У свої 13 років Вікторія з Дніпра пережила вже так багато горя і бід, що могло вистачити на ціле покоління, але її дитячі оченята загоряються блиском, коли вона розповідає про свої мрії, та наповнюються слізьми, коли вона говорить про свого тата, що загинув, захищаючи Україну. Та поряд з нею є багато дорослих, які у важку хвилину наче підняли її на руки, щоб перенести над прірвою і продовжують піклуватися про маленьку, але дуже сильну людину.
Неймовірну історію Віки розповіли журналісти "Апостроф TV" у своєму сюжеті.
"Раніше я мріяла поїхати в Харків, там вивчитися на ветеринара, щоб жити серед тварин, я хотіла б бути вищою. А ще моя мрія - подорожувати на машині часу, щоб врятувати Чорнобиль", - розповідає Віка.
У свої юні роки дівчинка перенесла багато труднощів: на її рахунку вже не одна операція і ще більше реабілітацій - дівчинка має вроджену ваду хребта. Та коли життя випробовує так рано, не кожен здатен зберегти світло всередині з мріями та планами, але Віка - дуже сильна дитина, бо вона змогла.
"Я б хотіла жити на Середземному морі, в Афінах, серед тварин - я дуже хочу мати багато котів у себе вдома. Я вже давно вирішила, що буду ветеринаром. Раніше я багато читала — могла за неділю-дві прочитати всю велику книжку, люблю детективи і розповіді про природу", - з щирою посмішкою поринає Віка у свої мрії і ділиться своїм потаємним.
Та за цією посмішкою і мріями про будинок в Афінах з багатьма котами є те, чого не видно з першого погляду: війна забрала у Віки тата. Віталій Москаленко служив у 93-й бригаді і загинув на Харківщині в червні 2022 року.
А в лютому 2024 року російський "Шахед" влучив в помешкання, де жила Віка, і тепер щоразу під час російських атак вона кричить, що хоче жити. Через пів року будинок відновили, а от люди… З ними все складніше, бо сліди війни — не на стінах. Вони у теплих спогадах, та у пам'яті про тих, кого вже ніколи не повернути - саме так Віка розповідає про свого тата.
"Ми з ним ходили в наш парк - у нас є парк наче джунглі, з долинами і пагорбами. Коли ці пагорби були повністю, ще перед війною - у 2019, 2021 роках, ми любили там "шукати пригоди". Ми там каталися на санках — вилазили на самий верх і з'їжджали з цих гірок. А ще там є велика яма, ми туди любили залазити — це була така наша таємна печера. І ще у нас було таємне місце біля річки, в очеретах", - розповідає Віка і її очі наповнюються теплом.
Коли тата Віки не стало, про її хворобу дізналося керівництво компанії "Інтерпайп", де з 2016 року батько дівчинки працював налагоджувальником обладнання. Вони разом із Фондом Віктора Пінчука та небайдужими працівниками й колегами зібрали 36 тисяч євро, щоб зробити дівчинці складну операцію закордоном. В Греції Віці імплантували спеціальну конструкцію, а після повернення в Дніпро компанія організувала дівчинці реабілітацію та психологічну допомогу. Сьогодні Віка займається з психологом у корпоративному центрі підтримки ветеранів та їхніх родин.
"Ми тут працюємо руками: можу щось помалювати, а от ліпити я зараз не вмію, хоча раніше я вміла ліпити", - ділиться Віка.
Її підтримує психологиня центру Діна Коршикова, що допомагає дівчинці.
"У Віки є велике досягнення, у неї все дуже гарно виходить, ось, наприклад, малюночок, в якому вона промальовувала усі свої страхи. Ось це дерево вона намалювала як те, чого вона дуже боялася. А потім біля нього намалювала інше дерево — велике і яскраве, як заміну поняття", - так психологиня показала, як за допомогою звичайного дитячого малюнка дитина може пропрацювати і покращити свій емоційний стан.
Родина маленької Вікторії щиро вдячна компанії та меценатам, які взяли на себе частину турбот про цю особливу дівчинку.
"Зараз відкрився центр реабілітації ветеранів при компанії "Інтерпайп". Ми тут працюємо з психологом-арттерапевтом, і ми з Вікою вже маємо дуже гарні показники. Ми приходимо сюди двічі на тиждень і Діана Валеріївна як психолог допомагає Віці зменшити стреси — адже вже стільки Віка пережила і стільки операцій зробили", - розповідає бабуся дівчинки Ольга Кравець.
Компанія постійно тримає зв'язок і підтримує родини працівників, які загинули, боронячи країну, зникли безвісти чи в полоні. Напередодні Дня Святого Миколая кожна неповнолітня дитина отримала подарунок. От і цього разу з сюрпризом для Віки до центру завітав колега її тата та передав дівчинці чудовий подарунок, про який вона багато мріяла - новенький телефон.
Щира, добра, привітна — у свої 13 років Віка вже так багато втратила, але й досі вміє мріяти так, ніби світ не зранений війною. І сьогодні цей маленький подарунок повертає їй найцінніше — відчуття, що її люблять і турбуються про неї. Бо саме такі діти, як Віка, — це маленькі серця великої країни, які продовжують битись попри все.
