Поки українські правоохоронці розкручують гучні схеми навколо шахрайських кол-центрів, фігуранти старих мільйонних справ можуть роками жити, уникаючи українського правосуддя. Історія Заура Муртазова є показовим сюжетом про те, як чоловік із російським громадянством, кримінальними провадженнями та статусом "у розшуку" може роками будувати життя, користуючись прогалинами та складнощами міжнародної правової взаємодії.
Від «сина мільярдера» до кримінальних розписок
Десять років тому схема виглядала майже кінематографічно. Тоді ще, як повідомляє видання "Факти", під іменем Вадима Байсарова Муртазов, за даними матеріалів кримінальних проваджень, переконував довірливих киян у тому, що він є сином багатого та впливового російського бізнесмена. Під цю легенду виманювалися десятки тисяч доларів: людям обіцяли елітне житло від «Київміськбуду» за пів ціни, дешевші партії техніки чи просто повернення коштів із фантастичними відсотками. Гроші брали під розписки або навіть під чесне слово.
Коли бульбашка луснула, за справу взялися правоохоронці. Муртазову висунули обвинувачення у шахрайстві в особливо великих розмірах - в ухвалі суду по справі №752/7222/17 від 23 травня 2017 року стосовно Муртазова йдеться про епізод із заволодінням 62 тисячами доларів США, які суд назвав сумою матеріальної шкоди потерпілій.
Внаслідок цього з'явилися кримінальні провадження за статтею про шахрайство, які згодом об'єднали в одне. Проте влітку 2022 року його визнали особою, яка переховується від суду, а в 2024 році оголосили в розшук. Також Муртазова внесли до бази «Миротворець».
Виходить, що фігурант мільйонної справи, де люди втратити кошти, досі спокійно перебуває на волі, роками уникаючи справедливого суду, а дістати його не можна. Тож виникає закономірне питання: наскільки ефективно працює український розшук?
Цікавіше й інше: чому людина з таким бекграундом роками почувалася в Україні абсолютно комфортно?
Окремий інтерес викликає ситуація із санкціями. У 2021 році РНБО затвердила перелік кримінальних авторитетів і «злодіїв у законі», проти яких запровадили персональні обмеження. У неофіційних експертних списках прізвище Муртазова, за наявними даними, фігурувало під конкретним номером, проте в офіційних додатках до указу президента ( Додаток 1 до рішення РНБО) його не виявилося. Чому прізвище фігуранта не опинилося у фінальному переліку — питання, яке потребує окремого пояснення.
Головне питання: де міжнародний розшук?
Найбільший парадокс цієї історії полягає в юридичній площині. Попри наявність українських проваджень і розшуку, у відкритій базі публічних повідомлень INTERPOL інформації про нього ми не виявили. Це, звісно, не доводить, що жодних міжнародних розшукових заходів не здійснювалося, адже частина інформації INTERPOL не є публічною. Проте для стороннього спостерігача ситуація може виглядати парадоксально: український суд оголосив обвинуваченого в розшук, МВС продовжує його розшукувати, а публічного підтвердження міжнародного розшуку немає.
Історія Муртазова показує слабке місце будь-якого внутрішнього розшуку: сам факт перебування людини в українській базі ще не означає, що її вдасться знайти за кордоном і повернути до суду. Поки український розшук не підкріплений ефективною міжнародною взаємодією, перебування обвинуваченого за межами країни може роками залишатися проблемою, яку правоохоронна система не здатна швидко вирішити.
