Мальовниче село Денихівка, що на Київщині, сьогодні можна назвати прикладом майбутнього українського села. Так, воно могло б поступово спорожніти і занепасти, як це відбувається в багатьох інших громадах, але Денихівка впевнено демонструє, що йде іншим шляхом і не збирається з нього звертати. Тут щодня, як бджоли у вулику, працюють люди: зберігається тваринництво, розвивається ліцей, діє футбольний клуб, працюють амбулаторія та будинок для літніх людей, а місцеві мешканці допомагають військовим.
За всім цим стоїть не лише робота громади, а й велике господарство, яке десятиліттями залишається одним із центрів життя Денихівки та навколишніх сіл.
Журналісти «Апострофа» побували у Денихівці та поспілкувалися з керівником державного дослідного господарства «Шевченківське» Олегом Балагурою, його працівниками, мешканцями села та представниками громади. Перший висновок - ця модель сучасного села працює, і вона достойна наслідування.
"Це моя батьківщина. Я тут народився, ходив у школу, потім закінчив Уманський сільськогосподарський інститут, служив у лавах армії. Це моя земля", — розповідає Олег Балагура.
Для нього господарство — це не лише поля, ферми та техніка. Передусім це люди, багато з яких народилися тут, навчалися, виїжджали, а потім поверталися працювати у рідне село.
"В моєму розумінні родина — це наш колектив, це наші працівники, люди, які тут народилися, які тут навчалися, повернулися в рідне село і працюють. Це дорогого коштує", — каже Олег Вікторович.
З любов’ю до землі
Сьогодні «Шевченківське» об'єднує чотири відділки — Денихівський, Дородківський, П'ятигірський та Одайпільський. На полях вирощують зернові, кукурудзу, цукрові буряки та інші культури, плануючи сівозміну відповідно до науково обґрунтованих принципів.
"Холдинги — в них завдання, щоб отримати максимальний прибуток. Гроші, гроші, гроші. А ми живемо на нашій землі. Нам гріх над нею знущатися. Робимо так, як вимагає наука і як хоче рослина", — розповідає головний агроном підприємства Володимир Лаштаба.
Навіть повномасштабна війна не зупинила виробництво.
"Ви бачите, що немає жодного квадратного метра незайнятої площі. Все посіяно, все доглянуто. Тяжко, є нюанси. Всі ці питання вирішуємо", — додає агроном.
Але тут свідомо зберігають і те, що сьогодні далеко не завжди є вигідним бізнесом, — тваринництво.
На молочній фермі П'ятигірського відділку утримують близько 460 корів, з яких 250 — дійні. Загалом у тваринництві працює близько сотні людей.
.jpg)
Проблем вистачає: дорожчають корми, пальне, медикаменти, а закупівельна ціна молока, навпаки, знижується. Проте ферму не закривають.
"В основному в нас ферми тримаються як соціальна програма, щоб люди мали робочі місця, люди могли заробити в селі", — пояснює головний зоотехнік Анатолій Крамар.
За його словами, без позиції керівника господарства тваринництва тут могло б уже не бути.
"Він людина дуже цінна, любить тваринництво. Якби не він, тваринництва цього не було б. Багато господарств у нас в районі і в області повтрачували поголів'я. ДПДГ «Шевченківське» має найбільше поголів'я в системі академії аграрних наук", — говорить Крамар.
Сам Олег Балагура переконаний: майбутнє українського села саме за таким підходом — не виснажувати землю заради швидкого прибутку, а створювати збалансоване господарство.
"Все будується і базується на науково обґрунтованих системах землеробства і ведення тваринництва. Прикро, що тваринництво ще не найшло своє гідне місце. Але колектив готовий. Ми віримо, що буде той час, коли ми зможемо взяти гідний кредит і побудувати сучасну молочно-товарну ферму", — говорить керівник.
Окремий напрям господарства — свинарство. На фермі сьогодні близько 2500 свиней, Є тут і конеферма: щодня працівники доглядають близько 60 коней. Колись тут планували розвивати кінний спорт і навіть створити дитячу спортивну школу, тож сподіваються, що з часом до цієї ідеї знову повернуться.
Із конярством пов'язана ще одна унікальна для українського села справа — в Денихівці роблять кумис. На підприємстві навчилися працювати з кобилячим молоком і виготовляють з нього традиційний кисломолочний напій, який високо цінується по всій Україні.
Війна забрала працівників, але не зупинила господарство
Війна тут відчувається не лише за новинами. У кабінеті Олега Балагури зберігаються бойові прапори, подаровані військовими підрозділами, яким допомагало господарство.
"Це прапор, що має давню історію, 2016-й рік, прапор з Маріуполя. Багато цих хлопців сьогодні вже, на жаль, немає в живих, але пам'ять про них зберігається у нас в господарстві", — говорить Балагура.
.jpg)
Серед прапорів — стяги «Азову», «Чорних запорожців», механізованих підрозділів.
Із господарства на фронт пішли 26 працівників. Керівництво продовжує підтримувати мобілізованих та зберігає за ними середню зарплату.
"На жаль, є в нас і загиблі, і ті, які перебувають у полоні. Ми чекаємо їх на своїх робочих місцях. Надіємося, що буде все благополучно з ними, і вони повернуться", — каже Олег Балагура.
Один із тих, хто повернувся, — працівник господарства Анатолій Клочко. У 2024 році він пішов на фронт, служив у 17-й танковій бригаді, був поранений під час штурму на Сумщині. Після лікування чоловік повернувся додому. І знову вийшов на роботу.
"Олег Вікторович тоді і дзвонив, і допоміг. Я ще проходив лікування в Одесі. Тут уже подав рапорт на звільнення, його задовольнили. Я повернувся назад на роботу", — розповідає Анатолій, для якого на підприємстві підготували новий трактор — техніку, на якій він працює після повернення.
Допомога фронту і військовим
Підтримка військових стала справою не лише підприємства, а й усього села. У Денихівському будинку культури замість звичних розважальних заходів проводять благодійні концерти та ярмарки. П'ять разів на рік організовують великі збори до державних та пам'ятних дат, а щомісяця — благодійні концерти.
За словами директорки будинку культури Тетяни Богуш, один великий захід може приносити понад 100 тисяч гривень. За ці кошти купують необхідне для військових — від продуктів харчування до засобів, які потрібні на фронті.
У селі плетуть маскувальні сітки. До роботи долучаються мами, школярі та інші мешканці. А волонтерська група «Дібрівський тил» готує для військових домашні страви, енергетичні батончики, консерви, супи та борщі й відправляє посилки на Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, Херсонщину та інші напрямки.
Волонтери розповідають, що одним із постійних джерел допомоги для них є м'ясо, яке надає господарство.
Школа, медицина і власний чемпіон світу
Роль господарства в житті Денихівки помітна далеко за межами полів та ферм. У місцевому ліцеї навчається близько 250 дітей. До школи приїжджають школярі з інших сіл, а кількість першокласників останніми роками зростає.
Директорка ліцею Раїса Ткачук говорить, що господарство допомагає школі технікою, матеріалами та коштами, зокрема під час ремонтів.
Не залишають без уваги й амбулаторію, де обслуговують понад чотири тисячі людей. За підтримки господарства медзаклад має обладнання, а також отримує допомогу з ремонтом та утриманням приміщення.
Є у Денихівці й заклад для людей похилого віку, де сьогодні проживають 27 людей. За останні роки приміщення утеплили, замінили вікна, відремонтували дах, санітарні блоки та облаштували територію.
Мешканці закладу говорять про допомогу Олега та Богдана Балагурів із великою вдячністю.
Ще один центр життя Денихівки — спорт. Місцевий футбольний клуб «Денгоф» за останні роки перетворився з аматорської команди на серйозного учасника обласних змагань. Цього року команда виграла чемпіонат Київської області та здобула Суперкубок області.
.jpg)
Для цього реконструювали стадіон, зробили дренаж та автоматичний полив, облаштували натуральний газон.
А неподалік працює тренувальна база для дітей. Охоронник підприємства Анатолій Руденко з особливою гордістю розповідає про свого онука Олександра Руденка, який виріс на цій тренувальній базі і в 2022 році став чемпіоном світу з веслування на каное.
"До 12 років він займався тут, на нашій базі", — з гордістю говорить дідусь.
Для нього та багатьох інших дітей села це не просто спортивний майданчик. Це можливість для дітей із села отримати шанс, який інакше вони могли б не мати.
Коли в селі є господар — воно живе
Голова Тетіївської міської ради Богдан Балагура говорить про Денихівку не як син керівника підприємства, а як представник громади. За його словами, присутність великого підприємства безпосередньо впливає на місцеву економіку, школи, дороги, благоустрій і можливість громади розвиватися.
"Якщо в селах не буде нормального бізнесу, де будуть робочі місця, ці села будуть приречені", — говорить він.
На його думку, принципова відмінність «Шевченківського» в тому, що підприємство не обмежується сплатою податків.
"Шевченківське так не говорить. Це для нас гарний приклад і гарний приклад для інших аграріїв, як потрібно працювати на цій землі, як потрібно допомагати людям різних категорій", — зазначає Богдан Балагура.
Староста Денихівського старостинського округу Людмила Сліпенчук також говорить про постійну взаємодію з господарством — коли громаді потрібна техніка, будівельні матеріали чи допомога з ремонтом об'єктів.
Саме це, на її думку, і створює відчуття господаря, який відповідає не лише за власне підприємство, а й за територію навколо.
.jpg)
Майбутнє — за тими, хто залишиться, і для тих, хто повернеться
Олег Балагура переконаний: після завершення війни Україні доведеться не просто відновлювати зруйноване, а створювати умови для повернення людей.
Для цього, на його думку, необхідні доступні кредити, державні програми та інвестиції — як у сільське господарство, так і в соціальну інфраструктуру.
"Головне, ми всі знаємо, — це перемога, відбудова країни. Головне, щоб люди повернулися в Україну. Потенціал, який вони там здобули, вкрай необхідний, щоб відбудовувати нашу країну. Нам потрібно просто все зробити, щоб держава почала розвиватися і щоб люди хотіли в ній жити і працювати", — говорить він.
Історія Денихівки показує: село не може жити лише за рахунок красивих слів про розвиток територій. Потрібні робочі місця, школа, медицина, культура, спорт, турбота про старших, підтримка військових і люди, які готові брати на себе відповідальність.
Саме тому тут так часто звучить слово «господар» і не лише у значенні керівника підприємства. А більше як людини, яка любить землю, бачить її, людей на ній і їхнє майбутнє як єдине ціле.
Однак є ще одна дуже важлива деталь у цій історію: у 2027 році державному дослідному господарству «Шевченківське» виповниться сто років. За цей час змінилися держави, економічні системи, покоління людей і сама країна. Але земля залишилася на своєму місці.
І сьогодні в Денихівці на ній, як і багато десятиліть тому, працюють люди, які хочуть, щоб їхнє село не зникло з карти України.
