Якщо відкрити карти Google і відступити від Чорнобиля на захід, до серпантину річки Уж на кордоні Київської та Житомирської областей, можна побачити нічим не примітний пустир: лише тонкі гілки місцевих вод і самотня лінія траси Р02, яка від села Зірка тягнеться до самої Білорусі в гущі зелених заростей. Істотно картину змінює вид із супутника, адже в нетрях ховається ціле місто-примара - смт Поліське, колись - центр Поліського району і колиска 13-ти тисяч жителів. Поліщуків. Деякі з них сьогодні повертаються на рідні вулиці, але впізнати їх практично неможливо: широкі двосмугові дороги з тротуарами, сквери та сади поглинені природою; будинки, магазини та церкви - розграбовані й зруйновані мародерами.
Навпростець від Чорнобильської АЕС до Поліського - трохи більше 50 км. Після аварії на станції у 1986-му вражене радіацією смт опинилося за лінією циркуля, яким окреслили 30-кілометрову зону відчуження. Наступні кілька років влада СРСР всіляко намагалися приховати цю помилку, розбудувати селище та переконати місцевих жителів у тому, що причин для паніки немає. Як згадують сьогодні поліщуки, масові випадки носової кровотечі у дітей та дорослих їм радили "лікувати" ретельним провітрюванням житлових приміщень і шкільних класів.
Рішення про обов'язкове відселення жителів Поліського прийняли тільки в 1993-му. Ще шість років потому селище остаточно зникло з карти України, а сьогодні стало атракціоном для любителів екстремального туризму. Цього літа редакція theLime вирушила до міста-примари, де в колишній пожежній частині пройшов показ документального фільму "Поліські тенета" Костянтина Кляцкіна та Павла Липи. Його прем'єра відбулася 22 серпня на телеканалах "Суспільного", після чого стрічку опублікували і на YouTube.
Герої фільму "Поліські тенета" - корінні жителі та самосели, які повернулися до руїн Поліського майже 20 років тому. Руїн - буквально. Адже з уцілілих об'єктів у селищі - лише та сама пожежна частина (сьогодні - місцеве лісництво) і два відновлених будинки. Все інше - хащі. На питання "чому?" самосели відповідають "тут не так болить".
Після аварії населення Поліського тимчасово збільшилося майже вдвічі: сюди евакуювали близько 10 тисяч жителів Прип'яті, хоча рівень забруднення радіонуклідами в деяких місцях у селищі був вищим, ніж у Чорнобилі.
"Це була одна з основних доріг у процесі ліквідації аварії. Найбільше опромінення люди отримали під час евакуації, тому що їх везли якраз через західний радіаційний слід, - пояснює автор ідеї фільму та оператор Павло Липа. - Вітер повертався, перша частина радіонуклідів пішла в західну сторону. Потім вітер повернувся на північ від Прип'яті, а потім, після першого травня - під Київ".
Так, на територію села Володимирівка, яке знаходиться всього в 5 км від Поліського, припала найбільша кількість радіонуклідів, і його виселили вже в 1986 році. А от поліщуків продовжували запевняти, що селище абсолютно безпечне та придатне для життя, нехтуючи критично важливою у перші дні аварії йодною профілактикою.
Режисер фільму "Поліські тенета" Костянтин Кляцкін
Щоб запобігти паніці та масовому виїзду мешканців, КДБ уважно стежило за суспільними настроями, а влада зайнялася очищенням вулиць: тричі перекладали асфальт, зняли та вивезли забруднений верхній шар грунту, замінили покриття будівель та звели нові багатоквартирні будинки. Багатьох заспокоїли такі заходи дезактивації, а тих, хто наполягав на переселенні, залякували "вовчим квитком", усуненням з комуністичної партії та безперспективним майбутнім.
У 1988 році Поліський РК КПУ ухвалив, що переселення не буде, але тривожні настрої серед жителів не припинялися. В цей час на міських демонстраціях почали з'являтися екологічні колони з плакатами, які закликали до переселення.
Поліське
Поліське
Родини поліщуків домоглися свого лише після здобуття Україною незалежності, а в 1991 році селище потрапило до зони безумовного (обов'язкового) відселення. Процес цей виявився тривалим і болючим, а деякі експерти вважають, що на той час у ньому вже й не було необхідності.
"Поліське не є небезпечним, на його території можна було розвивати сільське господарство та випускати продукцію, яка була б доброякісною з точки зору радіології, - каже радіобіолог Микола Лазарєв, який до 1996 року працював в інституті сільськогосподарської радіології в Поліському. - Є місця на Волині і в Рівненській області, де ґрунти не дозволяють отримати чисту продукцію. Там вміст цезію в м'ясі, молоці та ягодах істотно перевищує нормативи. А в Поліському в 90-х роках молоко вже відповідало державним нормативам".
Вчений розповів, що Поліське найбільше постраждало від радіоактивного йоду-131, період напіврозпаду якого становить лише вісім днів. "Через 10 періодів напіврозпаду радіонуклід вже можна не брати до уваги. Тобто до вересня радіоактивних ізотопів йоду не було. Людей потрібно було переселити в перший же день, в перші тижні, коли вони отримали 100% ураження", - стверджує він.
Самосел Дмитро Герасименко та колишній житель Поліського Броніслав Андрієвський
Дмитро та Діна Герасименки - подружня пара та єдині офіційні самосели Поліського. Вони повернулися на батьківщину через чотири роки після того, як смт зникло з карти України, і сьогодні не скаржаться на життя в оточенні лісу. "У нас є вода, електрика, телевізор, інтернет. На машині до найближчого села за продуктами - 20 хвилин", - каже Дмитро, колишній учитель фізкультури, який виїхав з Поліського в 1991 році.
Хоча Дмитру та Діні вдалося налагодити побут, вони скептично ставляться до того, що одного разу у них з'являться сусіди. "Куди повертатися? Тут нічого немає, - каже герой фільму "Поліські тенета". - Земляки приїжджають, згадують минуле, плачуть. Говорять про те, як добре було б повернутися. Але це тільки ностальгія. Ніхто не повернеться".
"Краще було б відразу відселили людей, але зберегли інфраструктуру та можливість повернутися", - вважає Діна.
Поліське
Поліське
Поліське
Дійсно, існує багато спекуляцій про те, що в Поліське - як і на інші відселені землі - могла б повернутися цивілізація. Але сьогодні смт знаходиться у владі рослин і тварин, а Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який розташований на території Поліського та Іванківського районів, представляє великий інтерес для вчених з усього світу. Людей тут не чекають, та й самі вони не знаходять у зоні ресурсів для існування: однієї романтичної ідеї недостатньо для комфортного життя.
"У 2004-2005 році самоселів було 300 або 400, а зараз їх близько 100, із середнім віком 82 роки. От і вся математика, - каже радіоеколог Денис Вишневський. - Для вчених це унікальний полігон, а забруднені екосистеми представляють цінність для збереження біорізноманіття".
Денис Вишневський
Поліське потопає в деревах, час руйнує загублені в заростях будівлі, замість машин по дорогах бродять лосі та кабани, а борсуки облаштовують у старих будинках цілі містечка. Поліщукам же залишаються спогади, які вони дбайливо зберігають, а також важливе усвідомлення любові до малої батьківщини.
"Таке містечко затишне було, маленьке. Не цінували. Просто не замислювалися про те, що воно щось для нас означає. Просто жили й жили собі", - говорить герой "Поліськіх тенет".
Колишня пожежна частина Поліського
Поліське
Історію Поліського студія DocNoteFilms висвітлює не вперше. У колекції молодої команди вже є стрічка "Поліське. Післячуття", яку самі ж автори називають експериментом кінематографа - його основою стало нічне життя колишнього смт. Новий та більш обширний документальний фільм "Поліські тенета" режисер Костянтин Кляцкін, автор ідеї та оператор Павло Липа та продюсер Сергій Малярчук створили на замовлення і з фінансовою підтримкою "Суспільного мовлення".
Наразі DocNoteFilms також завершує роботу над однойменним документальним серіалом - розгорнутою версією документального фільму, яка не тільки розкриє долю Поліського та його жителів, але й заглибиться у дивовижні факти про життя в зоні відчуження через роки після катастрофи.
Найцікавіші історії та новини дня тепер у Telegram! Підписуйтесь на канал theLime та дізнавайтеся про них швидше.
