Україна, як ще 14 країн-членів Радбезу ООН, 23 грудня проголосувала за резолюцію, яка засуджує поселенську діяльність Ізраїлю на окупованих палестинських територіях. Агресивної реакції Тель-Авіва довго чекати не довелося — "на килим" викликали послів 9 країн-членів Радбезу, з якими у Ізраїлю є дипвідносини, а візит українського прем'єра Володимира Гройсмана у Ізраїль скасували. На українських дипломатів відразу ж посипався град звинувачень і питань: навіщо було голосувати "за", чому не утрималися, як Сполучені Штати. Багато дипломатів і юристів пояснювали, що Київ навряд чи міг голосувати по-іншому, маючи свої окуповані території. "Апостроф" розбирався, який голос відповідав саме українським інтересам
Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху, як стало відомо в неділю, 25 грудня, розпорядився згорнути майже всю дипломатичну роботу з Україною. Київ опинився в невтішній компанії 11 країн: Анголи, Великобританії, Єгипту, Іспанії, Китаю, Нової Зеландії, Росії, Сенегалу, Уругваю, Франції та Японії. Нетаньяху попросив міністрів уникати робочих поїздок у ці країни. Сам міністр, зокрема, заявив, що не збирається зустрічатися зі своєї британської колегою Терезою Мей на форумі в Давосі, який пройде в січні. Візит прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана в Ізраїль, який повинен був відбутися 27-28 грудня, скасовано (з ізраїльської точки зору), перенесено на невизначений час (з української). Ляпас була тим болючішим, що ще в п'ятницю главу українського уряду помістили на четверте місце в списку євреїв, які залишили помітний слід в 2016 році. У відповідь на дії Тель-Авіва Гройсман сказав, що країни повинні інтенсифікувати діалог, а не сваритися.
Причина політичного скандалу відома: голосування 23 грудня в Раді безпеки ООН за резолюцію, яка засуджує заселення Ізраїлем палестинських територій на Західному березі річки Йордан і в Східному Єрусалимі. Позиція ООН і більшості західних країн з цього питання давно відома: міжнародне право вважає їх окупованими. Тому і не дивно, що резолюцію підтримали 14 з 15 країн, крім США, які утрималися.
Документ закликає розрізняти територію Ізраїлю і окуповані ним в 1967 році території, а Ізраїль, у свою чергу, - припинити заселення окупованих територій; визнає, що будівництво поселень є головною перешкодою для відновлення мирного процесу на підставі принципу "двох держав". Резолюція закликає сторони вжити всі необхідні заходи для попередження терактів та інших форм насильства і сісти за стіл переговорів.
Чому підтримали
У Міністерстві закордонних справ пояснили, що Україна, як і інші члени Радбезу ООН, неодноразово засуджувала поселенську діяльність Ізраїлю, оскільки вона суперечить міжнародному праву. Одночасно з цим Україна засуджує і насильницькі методи, котрі використовуються палестинською стороною. Додатковим мотивом підтримати резолюцію стало те, що Україна на своєму досвіді відчула, до чого призводить порушення міжнародного права.
Постпред України в ООН Володимир Єльченко у своєму Twitter-акаунті написав наступне: "Міжнародне право — одне для всіх! Не можна ним крутити, як собака хвостом!"
Критики такого голосування України висувають кілька аргументів і ставлять свої запитання. По-перше, чому не можна було утриматися, якщо це зробили США? По-друге, чому Україна начебто зайняла проарабську позицію, якщо завжди в арабо-ізраїльському конфлікті займала нейтральну? (Насправді, Україна як непостійний член Ради безпеки ООН у 2000 році також підтримала резолюцію, котра засуджувала Тель-Авів. Є, до того ж, надія, що міжнародним правом все-таки не можна вертіти в будь-яку сторону, трактуючи при цьому голосування як дію в інтересах тієї чи іншої країни.) І, нарешті, чи мала Україна право голосувати так, як голосувала Росія.
На перше питання, мабуть, найскладніше, знайшлася неприємна, але справедлива відповідь: Україна не в тому статусі, що США, і Україна — не союзник Ізраїлю, тому не зобов'язана завжди слідувати інтересам Ізраїлю, якщо це не відповідає її інтересам. Як відомо, раніше представники США в ООН блокували резолюції, котрі засуджували Ізраїль, хоча формально виступають за врегулювання конфлікту між ізраїльтянами і палестинцями.
Барак Обама під кінець свого терміну віддячив Нетаньяху за регулярне коментування внутрішньоамериканських справ. Та й взагалі в останні роки відносини між Вашингтоном і Тель-Авівом не розвивалися добре. Для Обами відсутність американського вето на резолюцію вже навряд чи буде мати негативні наслідки. Дональд Трамп, наступний американський президент, виступав проти резолюції, і Єгипет, який вніс її до порядку денного, документ все-таки зняв. Знайшлися інші. Що було потім, відомо.
Окуповані палестинські й українські території
Київ мав і додатковий мотив голосувати саме так, як проголосував: свої окуповані Росією території. Як сказав "Апострофу" юрист-міжнародник, голова Європейського комітету проти тортур Микола Гнатовський, режим військової окупації палестинських територій Ізраїлем визнаний не тільки політичними органами ООН, але і єдиним юридичним органом ООН — Міжнародним судом. Суд у 2004 році надав консультативний висновок на запит Генасамблеї ООН про правові наслідки будівництва Ізраїлем паркану на окупованій палестинській території.
Міжнародне гуманітарне право забороняє державі-окупантові будь-яку діяльність по переміщенню власного населення на окуповану територію. Згідно міжнародного кримінального права (наприклад, Римському статуту Міжнародного кримінального суду), такі дії є військовим злочином, додає юрист.
"Позиція з точки зору міжнародного права настільки очевидна, що тут нічого не поробиш. Крім того, нічого нового ця резолюція не говорить — вона лише стала реакцією на активізацію протиправної діяльності Ізраїлю... Україну ніхто б не зрозумів. Вона протестує проти незаконної окупації власної території — а були схожі повідомлення, що населення РФ перевозиться в Крим, і Україна про це заявляла на різних форумах. За таких обставин починати вибірково застосовувати міжнародне право було б абсолютно неприйнятно", — пояснив Гнатовський.
Він вважає, що якщо б Україна утрималася, це нічого б не змінило для Ізраїлю. Але чисто політично, на думку Гнатовского, Київ не мав би аргументів у розмові з десятками арабських країн про допомогу Україні. Юрист вважає, що Ізраїлю та Україні вистачить мудрості "проїхати" ситуацію з резолюцією.
Але на думку аналітика Міжнародного центру перспективних досліджень Євгенія Ярошенко, не так просто буде знову повернутися до нормального діалогу, адже, на відміну від деяких інших країн, що підтримали резолюцію ООН, Україна — не настільки привабливий партнер для Тель-Авіва.
Інтереси або цінності
Євген Ярошенко впевнений, що хорошого вибору в України не було. Київ вибирав між двома прийнятними варіантами: утриматися або ж підтримати. Підтримка документа показує прихильність нормам міжнародного права і принциповість. У першому ж випадку Київ показав би прагматичність.
"Логічно, що Україна, яка стала жертвою порушення базових принципів міжнародного права, повинна реагувати так само, як і на ситуацію з Кримом. Я особисто вважаю, що Україні ця позиція ближче. Але політична обґрунтованість вносить певні корективи: Ізраїль — важливий інвестор в економіку України та партнер у військових технологіях", — пояснив свою думку Ярошенка у коментарі нашому виданню, додавши, що голосування "за" було не ідеальним, але найкращим варіантом. Якщо б Україна утрималася, це могло б стати козирем в руках РФ. По суті, Київ вибирав між "безпринципністю" і "непослідовністю".
Україну звинувачують у тому, що вона "підклала свиню" Ізраїлю, з яким лише не так давно почали розвиватися відносини: був введений безвізовий режим між країнами, Ізраїль погодився прийняти українських будівельників, тривав діалог з приводу зони вільної торгівлі (хоча торговельні відносини між Ізраїлем і Україною все одно поки що складно назвати дійсно тісними), в Ізраїлі лікувалися українські військовослужбовці... Тепер, на думку Ярошенка, все це може опинитися під питанням. Втім, і робити трагедію з цього не варто, оскільки невідомо, як довго імпульсивний Нетаньяху і його уряд згашатимуться при владі.
Нехай це виглядає як дискусія на рівні "сам дурень", Ізраїль займає досить обережну позицію стосовно Криму і Донбасу, вказуючи на неправомірність анексії півострова і військових дій на Сході України, але не критикуючи Росію. Зовсім нещодавно Ізраїль підтримав на Генасамблеї ООН резолюцію про порушення прав людини в Криму, але в 2014 році, коли в ООН голосували з питання територіальної цілісності України, представники Ізраїлю були відсутні. Уявіть, що буде, якщо кожна країна, яка засвідчила про в стінах ООН свою прихильність міжнародному праву, буде вимагати від України діяти так, як це відповідає її, не українським інтересам.
Спір, що важливіше, "папірці з міжнародним правом в конфліктах, які і так не вирішити" або принципи realpolitik, так і не буде вирішено.
Так хто ж винен?
"Проблема України в тому, що вона непослідовна, — сказав Ярошенко. — Коли в цьому році була інтенсифікація двосторонніх відносин, Ізраїль не думав, що Україна так проголосує. Потрібно було робити застереження, що є принципи міжнародного права, через які Україна не може переступити".
Дипломат і директор фонду "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко впевнений, що інтересам України ніяк би не зашкодило утримання від голосування — Київ мав би пояснити свою позицію.
Однак він задається питанням, чи були на це причини: "Якщо вірити інформації, що Нетаньяху говорив з Гройсманом, і Гройсман звертався до президента і МЗС з проханням чи пропозицією змінити позицію України, значить, якісь аргументи на користь такого рішення були. Але ми їх не знаємо — ось в чому питання!... Незрозуміло, що пропонував прем'єр Ізраїлю, звертаючись з проханням переглянути рішення".
В Ізраїлі теж не всім зрозумілі дії Нетаньяху. Ципі Лівні, колишній міністр закордонних справ, а нині депутат Кнесету, розкритикувала скасування візиту Гройсмана у Ізраїль. Вона вказує на те, що резолюцію підтримала не тільки Україна, але й, наприклад, РФ. Але удар прийшовся саме на Київ. "Він показує силу лише проти тих, хто йому здається слабким?" — запитує Лівні.
Ізраїльське лівоцентристське ліберальне видання Haaretz (на нього орієнтуються на Заході; в самому Ізраїлі Haaretz, скажімо так, люблять не всі) написало, що єдиний, хто винен у тому, що сталося в залі голосування, — сам Нетаньяху. Адже саме він протягом багатьох років ігнорував попередження Вашингтона, що поселенська діяльність Ізраїлю коли все ж таки буде покарана.
Але що ж українське керівництво? Здається, лише хвиля обурення і нерозуміння в соціальних мережах змусили МЗС України під вечір неділі зробити офіційну заяву, пояснивши, чому представники нашої країни в ООН підтримали резолюцію. Здається очевидним і те, що такий голос став несподіваним для Ізраїлю. А значить, належні сигнали, хоча б делікатні, з української сторони в палестинському питанні не надходили.
І ще, повертаючись до тези, що Україна — не США. Гройсман разом з усією країною виявився приниженим, ледве чи маючи інші варіанти відповіді на дії Тель-Авіва, ніж заклики до врегулювання скандалу. Український прем'єр став жертвою дивної неузгодженості, ймовірно, пообіцявши те, що не міг забезпечити. Чи дозволили б Вашингтон чи Париж принижувати свого топ-політика? Нам вказали на "наше" місце — там і сидимо. Напевно, з цієї ситуації можна було вийти більш витончено. Але, схоже, в Києві не були готові до агресивної реакції Тель-Авіва, хоча чудово знають, чого в таких випадках очікувати від Ізраїлю.
