Багато державних компаній в Україні працюють зі збитком, при цьому їхні керівники отримують зарплати, які обчислюються мільйонами, що викликає обурення у частини населення країни.
"Апостроф" розбирався, наскільки справедливо зберігати такі виплати під час війни, і як досягти більшої ефективності в роботі топ-менеджерів.
Топ-менеджери українських державних компаній отримують багатомільйонні зарплати, а нерідко ще й порівняні з ними за кількістю нулів премії, незважаючи на те, що самі компанії, передані під їхнє чуйне керівництво, зазнають багатомільярдних збитків.
На четвертий рік війни складно вимагати від будь-якого бізнесу значних доходів і, тим більше, прибутку (притому, що у деяких компаній, зокрема, у банків вона є), проте фінансове становище окремих держкомпаній настільки гнітюче, що в уряді навіть заговорили про ризик їхнього дефолту.
Звичайно, держава не допустить дефолту таких монстрів як "Укрпошта" чи "Укрзалізниця", але не можна заперечувати того, що вони працюють у збиток і мають колосальні борги.
При цьому, як було зазначено вище, керівники цих компаній отримують багатомільйонні зарплати.
Так, голова "Укрпошти" Ігор Смілянський за 2024 рік заробив 11,7 млн грн – це майже 1 млн грн на місяць.
Зарплата за минулий рік уже колишнього голови НАЕК "Енергоатом" Петра Котіна (покинув посаду в серпні 2025 року) скромніша - "лише" 6,7 млн грн або більше півмільйона на місяць.
Проте все це блякне на тлі доходів керівників вітчизняного нафтогазового сектору.
Так, колишній голова НАК "Нафтогаз України" Олексій Чернишов за неповний 2024 рік отримав понад 25 млн грн, а у його наступника Сергія Корецького минулого року під час перебування його головою "Укрнафти" була зарплата у розмірі 15,5 млн грн, а також за сумісництвом в "Укртатнафті" – ще 11,2 млн грн.
Працюємо як державні – отримуємо як приватні
Залучення топ-менеджерів на високі зарплати розпочалося невдовзі після Євромайдану 2013-2014 років. Тоді країна безповоротно, сподіватимемося, взяла курс на інтеграцію із Заходом, і частиною цієї інтеграції стала так звана корпоратизація державних компаній та підприємств – залишаючись у держвласності, вони керуються за моделлю приватного бізнесу. Такий підхід має забезпечувати ефективність компаній, а також мінімізувати корупцію в них.
Корпоратизація держкомпаній, крім іншого, передбачає суттєве підвищення – до рівня приватного бізнесу – зарплат топ-менеджерів. Тоді їхні багатомільйонні оклади (плюс щедрі премії та бонуси) шокували українців, чиї й без того невеликі доходи стрімко знецінювалися внаслідок двозначної інфляції (у 2015 році вона склала 43,3%).
На посади керівників корпоратизованих держкомпаній все частіше призначали власників дипломів престижних (і не дуже) західних бізнес-шкіл. Один з них, відповідаючи на запитання, чому у нього така висока зарплата, на повному серйозі почав розповідати про те, що йому потрібно погашати кредит, взятий на навчання у бізнес-школі в США.
Крім того, на початку каденції президента Петра Порошенка з'явилася мода запрошувати на керівні посади іноземців, яким, зрозуміло, теж щедро платили – інакше як би їх заманили в країну, що балансувала на межі дефолту.
Найвідомішим із тодішніх "варягів" був, мабуть, поляк Войцех Бальчун, який з квітня 2016 року до серпня 2017 року очолював "Укрзалізницю". Річ в тому, що він, будучи головою однієї з найбільших і при цьому однієї з найбільш проблемних держкомпаній України, не припиняв гастрольної діяльності у складі створеної ним раніше рок-групи.
Втім, після повернення до Польщі Бальчун продовжив управлінську кар'єру, а в липні 2025 року його призначили міністром державних активів – мабуть, він справді непоганий менеджер, просто в Україні у нього не склалося. І не лише у нього, адже іноземців у вітчизняній виконавчій владі більше не спостерігається.
Зарплата – нагорода за результативність
Горе-керівник, який виправдовував свою зарплату необхідністю виплачувати кредит за навчання, який, до речі, вже давно не на посаді, скоріше виняток, ніж правило. Найчастіше топ-менеджери пояснюють свої мільйонні виплати тим, що вони забезпечують держкомпаніям незрівнянно більші прибутки.
Цим же вони пояснюють і свої премії, які за розміром нерідко не менші, а іноді навіть більші за оклади. Тобто виходить, що висока зарплата сплачується за забезпечення прибутку компанії, і за це ж виплачується не менш щедра премія.
Ймовірно, найбільший резонанс викликала премія колишнього голови "Нафтогазу" Андрія Коболєва у сумі $22,4 млн, яку він сам собі виписав за виграш у російського "Газпрому" у Стокгольмському арбітражі (інші топ-менеджери НАК також отримали премії, але значно менші). Пізніше правоохоронні органи вбачали у цьому преміюванні порушення закону, і станом на сьогодні розгляд справи триває.
Шок, викликаний зарплатами та преміями керівників держкомпаній, вже давно пройшов, але й сьогодні громадян мучать сумніви – чи правильно платити їм мільйони, тоді як прості працівники цих компаній отримують у десятки, а то й сотні разів менше (так, зарплата глави "Укрпошти" Ігоря Смілянського, за його ж власним визнанням, у 200 разів більша, ніж зарплата середньостатистичного листоноші)? Особливо з огляду на те, що замість прибутку компанії показують збитки.
Багато хто на проблему дивиться ширше: чи, в принципі, виправдала себе ідея багаторазового збільшення зарплат топ-менеджерів держкомпаній?
Прості відповіді це питання навряд чи знайдуться.
"У нас раніше у топ-менеджерів не було високих зарплат, але при цьому я не знаю жодного топ-менеджера нульових, десятих років, хто пішов би на пенсію або на інше місце роботи не дуже багатою людиною", - сказав у розмові з "Апострофом" засновник інвестиційної групи "Універ" Тарас Козак.
Іншими словами, висока зарплата має бути певним запобіжником від зловживань.
"Що краще - маленька зарплата, але керівник знаходить інші варіанти для "заробітку", або висока зарплата, але при цьому ми сподіваємося, що він не використовує інші варіанти? - ставить запитання експерт і сам на нього відповідає: "Мені здається, що тут однозначно краще, коли висока зарплата, тому що вона контрольована".
Немає результатів – немає зарплати
Слід зазначити, що окрім менеджменту в держкомпаніях також є наглядові ради, які хоч безпосередньо і не беруть участі в управлінні, але здійснюють за ними стратегічний нагляд, а також контроль за діяльністю керівництва.
До наглядових рад входять як представники держави, так і незалежні члени, присутність яких, за ідеєю, має гарантувати прозорість роботи держкомпаній. Серед незалежних членів наглядових рад чимало відставних західних менеджерів і чиновників, для яких така робота – справжнісінька синекура, оскільки вона допускає сумісництво з іншою діяльністю і при цьому оплачується не гірше за менеджерську.
Насправді ж робота багатьох членів наглядових рад, насамперед іноземних, є чистою формальністю (при цьому ніхто не поспішає відмовлятися від посади та відповідної зарплати).
Чому так відбувається?
"Такий у нас склався суспільний договір", – з гіркою іронією констатує у розмові з виданням економічний експерт Руслан Чорний.
На його думку, цю ситуацію досить просто змінити – у контрактах з членами наглядових рад, як і з топ-менеджерами, необхідно чітко прописати критерії ефективності їхньої роботи та умови оплати з прив'язкою до цієї ефективності.
"Якщо показує ефективність, то - так, навіть якщо його залучення (в роботу компанії) на п'ять хвилин приносить дохід підприємству, а якщо ні – то, вибачте", – каже Руслан Чорний.
Експерт погоджується з тезою про те, що високі зарплати дозволяють залучити до керівництва держкомпаній висококваліфікованих фахівців. Проте, додає він, оплата має безпосередньо залежати від результатів, причому не лише у бік її збільшення, а й у бік зменшення.
"Можна дати фору на рік-два – справді великі зарплати. Але якщо не прийнято санаційний план, і підприємство не почало приносити дохід, то тоді слід віднімати у таких керівників із зарплат" - пояснює Руслан Чорний.
Чи зважиться влада на такий крок?
"Думаю, що до кінця війни ніхто нічого міняти не буде, тому що всіх влаштовує нинішня ситуація: якось працює – нехай собі працює, – каже експерт. – Тим більше, що сьогодні є нагальніші проблеми – енергозбереження, підготовка до зими, відновлення інфраструктури".
