17 вересня — день Віри, Надії, Любові та матері їх Софії: історія, прикмети та що треба зробити в цей день

У четвер, 17 вересня, Православна Церква України вшановує пам'ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. За новим церковним календарем цей день припадає на 17 вересня, тоді як раніше його відзначали 30 вересня.

Це одна з найвідоміших історій раннього християнства про матір та трьох дочок, які, за церковним переданням, не зреклися своєї віри перед лицем переслідувань. Імена дівчат стали символами трьох головних християнських чеснот — віри, надії та любові, а ім'я Софія з грецької перекладається як «мудрість».

"Апостроф" розповідає, ким були святі мучениці Віра, Надія, Любов та Софія, чому їхню пам'ять особливо пов'язують із родиною та материнством, які традиції існували в українців 17 вересня, а також які прикмети та заборони пов'язували з цим днем.

Історія святих Віри, Надії, Любові та Софії

За церковним переданням, Софія жила в Римі у II столітті. Вона була християнкою та сама виховувала трьох дочок — Віру, Надію та Любов.

Дівчат назвали грецькими іменами Пістіс, Елпіс та Агапе, які буквально означають Віра, Надія та Любов. Так у родині, за переказом, навіть імена дітей стали своєрідним свідченням християнської віри.

Точні історичні обставини життя цієї родини не можна встановити з сучасних джерел у всіх деталях, тому розповідь про мучениць ґрунтується передусім на церковному переданні та житійній традиції. Водночас пам'ять про них протягом століть посідала важливе місце в християнській культурі.

За переказом, події відбувалися за правління римського імператора Адріана. Коли влада дізналася про християнські переконання родини, Софію разом із доньками привели на суд.

 

Дівчатам було зовсім мало років. За традиційним житієм, Вірі було близько 12 років, Надії — 10, а Любові — 9.

Від них вимагали зректися Христа та принести жертву язичницьким богам. Однак сестри відмовилися.

Тоді їх почали катувати. За церковним переданням, дівчата пережили тяжкі мучення, але кожна з них залишилася непохитною у своїй вірі. Зрештою всі троє загинули.

Найважчим випробуванням для Софії стало те, що вона була свідком страждань власних дітей.

Після смерті дочок мати поховала їх і залишилася біля могили. За переказом, через кілька днів Софія також померла і була похована поруч із доньками.

Саме тому в церковній традиції чотирьох святих згадують разом. Це не чотири окремі історії, а розповідь про одну родину, яка, за переданням, пройшла через одне з найтяжчих випробувань.

Чому Віра, Надія і Любов стали символами

Особливе значення цього дня пов'язане з самими іменами мучениць.

Віра нагадує про довіру до Бога та вірність своїм переконанням.

Надія — про здатність не втрачати світла навіть тоді, коли обставини здаються безнадійними.

Любов — про головну християнську чесноту, яка, згідно з апостольським вченням, перевищує інші.

Не випадково саме ці три чесноти згадуються разом у Першому посланні апостола Павла до Коринтян: «А тепер залишаються віра, надія, любов — ці три; але найбільша з них любов».

Поруч із ними стоїть Софія — Мудрість. У церковній традиції вона постає не просто як мати трьох дівчат, а як жінка, яка виховала дочок у вірі та залишилася поруч із ними до кінця.

Тому образ Софії особливо пов'язують із материнською любов'ю, мудрістю, вихованням дітей та духовною стійкістю.

Народні традиції 17 вересня

В українській народній традиції цей день називали Вселенськими бабиними іменинами. Таку назву пояснювали великою кількістю жінок з іменами Віра, Надія, Любов і Софія: ці імена були дуже поширеними, тому іменини відзначали одразу багато жінок у селі.  

Тож 17 вересня жінок із цими іменами вітали рідні, подруги та сусіди. День часто сприймали як жіночий і родинний, а головну увагу приділяли близьким.

Особливе місце в народних звичаях займала материнська молитва за дітей. Жінки зверталися до святих із проханнями про здоров'я дочок і синів, родинний мир та захист від життєвих негараздів.

Існував і дуже незвичний звичай — ранковий плач. За етнографічними описами, жінки могли починати цей день зі сліз і голосінь у пам'ять про страждання святих дівчат. Такий плач сприймали як своєрідне очищення та спосіб уберегти родину від майбутніх бід.

Водночас день не зводився лише до сумних обрядів. У родинах згадували про дітей, мирилися після сварок, підтримували самотніх жінок та намагалися провести час у колі близьких.

На середину вересня припадало завершення багатьох сезонних робіт, тому господині також продовжували займатися запасами на зиму, консервуванням та впорядкуванням господарства.

Однак твердження про те, що 17 вересня жінці категорично заборонено виконувати будь-яку хатню роботу, належить до народних вірувань, а не до загальних церковних правил.

Народні прикмети про погоду 17 вересня

У середині вересня люди особливо уважно стежили за птахами, небом та змінами погоди. За ними намагалися передбачити, наскільки довго триматиметься осіннє тепло.

• Якщо 17 вересня тепло й сонячно — чекали довгої та сухої осені.
• Якщо цього дня йде дощ — за народними уявленнями, осінь могла бути затяжною.
• Якщо чути грім — вірили, що зима буде сніжною.
• Якщо активно опадає листя — чекали швидкого похолодання.
• Якщо журавлі вже відлетіли у вирій — зиму очікували ранню.
• Якщо журавлі ще залишаються — холоди, за повір'ями, мали прийти пізніше.

Такі прикмети є частиною народної культури та давніх спостережень за природою, а не науковим прогнозом погоди.

Що не можна робити 17 вересня

На відміну від деяких великих свят, 17 вересня не має окремого загальноцерковного правила, яке забороняло б виконувати хатню роботу.

Тому прибирати, прати, готувати їжу, працювати або займатися необхідними справами можна. Не варто відкладати важливу роботу лише через страх перед народними забобонами.

У народі цього дня радили не сваритися, не ображати близьких, не кричати на дітей та не з'ясовувати стосунки.

Також намагалися не влаштовувати гучних гулянь і надмірних веселощів. Такі уявлення пов'язували із трагічною історією святих мучениць та особливим настроєм дня.

Не радили йти на конфлікт із рідними або залишати образи невирішеними — навпаки, цей день вважали слушним для примирення.

А твердження, що 17 вересня не можна шити, прати, прибирати чи працювати взагалі, — це народні заборони, а не приписи ПЦУ.

Що треба зробити 17 вересня

Насамперед цього дня варто згадати святих мучениць у молитві та подумати про те, що символізують їхні імена — Віру, Надію і Любов.

За можливості можна відвідати храм, помолитися за дітей, батьків та інших близьких, попросити про мир у родині та сили для проходження складних життєвих обставин.

Добре провести час із рідними, зателефонувати матері або бабусі, приділити увагу дітям, підтримати людину, яка залишилася сама.

17 вересня також варто привітати іменинниць — Віру, Надію, Любов і Софію.

Якщо в родині накопичилися образи, цей день можна використати для примирення. А якщо хтось потребує допомоги — не відмовляти в підтримці.

Головний сенс цього дня для християнина — не в переліку заборон, а в тому, щоб згадати приклад матері та трьох дочок, яких Церква шанує як мучениць за віру.

Віра, Надія та Любов у християнській традиції нерозривні: віра допомагає вистояти, надія — не опускати рук, а любов — залишатися людиною навіть у найтяжчих обставинах.

Раніше "Апостроф" розповів, яке церковне свято відзначали 16 вересня і які традиції та прикмети пов'язані з цим днем.