовнішню демонстрацію тісної співпраці, реальна структура відносин дедалі більше показує їхню нерівність.
Про це йдеться в аналізі Foreign Policy.
У виданні зазначають, що останній візит Путіна до Пекіна чітко продемонстрував асиметричний характер взаємин між двома країнами. На тлі війни проти України та економічного тиску санкцій Росія дедалі більше залежить від Китаю, тоді як Пекін отримує можливість визначати правила співпраці.
Після 2022 року Китай став ключовим економічним партнером РФ: забезпечив альтернативні ринки збуту для російських енергоносіїв і продовжив постачання критично важливих товарів — від промислового обладнання до продукції подвійного призначення. У результаті значна частина російського оборонного сектору опинилася у залежності від китайських компонентів і технологій.
Журналісти підкреслюють, що спроби Вашингтона вплинути на баланс сил і змінити позицію Москви не дали результату, а політичний діалог між лідерами дедалі більше відбувається у тіні китайського домінування в економічних питаннях.
Водночас Росія, за оцінками видання, не отримує від Китаю повноцінної політичної підтримки у бажаному для себе обсязі. Повернення Путіна з Пекіна описується як таке, що не принесло стратегічних проривів.
Економічно ситуація виглядає ще більш показовою: після втрати значної частини європейських ринків Росія стала набагато більш залежною від Китаю, тоді як для самого Пекіна російський напрям залишається лише одним із багатьох. Китай при цьому активно розвиває власний енергетичний перехід, де дедалі більшу роль відіграють відновлювані джерела енергії.
Китай нині є найбільшим покупцем російської нафти, формуючи приблизно половину її експорту. Водночас ця залежність дозволяє Пекіну отримувати сировину зі знижками, посилюючи свою переговорну позицію.
Структура торгівлі між країнами залишається класично асиметричною: Росія постачає переважно сировину — нафту, газ, метали та агропродукцію, тоді як імпортує з Китаю готову продукцію — електроніку, автомобілі, промислове обладнання та товари масового споживання.
Після виходу західних компаній з російського ринку їх місце швидко зайняли китайські виробники. Зокрема, частка китайських автомобілів у Росії різко зросла за останні роки, а окремі колишні західні підприємства були переорієнтовані на складання моделей китайських брендів.
Водночас аналітики зазначають, що китайські інвестиції не призводять до суттєвого підвищення продуктивності російської економіки. Навпаки, вона демонструє ознаки уповільнення, а бізнес з Китаю дедалі обережніше оцінює перспективи роботи в РФ через загальну нестабільність.
У самому Китаї визнають важливість збереження рівноваги у відносинах, однак Росія, за оцінками експертів, дедалі менше здатна претендувати на роль рівноправного партнера.
Окремо наголошується, що Пекін не демонструє безумовної підтримки війни проти України, зберігаючи офіційну позицію нейтралітету та формальне визнання принципу територіальної цілісності.
У перспективі після завершення війни конкуренція за вплив у регіоні може посилитися, зокрема через потенційну участь китайського бізнесу у відновленні України.
Аналітики підсумовують, що Китай і надалі залишатиметься ключовим економічним партнером Росії, однак характер їхніх відносин дедалі більше визначатиметься нерівністю. У Пекіна залишається ширший простір для маневру, тоді як можливості Кремля поступово звужуються.
Раніше ми писали, що Європейська комісія (ЄК) планує запропонувати тимчасове зняття санкційних обмежень із китайського виробника напівпровідників. Причиною називають попередження європейських автомобілевиробників про ризик серйозних перебоїв у постачанні, якщо обмеження залишаться.
