У Лондоні, 12 листопада, посол України у Великій Британії Вадим Пристайко підписав українсько-британську рамкову угоду, яка передбачає кредит на 1,7 млрд фунтів стерлінгів на розвиток українських ВМС. Серед іншого, на ці кошти планується закупити вісім ракетних катерів та два мінні тральщики. На сьогоднішній день розвиток військово-морського флоту у нас буде здійснюватися в основному за рахунок імпорту з Великобританії та Туреччини. Однак в Україні є і власне кораблебудування, яке також може працювати на користь українських ВМС. Про головні проблеми та деталі переозброєння вітчизняного флоту, про долю незавершеного проекту будівництва українського корвету, в ексклюзивному інтерв'ю "Апострофу" розповіла директор приватної науково-виробничої корпорації "Клівер", голова Військово-морського підкластера, що організаційно входить до громадської спілки "Морський кластер України" та об'єднує півтора десятка приватних та державних підприємств ОКСАНА ВРУБЛЕВСЬКА.
- Пані Оксано, хотілося б почати з військово-морського підкластеру – групи підприємств вітчизняного кораблебудування. Чому він був створений та з якою метою?
- Військово-морський підкластер був створений на початку 2021 року з метою підтримки вітчизняного виробника в галузі кораблебудування. Його членами стали підприємства кораблебудування, які дотичні до виконання замовлення Військово-морських сил України. Це близько півтора десятки науково-промислових структур. Наша діяльність почалася з того, що ми створили кілька проектів документів та івентів на підтримку і висвітлення спроможності української вітчизняної галузі кораблебудування, зокрема, до створення власного корвету. Було проведено низку заходів з державними структурами та підприємствами, які приймають рішення у цій сфері. Але політично владою було ухвалене рішення щодо постачання корветів з Туреччини. В ході зазначених напрацювань ми зрозуміли, що спільними зусиллями можна досягти більшого, зокрема, замовлень щодо розробок чи виробництва озброєнь та техніки для ВМСУ. Тобто, довести замовнику спроможність до забезпечення українського флоту власною продукцією.
- На які контракти можуть розраховувати підприємства військово-морського підкластеру в інтересах ВМСУ?
- Оскільки корвети вже законтрактовані, то тепер ми можемо орієнтуватися на національний фрегат на базі тих технологій, які вже застосовані до вироблення цієї продукції. Більшість комплектуючих національного корвету були виготовлені і є в наявності – в серійному виробництві. Тому зараз, за умов політичної волі держави, ДП "Дослідницько-проектний центр кораблебудування", який є членом нашого підкластеру, готовий виконати проектування для створення національного фрегату. Але варто усвідомлювати, що українські кораблебудівні підприємства готові постачати катери усіх класів. Проблема – відсутність державного замовлення, яке б дало поштовх – у вигляді фінансування для розвитку власних технологій. Ці підприємства вже мають досвід, вони працюють на експорт та хочуть просунутися на внутрішньому ринку для забезпечення безпеки своєї країни.
- Які ще проблеми, окрім відсутності державного замовлення, ви можете виокремити?
- Кораблебудування – це великі проекти. Повинна бути затверджена державна цільова програма кораблебудування найвищими державними органами, виділене окреме фінансування. Але ми можемо говорити й про менші проекти. Наприклад, про забезпечення безпеки підводного простору вздовж берегової лінії України. Особливо, об’єктів критичної інфраструктури, пунктів базування Військово-морських сил України і торгівельних портів. Для цього підприємства підкластеру можуть запропонувати власну продукцію освітлення водного простору та мінного озброєння.
Частини недобудованого українського корвету
- Наразі у ВМСУ прослідковується тенденція до імпорту. Часто ми розраховуємо або на закупівлю, або на допомогу від іноземних держав. Чи можуть наразі українські підприємства будувати бойові кораблі та катери?
- Так, на сьогоднішній день можна сказати, що Україна тримає орієнтир на імпорт. Це стосується не тільки продукції військово-морського призначення. Ми всі з сумом спостерігаємо за такими рішеннями, тому що вітчизняні виробники можуть забезпечити майже повністю Збройні сили України продукцією власного виробництва. Ще з радянських часів український оборонно-промисловий комплекс був дуже потужним. Технології та потенціал залишилися. Крім того, вітчизняні виробники відточували свої вміння на експортних контрактах. Наразі в Україні є конкретна потреба у військово-морських озброєннях, адже триває війна.
- Щодо іноземних контрактів? Як ви оцінюєте можливість локалізації в Україні іноземних підприємств? Який може бути рівень участі українських підприємств взагалі в цих проектах?
- Взагалі, на мою думку, ми імпортуємо технології, які є й в Україні. Але, наприклад, таких технологій, як артилерійське озброєння, у нас немає. В цій ситуації імпорт був би обумовлений логікою. Повертаючись до питання, варто наголосити, що, оскільки в Україні велика технологічна база, то у нас не повинно виникнути проблем при локалізації подібних іноземних технологій. До речі, є чудовий приклад Індії, яка довго була імпортером продукції, поволі розвивала власні підприємства оборонно-промислового комплексу. Тепер уряд Індії, як обов’язкову умову прописує використання індійських комплектуючих при купівлі зброї. Наприклад, вони зробили власну систему оптичного спостереження для техніки. Коли іноземний постачальник хоче продати якусь техніку в Індію, в умовах тендеру вже прописано обов’язкове використання цієї системи в їхній техніці. З моєї точки зору, це і є елементом захисту вітчизняного виробника, який був би дуже корисним для наших імпортних контрактів.
- Крім того, українські виробники повинні стати технічними партнерами компанії, що постачають продукцію. Вони мають стати надійним партнером для користувача. Будуть вирішувати технічні, організаційні проблеми замовника в режимі реального часу, оперативно надавати технічну допомогу або подальший розвиток систем. Технології не стоять на місці і потребують модернізації кожного року.
- А яке обладнання та озброєння могли б запропонувати українські підприємства під іноземні проекти?
- Якщо казати про проект турецьких корветів класу Ada, то Україна може запропонувати силові установки виробництва "Зоря-Машпроект". Крім того, наші підприємства можуть запропонувати акустичні станції та підводне озброєння у вигляді торпедних систем. Також ми зможемо забезпечити корвети радіолокаційними станціями та системами комунікації. А найголовніше – ракетна система "Нептун". Наразі гірко спостерігати за розвитком проекту "Нептун", адже немає замовлення – немає прогресу. В нас, на жаль, прослідковується алгоритм, коли замовник – Міністерство оборони хоче, щоб продукція з’являлася в потрібний момент, але не враховує, що технологію треба розробити, виробити, випробувати, довести до серійного виробництва. Якщо ми збираємося отримати турецькі корвети через 4 роки, то вже час замовляти корабельну версію "Нептуна", бо наразі в Україні існує тільки берегова версія.
РК-360МЦ «Нептун»
- Повертаючись до українського корвету. Чи можете ви розказати, що відбувається навколо цього проекту та чим це все закінчиться, адже витрачено чимало зусиль та коштів?
- В колі нашого підкластеру ми цю тему не раз обговорювали. Наразі є можливість трансформації цього проекту в національний фрегат. У ДП "Дослідницько-проектний центр кораблебудування" є дуже потужні науково-технічні та конструкторські напрацювання. Вони спроможні зробити перепроектування, щоб замість національного корвету, питання якого вирішено шляхом закупівлі їх у Туреччини, в Україні з’явився національний фрегат. Мені здається, що з точки зору економіки, в нашій ситуації це найефективніший вихід з ситуації, що склалася.
- Але корвети та ракетні катери це довгострокові проекти, які тривають не рік і не два. Що наразі може швидко забезпечити безпеку в морі? Чи можете ви детальніше розповісти зокрема про виробництво мін підприємством "Клівер"?
- Одним із найбільш вагомих напрямків розробок НВК "Клівер" стало мінне озброєння, яке є найбільш ефективним для масового знищення кораблів Росії в Чорному морі. Співвідношення озброєння і бойового потенціалу України і Росії в Чорному морі є неспівставним, тому, на нашу думку, найбільш ефективним озброєнням проти такого нашестя противника можуть бути мінні системи ураження. Наприклад, вартість міни складає 30 тисяч доларів, а вартість ремонту ураженого крейсера – 20 - 30 мільйонів доларів. Саме тому, ми вважаємо, що мінне озброєння найбільш ефективним для масового знищення кораблів агресора. Дійсно, саме мінне озброєння може оптимально забезпечити безпеку узбережжя - швидко і дешево. Без довготривалих розробок та морських систем. НВК "Клівер" вже виконала декілька контрактів для Міністерства оборони з модернізації ремонту та подовження ресурсу існуючих мін. Підприємство має й виробничі потужності, які дозволяють виробляти нові міни. Міна – це вибухівка і датчики у вигляді сенсорів. Такі сенсори повинні відповідати найвищому рівню технологій, а компанія "Клівер" розробила такі сенсори та здатна виготовляти нові міни у необхідній кількості. Якщо такі мінні загородження будуть побудовані вздовж нашої акваторії, то з моря можна буде не очікувати атаки. Варто також ж додати, що компанія "Клівер" створює робота для укладання мінних загороджень.
Морські міни
Читайте також: Росія вкладає в робототехніку мільярди, але й ми не відстаємо - конструктор українських бойових роботів
- Підсумовуючи хотілося б, щоб ви розповіли, які на сьогоднішній день бачите проблеми оборонно-промислового комплексу та що є причиною поганого стану кораблебудування?
- По-перше, це-відсутність державної політики в цьому напрямку. Знову ж таки відсутність програми кораблебудування та координації між різними державними структурами, які повинні створити таку програму, де буде точно визначено типи, кількість катерів та кораблів, а також послідовність постачання їх у Військово-морські сили України. Така організованість є ключовою для розвитку вітчизняного кораблебудування та підтримання його спроможності. По-друге, проблема також існує в стабільності фінансування. Стабільність фінансування – запорука успішного виконання проектів. Наприклад, той таки проект українського корвета. Там фінансування було перерване і відповідно проект не був виконаний. Тут варто додати, що вітчизняні виробники завжди будуть вигіднішими за іноземних. Бо це робочі місця та оподаткування, яке залишається в Україні. Також це розвиток технологій. Навіть якщо фінансування не дуже велике, але стабільне – це дає підприємствам шанс виконати проект та знайти додаткові джерела фінансування.
- Наразі в Україні багато розмов про можливості державно-приватного партнерства. Що ви можете сказати про державно-приватне партнерство, та чи може воно стати ефективним в умовах України?
- Я вважаю, що найбільш ефективним інструментом підвищенням спроможностей оборонно-промислового комплексу є поєднання існуючих потужностей державних підприємств з інноваційним та інвестиційним потенціалом приватників. В рамках державно-приватного партнерства сильною стороною є колективне управління. В нашій країні є сильна проблема з корупцією, і коли будь-яке підприємство отримає повний контроль над проектом, то дуже часто ці проекти не виконуються через неправильний менеджмент фінансів.
Об'єктом державно-приватного партнерства у сфері національної безпеки та оборони України мають бути озброєння, військова та спеціальна техніка, обладнання та прилади військового призначення, технології військового призначення. Прикладом міг би стати державно-приватний консорціум, створений ДК "Укроборонпром» на базі державного підприємства "Київський науково-дослідний інститут гідроприладів" та приватним підприємством "Науково-виробнича корпорація "Клівер", який увібрав у себе найкращий досвід відомих виробників акустичних систем та мінно-торпедного озброєння пост радянського простору і поєднав його з мультиплікаційним впливом сучасних технологій.