Повномасштабна війна Росії проти України давно перейшла межу класичного поняття воєнних злочинів. Агресор послідовно атакує те, що не має голосу: річки, водосховища, ліси, ґрунти, атмосферу, природно-заповідний фонд, критичні екологічно небезпечні об’єкти. Так формується феномен російського екоциду – навмисного нищення довкілля як окремої лінії ведення війни.
Харківщина є одним із регіонів, де цей злочин виявився чи не найгостріше. Густонаселений, промисловий та гідрологічно вразливий регіон, розташований у безпосередній близькості до кордону, став мішенню для системних атак по критичних екологічних об’єктах. Новий удар по Печенізькій греблі 7 грудня 2025 року – чергове підтвердження того, що Росія не зупиниться перед можливим техногенним та екологічним лихом.
Новий удар по Печенізькій греблі: системна війна проти водної інфраструктури Харківщини
7 грудня 2025 року російські війська черговий раз атакували греблю Печенізького водосховища – одного з найважливіших гідротехнічних об’єктів України. Невдовзі після серії попередніх обстрілів один зі снарядів влучив у дачний масив поблизу, де згоріли понад десять будинків. Удар по самій греблі спричинив її серйозні пошкодження. Тимчасово припинено рух транспорту та запроваджено оперативні заходи щодо можливих наслідків.
Ця атака – лише один епізод довгого ряду.
З серпня 2022 року до грудня 2025 року російська армія здійснила понад 60 ударів по водосховищу й греблі, застосовуючи майже всі наявні засоби враження – від FPV-дронів до авіабомб та балістики.
Під російський вогонь того ж дня, 7 грудня, потрапила тимчасова переправа в Старому Салтові. Саме тут у березні 2022-го під час жорстоких оборонних боїв був підірваний півкілометровий стаціонарний міст, який з’єднував два береги Печенізького водосховища. Внаслідок атаки 7 грудня 2025 року в Старому Салтові двоє людей загинули, восьмеро поранені. Це – прояв добре відомої тактики окупанта: вдарити там, де найбільш боляче, і там, де наслідки максимально довготривалі.
Греблю знову доведеться ремонтувати у складних умовах, і небезпека повторного удару залишається високою.
Печенізьке водосховище – життєвий ресурс Харкова та стратегічний об’єкт держави
Печенізьке водосховище на Сіверському Дінці створене в 1958–1962 роках. Воно є одним із ключових водних ресурсів Східної України.
Основні параметри водойми:
- площа – 86,2 км²;
- довжина – 75 км;
- водозбірний басейн – 8400 км²;
- земляна гребля 1083 м довжини;
- бетонна плотина 8 секцій.
Практично весь Харків – найбільший мегаполіс Сходу України – тримається на цьому водному ресурсі. Водосховище забезпечує промисловість, агросектор, рекреацію, рибне господарство та десятки громад. Порушення його роботи означає одночасно і гуманітарну, і техногенну, і довготривалу екологічну кризу.
Найбільший населений пункт на водосховищі – селище Старий Салтів. Він розташований на правому березі водойми і до 2022 року був головною рекреаційною зоною області. Сьогодні селище перетворилося на один із символів руйнування регіону.
Про значення водосховища говорить і те, що 2015 року держава навіть розглядала будівництво на цій водоймі малої ГЕС – факт, який лише підкреслює стратегічну цінність комплексу.
Навіть часткове ушкодження греблі може змінити рівень Сіверського Дінця, призвести до неконтрольованих підтоплень, порушити водопостачання Харкова, завдати шкоди рибним ресурсам, вплинути на ґрунтові води та навколишні екосистеми.
Таким чином, Печенізьке водосховище – це критичний інфраструктурний та екологічний вузол, і російські удари по ньому мають стратегічний характер.
Сіверський Дінець – водна артерія, від якої залежить життя мільйонів
Печенізьке водосховище утворене на річці Сіверський Дінець – найбільшій водній артерії Сходу України, яка забезпечує прісною водою три області – Харківську, Донецьку та Луганську – з населенням до 9 мільйонів людей (станом на 1 січня 2020 р.).
Загальна довжина Сіверського Дінця 1053 км, у межах України – 723 км. На українській території в басейні ріки загалом налічується 158 водосховищ. Усього у басейні Сіверського Дінця нараховують понад три тисячі річок. Система Дінця вважається гідрологічним фундаментом Східної України.
Це – довоєнні дані Держстату України. Вони можуть вказувати на наслідки у разі виникнення тих чи інших катастроф у східному прикордонному регіоні України, який сьогодні приймає на себе значну частину ударів російських терористичних військ.
Будь-яке втручання в структуру водосховищ або гребель може призвести до масового знищення водної фауни, забруднення басейну, масштабної зміни русла та рівня води, проблем у сільському господарстві, техногенних ризиків, гуманітарної кризи.
Усе це робить удари по Печенізькій греблі не просто військовими діями, а потенційним інструментом екоциду.
Харківщина під вогнем: екологічна шкода, яку ще належить осягнути
Із 2022-го по 2025 рік Харківська область стала однією з найбільш уражених російською агресією територій. За цей час по регіону випущено: понад 2300 ракет, понад 4200 КАБів, десятки тисяч ударних дронів, сотні «Шахедів» і «Молній».
Руйнування охопили промислові підприємства, нафтобази, електропідстанції, очисні споруди, водогони, природні зони, об’єкти хімічної та радіаційної небезпеки.
Площа забруднених та деградованих територій, не кажучи про замінування територій, може сягати 40 тисяч гектарів і більше. Повні наслідки стануть відомі лише після завершення бойових дій.
Уже сьогодні – це системна екологічна катастрофа, яку створює РФ.
Український прецедент: перша у світі справа про екоцид у період війни
Саме на Харківщині створено унікальний міжнародно-правовий прецедент: до суду передано першу у світі справу про екоцид, учинений під час війни.
Цього року прокуратура області завершила розслідування щодо атаки Росії на Харківський фізико-технічний інститут – науковий центр, де розташоване унікальне «Джерело нейтронів». Удар створив загрозу радіаційного інциденту великого масштабу, співставний, за визначенням фахівців, з аварією на атомній електростанції.
П’ятьом російським генералам повідомлено про підозру заочно. Обвинувальний акт передано до суду.
Це безпрецедентний крок. Тоді колишній генеральний прокурор України Андрій Костін зазначив:
«Це перше у світі кримінальне провадження про екоцид, пов’язане з війною. Ми провели експертизи й передали справу до суду. Це історичний момент».
Окремі провадження стосуються атак на Оскільський гідровузол, аміакопровід, що пролягає територією області, та низку екологічно небезпечних об’єктів.
Харківщина таким чином стала центром формування доказової бази екоциду Російської Федерації.
Міжнародний вимір: світ поступово визнає російський екоцид
Україна активно просуває внесення екоциду до переліку міжнародних злочинів поряд із геноцидом і злочинами проти людяності. Ініціативу підтримують парламенти та уряди низки країн.
Міжнародний кримінальний суд уже збирає докази щодо злочинів Росії проти довкілля.
ООН неодноразово заявляла: удари по гідротехнічних спорудах, особливо тих, що містять небезпечний потенціал, є порушенням міжнародного гуманітарного права.
У випадку Росії є всі три ознаки екоциду:
- Масштабність шкоди.
- Тривалість наслідків.
- Незворотність частини екологічних втрат.
Печенізька гребля, Сіверський Дінець, Харківський фізтех, промислові вузли – усе це лягає в доказову базу майбутнього міжнародного трибуналу.
Екоцид – цілком доказовий злочин
Як бачимо на прикладі подій на Харківщині, екоцид – це не абстрактне поняття для майбутніх юридичних підручників. Це реальний, зафіксований та доказовий злочин, який сьогодні здійснює Російська Федерація проти України.
Системні удари по Печенізькій греблі та інших критичних об’єктах Харківщини – це не «побічна шкода», а цілеспрямований інструмент війни, який може бути кваліфікований як екоцид за українським законодавством та майбутніми міжнародними нормами.
Україна вже створює прецедент, який здатний змінити міжнародну кримінальну юстицію.
Питання лише в тому, коли світ офіційно визнає: руйнування довкілля – це такий самий злочин, як убивства чи депортації. І він не має терміну давності.
