Колишній очільник Міненерго України, а нині міністр юстиції Герман Галущенко, пропонує залучити приватних інвесторів до вітчизняної атомної енергетики. Для цього буде потрібно змінити законодавство, а також запропонувати потенційним інвесторам те, що зможе їх по-справжньому зацікавити. "Апостроф" з'ясовував, наскільки перспективним може стати державно-приватне партнерство щодо використання мирного атома в Україні.
В Україні можуть з'явитися приватні атомні електростанції. Про це в рамках конференції з відновлення України URC-2025, яка пройшла 10-11 липня в Римі, заявив колишній міністр енергетики Герман Галущенко, який став у новому українському уряді главою Мін'юсту.
"Насправді у світі багато приватних атомних станцій. Ви бачите багато компаній, які мають приватні акції. Те ж саме ми повинні зробити і в Україні", – сказав Галущенко.
За його словами, для того щоб залучити приватний капітал в українську атомну енергетику, необхідно змінити законодавство.
Наразі, нагадаємо, всі атомні електростанції України перебувають у державній власності та керуються держкомпанією НАЕК "Енергоатом".
Державне стає приватним... і навпаки
Герман Галущенко заявляв, що "у світі багато приватних атомних станцій" - чи дійсно це так?
І так, і ні. Якщо говорити про США, які залишаються найбільшим виробником атомної енергії, то тут приватний капітал був допущений до будівництва та експлуатації АЕС фактично з самого початку. Відповідний закон було прийнято у 1954 році, а перший об'єкт з виробництва атомної енергії запустили в роботу у 1957 році.
Сьогодні більшість американських атомних електростанцій перебувають у приватних руках. Це стосується як діючих (а також закритих) об'єктів, так і тих, що знаходяться на проєктній стадії. Так, наприклад, компанія Білла Гейтса Terra Power розробляє ядерні реактори нового покоління і збирається у 2026 році розпочати будівництво "ядерного острова" в американському штаті Вайомінг (спочатку компанія збиралася будувати ядерний об'єкт у Китаї, але ці плани зірвалися).
Крім того, частково приватизована атомна енергетика у Великій Британії – роздержавлення галузі припало на 1996 рік. До речі, британці вважаються піонерами у комерційному використанні мирного атома, оскільки вони запустили першу у світі АЕС у 1956 році, тобто на рік раніше за американців (щоправда, у 1954 році в експериментальному режимі почав працювати ядерний реактор в Обнінську, СРСР).
Ще однією країною, де в атомній енергетиці активно залучений приватний капітал, є Японія. Наприклад, у приватній власності знаходилася станція "Фукусіма-1", на якій у 2011 році сталася серйозна аварія внаслідок потужного землетрусу (станцію закрили у 2013 році).
На протилежному фланзі знаходиться Франція, яка є другим після США виробником атомної енергії у світі та лідером з точки зору частки атомної генерації у загальному енергетичному балансі.
На сьогодні близько 70% усієї електроенергії у Франції виробляється на АЕС. При цьому Париж має намір протягом найближчих десяти років скоротити цю частку до 50% (не факт, що вийде, оскільки колишній орієнтир припадав на 2025 рік).
Виробництво атомної енергії у Франції контролюється держкомпанією Électricité de France (EDF). На початку 2000-х років французький уряд, слідуючи світовим трендам, вирішив продати частину акцій компанії.
"Там спочатку не було приватного капіталу, а була лише державна форма власності. Але поступово вони були змушені зайнятися роздержавленням", - сказав у коментарі "Апострофу" експерт з атомної енергетики Людвиг Литвинський.
Проте останнім часом у Франції спостерігається зворотний процес – у 2023 році держава викупила у "приватників" акції EDF, збільшивши свою частку в неї з 89% до 100%.
Проте ситуація залишається досить заплутаною, оскільки акції EDF вільно продаються на біржі і принаймні формально її можна вважати державно-приватною компанією.
Що будуватимемо?
Але повернемось до України. Чи слід їй рухатися "англосаксонським" (з японським акцентом) шляхом, чи, все ж таки, нам варто залишатися вірними "традиційним цінностям"?
"Я вважаю, що наявність приватного капіталу в енергетиці - це швидше плюс, ніж мінус, – каже Людвиг Литвинський. – Повністю державна форма власності менш ефективна. При цьому контроль з боку держави необхідний, хоча він не обов'язково має виражатися у 100% державній власності".
Керівник спеціальних проєктів науково-технічного центру "Псіхєя" Геннадій Рябцев погоджується з тезою про те, що контроль за атомними станціями має залишатися у держави.
"Приватні інвестиції, безумовно, можуть бути, але в жодному разі приватні електростанції, тому що (атомна) електростанція - це об'єкт критичної інфраструктури, який не можна віддавати в приватні руки за жодних умов", – сказав експерт "Апострофу".
За його словами, у держави, як правило, недостатньо коштів для того, аби фінансувати будівництво нових ядерних об'єктів, і тому є сенс до таких проєктів залучати приватний капітал.
Власне, додамо від себе, контроль за об'єктами атомної енергетики досить суворий у всьому світі, причому не лише з боку національних урядів, а й з боку Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Навіть Росія вдає, що підпорядковується вказівкам цієї організації щодо окупованої нею Запорізької АЕС.
Для того щоб пустити в атомну енергетику "приватників", Україні потрібно буде ухвалити відповідний закон, про що також сказав Герман Галущенко. Але це – формальна сторона питання. А як щодо більш прагматичної?
В Україні сьогодні (без урахування захопленої ворогом ЗАЕС) у роботі знаходяться три атомні станції – Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька. Їхня частка у виробництві електроенергії перевищує 50% (скоріше, навіть, наближається до 60%) у загальному обсязі енергогенерації країни.
Враховуючи, що Запорізька АЕС є найбільшою не лише в Україні, а й у всій Європі, неможливість (сподіватимемося, тимчасова) її використання ставить перед нашою країною серйозні виклики.
Як один із варіантів розглядається будівництво нових атомних енергоблоків на вже існуючих станціях. Так, наприклад, уряд заявив про намір добудувати третій та четвертий блоки Хмельницької АЕС, встановивши на них російські ядерні реактори, а також п'ятий та шостий блоки за американською технологією компанії Westinghouse.
Проте будівництво енергоблоків на ХАЕС викликає у фахівців великий скепсис.
За словами Геннадія Рябцева, з огляду на близькість станції до західного кордону України, збільшення її потужності можна було б використати переважно для експорту електроенергії до країн Європейського Союзу.
"Але зараз, а також після війни, є сумніви, що ми матимемо надлишок електричної енергії", – зазначив він.
До того ж Болгарія раптово відмовилася продавати нашій країні ті самі російські реактори, які планувалося встановити на Хмельницькій АЕС, що ставить весь проєкт під загрозу зриву.
Набагато перспективніше, вважає Рябцев, розвивати проєкти малих атомних реакторів: "І це саме те, куди потрібно залучати приватні інвестиції" .
Експерт нагадав, що великі енергоблоки на українських АЕС забезпечують так звану базову потужність, тоді як Україні потрібна насамперед маневрена потужність, щоб покривати пікове енергоспоживання.
"Краще побудувати, умовно, десяток (малих) реакторів, які будуть здатні маневрувати потужність протягом доби. У нас величезний дефіцит саме маневрових потужностей, який загострився внаслідок обстрілів", - пояснив він.
І ще один, також важливий момент. В Україні тарифи на електрику для населення все ще нижчі, ніж у країнах ЄС. Чи не вийде так, що приватні інвестори вимагатимуть підвищити ціни – як кажуть, нічого особистого, лише бізнес?
"Це буде в будь-якому випадку, оскільки йдеться про приведення тарифів до економічно обґрунтованого, ринкового рівня, через те, що ми маємо перейти на європейські правила енергоринку, - каже Геннадій Рябцев. - Однак я не думаю, що тут буде якась пряма залежність (від думки "приватників")" .
