У Кремлі намагаються пояснити війну проти України новими аргументами — тепер її пов’язують із безпековими ризиками через Іран та ситуацію на Близькому Сході. Попри втрату одного з ключових стратегічних партнерів у регіоні, Росія прагне зберегти конструктивні відносини з адміністрацією Дональда Трампа, розраховуючи на майбутні бізнес-проєкти та стабільність путінського режиму завдяки ядерному статусу РФ.
Про це в ефірі телеканалу "Апостроф" розповів аналітик і журналіст Сергій Гармаш.
За його словами, російська влада почала пояснювати свою агресію нібито безпековими ризиками, пов’язаними із ситуацією в Ірані та на Близькому Сході.
На думку Гармаша, чергова зміна риторики свідчить про те, що попередні аргументи про "денацифікацію" чи "захист від НАТО" остаточно вичерпалися. Водночас на міжнародній арені спроби Путіна апелювати до міжнародного права виглядають як фактичне визнання переваги сили США.
"Звичайно, що в Кремлі не можуть бути задоволені втратою свого одного із стратегічних союзників і партнерів на Близькому Сході. Я не думаю, що Кремль якось посилить і зробить більш жорсткою свою позицію через те, що відбувається в Ірані, просто тому, що Кремль не зацікавлений зараз у загостренні стосунків із Сполученими Штатами. Путін визнає, що сила сьогодні у Сполучених Штатів", — пояснив Гармаш.
Експерт наголосив, що між ситуацією в Ірані та становищем РФ є суттєва різниця. Якщо щодо режиму аятол Вашингтон націлений на повну зміну влади, то стосовно Путіна Дональд Трамп може демонструвати певну лояльність, розглядаючи Росію як потенційного бізнес-партнера. Ядерний статус РФ та ілюзія можливості маніпулювання американським лідером додають Кремлю впевненості у власній безпеці
"Трамп, на відміну від Ірану, де він заявив, що хоче зміни режиму, тут зацікавлений у збереженні режиму Путіна, тому що хоче з цим режимом, тобто з Путіним, після війни вести бізнес. Путін все ще думає, що він маніпулює Трампом, розповідаючи казки про трильйонні бізнес-проєкти", — зазначив журналіст.
Водночас, за його словами, запас міцності російської системи не є безмежним. Критичною точкою може стати літо 2026 року, коли економічні показники РФ та початок виборчої кампанії у США змусять Путіна шукати реальних компромісів. Втрата впливу на Близькому Сході лише прискорює цей процес.
"Я думаю, що Путін ще не бачить тієї межі для російської економіки, яка має сказати йому, що в нього немає коштів на ведення війни і треба зупинитися. Але показники російської економіки сигналять дуже чітко про те, що якщо ситуація не зміниться до літа, то йому доведеться йти на якісь поступки. Зменшення впливу Путіна, от як у даному випадку на Близькому Сході через втрату Ірану, змусить його піти на поступки", — вважає експерт.
Він також застеріг, що тиск Вашингтона може бути спрямований не лише на агресора, а й на Україну. Якщо Київ не знайде способів ефективної комунікації з Трампом, ризик посилення політичного тиску з боку Білого дому залишається високим.
"Тут вже треба нам триматися і тримати на якомусь контакті Трампа, щоб він не почав якісь активні дії з тиску вже на нас. Я думаю, що Трамп дуже легко зможе нас назвати терористичним режимом — це вже проходило, коли він називав Зеленського нелегітимним", — зазначив Гармаш.
"Апостроф" повідомляв, що відмова Росії від активного втручання в події навколо Ірану може стати для Кремля інструментом у внутрішній та зовнішній пропаганді. Як повідомляє видання Politico, Москва має намір використати цю ситуацію, щоб продемонструвати нібито "нездатність" Заходу дотримуватися міжнародних правил та виправдати власну агресію проти України.
Обмеженість підтримки Москви Тегерану під час американсько-ізраїльської атаки на Іран ставить під сумнів реальну глибину їхнього стратегічного партнерства, демонструючи, що Росія є ненадійним союзником для диктаторських режимів.
Удари Ірану по французьких та британських об’єктах змушують Європу переходити від дипломатичних заяв до готовності до спільних оборонних дій. Водночас нездатність Москви захистити стратегічного партнера демонструє кризу російської зовнішньої політики. Кремль втрачає союзників один за одним, попри гучні заяви про підтримку.
