Дорогоцінні миті сімейного відпочинку, любов, душевне тепло і важливі татові поради, радісні оченята маленької сестрички, яка ще не розуміє усього болю дорослих – все це зараз наповнює душу 17-річної Тетянки з Волині і допомагає їй знайти сили, щоб разом з мамою, братом і сестрою пережити найбільшу втрату – загибель на війні батька. Однак ця тендітна юна і водночас доросла дівчинка знає: вона повинна бути щасливою, бо саме так хотів би її тато, і саме в цьому прагненні її завжди підтримають друзі і родина.
Щемку історію Тетяни з Волині розповіли журналісти "Апостроф TV" у своєму сюжеті.
"Коли його забрали, я в мами питала: мам, як я без тата? Чого мого тата забрали, а інші тати тут?", – згадує з сумом і сльозами на очах той доленосний момент свого життя Тетянка. І, мабуть, такі ж питання виникають в тисяч, а то й в десятків тисяч українських дітей.
Юрій Глусь був майстром дронів. В квітні 2025 року він отримав поранення на Харківському напрямку, і попри всі намагання медиків, його серце не витримало. Без батька залишилися Назар, Тетяна і найменша Валерія, якій всього три рочки.
"Коли ми втратили тата, то, певно, стало зрозуміло, що всі найщасливіші моменти життя пов'язуються з ним. Наші поїздки на озеро Світязь – найбільше на Волині озеро, наші моменти щасливого відпочинку і спілкування. Тато давав нам стільки батьківської ласки, що зараз дуже складно і важко без нього. В мене був дуже турботливий татусь, за будь-якою порадою до нього можна було підійти, запитати про все. Він мав свою думку, я мала свою думку, і як кожна дочка я інколи сперечалася з татусем. Буває, кажу: я так не хочу, так не буде, а він каже, що ось так буде краще. І коли вже потім минає час, я замислююсь, а він правдиві слова казав. Я його любила за те, який він є", – розповідає дівчинка.
Біль назавжди залишився в її серці. Втім, він не забрав у Тетяни мрії – про таке просте і найцінніше.
"Наша мрія зараз одна: щоб закінчилася ця клята війна, щоб наші захисники повернулись. Хочеться просто бути щасливою, мати сімейне щастя в майбутньому, мати свій кар'єрний зріст, щоб сім'я була щаслива і здорова. Я б хотіла мати свій власний будинок, машину, чоловіка, дітей вже в майбутньому, щоб будинок був такий просторий, в затишному місці, щоб біля будинку все було гарно", – ділиться своїми потаємними мріями Тетяна.
Діти, які втратили найдорожчих, особливо потребують тепла й турботи. Навіть маленька увага може стати для них опорою у великому болю. Тож напередодні новорічних свят до сестер завітав Ведмедик із подарунками від благодійного фонду AVESTERRA.
Компанія Avesterra Group відкрила благодійний фонд саме для того, щоб допомогти діткам та сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах.
"У 2025 році ми облаштовували дитячі майданчики, купили авто для багатодітної родини, для діток військовослужбовців організовували розважальні програми. І самим військовим ми допомагаємо і будемо допомагати надалі. Але коли бачиш очі цих дітей, їхні неймовірні емоції, це просто неперевершено", - розповіла Вікторія Хараїн, директорка благодійного фонду AVESTERRA.
"Це дуже розкішні подарунки для нашої сім’ї, це саме те, що потрібно сьогодні моїм діткам. Але, можливо, ще є мами з дітьми в складніших ситуаціях, тож знаєте, я думаю, що має бути дуже багато таких фондів, що завжди простягнуть руку допомоги", – розповідає Наталія Глусь, мама Тетяни, Назара і Валерії.
Дитячий біль завжди тихий, але дуже глибокий. І саме в такі моменти важливо, щоб поруч була підтримка.
"Важливо вміти доносити дитині думку так, що, навіть якщо дорога людина вже більше не з нами, то ми точно можемо залишити собі якусь частину пам'яті про цю людину всередині себе. Це може бути скарбничка символічних речей, які нагадують про цю людину: це може бути книжка, іграшка, отримана в подарунок, а може, це просто камінчик, який нагадує про рідну людину. І от в ті моменти, коли нам так хочеться звернутись до цієї людини, ми можемо апелювати до цих речей", – пояснює, як працює з дітками психолог Олена Запольська.
Ці діти лише починають пізнавати життя, але вже знають, що таке війна і втрата. Вони – маленькі серця великої країни, які ростуть із болем всередині, проте із мріями в очах.
