Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман довгий час вважається одним з найближчих соратників президента Петра Порошенка. Однак колишній вінницький мер та екс-спікер парламенту останнім часом намагається вести самостійну гру, щоб відмежуватися від свого політичного покровителя. Для цього Гройсман навіть створив власну політичну партію і почав вести стратегічну кампанію, щоб показати себе українській громадськості як незалежного політика.
Оточив себе своїми людьми
"Я не можу говорити про те, що якимось чином залежний від президента або навпаки. У нас хороша взаємодія. Я взагалі вважаю, що всі представники влади повинні знаходити в собі сили на конструктивну взаємодію. У своїх рішеннях, у своїх професійних поглядах я абсолютно самостійний", — говорив Гройсман в травні 2016 року в одному з своїх інтерв'ю.
Так представник вінницької команди Петра Порошенка, нинішній прем'єр-міністр, мабуть, вперше публічно дав зрозуміти, що у нього є власні політичні амбіції, не пов'язані з главою держави. Хоча люди, які не страждають амнезією, прекрасно пам'ятають, що на момент свого призначення на посаду голови Кабміну Гройсман сприймався виключно як людина Порошенка, який, як і годиться всім українським президентам, на ключові пости в країні намагався ставити своїх людей. А оскільки лава запасних у Петра Порошенка досить коротка, то Гройсмана перекидали з посади вінницького мера на пост віце-прем'єра, потім з віце-прем'єра на посаду спікера і в результаті на посаду прем'єр-міністра України, що, втім, не сподобалося частини пропрезидентської коаліції в Раді, яка віддала за його призначення лише 206 голосів. І вже традиційно "витягнути" голосування допомогли депутатські групи "Відродження" і "Воля народу", що наполовину складаються з екс-регіоналів.
Тим не менш, призначивши Гройсмана прем'єром, Порошенко розраховував на лояльність і підпорядкування вінницького політика. Але глава Кабміну із самого початку намагався вести свою самостійну гру. Ставши прем'єр-міністром, Гройсман призначив "своїх людей" в уряд. Зокрема, міністром кабінету міністрів став Олександр Саєнко, який був радником Гройсмана у час перебування його главою Мінрегіону та його помічником, коли той ще був нардепом. Міністром соціальної політики був призначений Андрій Рева, який працював заступником Гройсмана, коли той був мером Вінниці. Ще одна креатура прем'єра – це віце-прем'єр Володимир Кістіон, який також працював його заступником у Вінниці, крім того, обоє не приховували, що їх пов'язує близька дружба. Таким чином, Гройсман оточив себе перевіреними людьми і соратниками. Яких у нього, як виявилося, не менше, а, можливо, і більше, ніж у президента.
Ускладнюється співпраця президента і прем'єра ще й тим, що, у Гройсмана з Порошенком досить натягнуті відносини, яким заважають політичні амбіції обох. Про це говорять у президентській фракції, це ж "Апострофу" підтвердив і політолог Кость Бондаренко, який розповів, що відносини між двома політиками зіпсувалися, тому що Гройсман не хоче бути хлопчиком на побігеньках: "Він демонстрував це неодноразово. Гройсман здійснював демарші, а Порошенку потрібна керована людина".
По великому рахунку, сьогодні можна говорити про вимушений союз Порошенка і Гройсмана, оскільки у Порошенка іншого кандидата на цю посаду немає, а Гройсман розуміє, що відкрито виступити він проти Порошенка не може з ряду причин".
Крім того, Гройсман в 2015 році несподівано створює політичну партію "Вінницька європейська стратегія", яка йшла на місцеві вибори у Вінниці в 2015 році. Формально лідером партії є нинішній мер Вінниці Сергій Моргунов, проте неофіційно політсилу курирує Гройсман. До речі, саме від цієї партії, а не від БПП, у міськраду балотувався і батько прем'єра Борис Гройсман.
Прийшовши до уряду, Гройсман отримав не найбільш райдужний спадок від свого попередника Арсенія Яценюка. Соціально-політична та економічна ситуація в країні залишали бажати кращого, зростання цін, інфляція, підвищення тарифів — все це залишилося в подарунок від попередника. Треба зазначити, що на цій посаді Гройсман і сам в основному займається не економікою країни, а популізмом. Він досить швидко навчився вміло використовувати свою посаду для особистих політичних дивідендів. Одним з найбільш неоднозначних рішень Гройсмана-прем'єра стало підвищення мінімальної зарплати до 3200 гривень, яке багато хто економістів назвали популістським кроком, що призведе до зростання інфляції. Незважаючи на це, більшість у суспільстві позитивно сприйняли це рішення, що не могло не позначитися на іміджі Гройсмана. Подейкують, що це рішення прем'єр остаточно не погодив з Порошенком, і той в екстреному порядку вже постфактум був змушений записувати звернення, у якому висловив підтримку цьому рішенню.
Також Гройсман активно використовує офіційний сайт уряду для власного піару. Зокрема, на сайті періодично з'являється реклама добрих справ прем'єра. На сайті можна побачити фото Гройсмана з дівчинкою, якій він 10 років тому допоміг з операцією по відновленню слуху. Можна сказати, що це з великою натяжкою відноситься до профільної діяльності прем'єр-міністра, яку слід висвітлювати на урядовому порталі. Через піар на дітях прем'єра в соцмережах часто порівнюють з генеральними секретарями ЦК КПРС.
Використовував Гройсман для піару і напружену ситуацію в Авдіївці. Прем'єр відвідав місто 31 січня, після чого виклав фото свого спілкування з жителями міста. У мережі дехто припустив, що це постановка, а вся поїздка була затіяна заради реклами прем'єра. Не можна не згадати і останній скандал за участю Гройсмана, міністра інфраструктури Володимира Омеляна та голови Укрзалізниці Войцеха Балчуна, який став надбанням громадськості після засідання Кабміну 25 січня. На ньому сторони обмінялися взаємними докорами. Зокрема, Омелян сказав Балчуну, що підозрює його в участі в корупційних схемах, через що УЗ втратила 1 мільярд гривень в 2016 році. У конфлікті між чиновниками Гройсман підтримав Балчуна і поставив під сумнів компетентність міністра в питаннях, що стосуються залізниці. Це вже не перший подібний обмін люб'язностями між чиновниками. Раніше Омелян також звинувачував голову УЗ у корупційних зв'язках із главою транспортного комітету Ради і депутатом від Блоку Петра Порошенка Ярославом Дубневичем. Неофіційно причиною такого конфлікту називають перепідпорядкування УЗ безпосередньо Кабміну, згідно з яким Мінінфраструктури втрачає право бути органом управління компанії, що на відміну від Балчуна, не сподобалося Омеляну, який наполягає на перегляді рішення.
Поки нікуди не рушить
Завдяки таким діям Гройсман розраховує заробити репутацію сильного управлінця. Можна сказати, що частково йому це вдалося, багато хто називає Гройсмана більш успішним прем'єром, ніж Яценюка, деякі називають його ні багато ні мало — "реформатором" і сприймають як окрему від Порошенка фігуру. Зміна іміджу Гройсмана була спланованою стратегією. Як стало відомо "Апострофу", політик певний час тому з допомогою фахівців став вибудовувати власну інформаційну кампанію, аби продемонструвати себе незалежним від Порошенка. Основна мета такої кампанії — показати, що Гройсман може бути самостійним політичним гравцем, а не тільки соратником президента. Якщо політична ситуація буде змінюватися, то Гройсман буде шукати собі запасний аеродром і таким аеродромом може стати його власна політична сила. Однак на такі заходи Гройсман піде тільки якщо крісло під президентом Порошенком почне хитатися, бо прем'єрство — фактично пік його кар'єри, наступного разу посісти такий високий пост шансів у нього не так вже й багато.
Тут варто враховувати великі політичні амбіції вихідця з Вінниці. У ЗМІ неодноразово з'являлася інформація про бажання Гройсмана заняти президентське крісло, хоча він сам, після свого призначення прем'єром заявив, що таких амбіцій у нього немає. "Сьогодні, 20 квітня 2016 року, запишіть: я не планую бути президентом України, у мене немає президентських амбіцій", - говорив Гройсман. Проте експерти впевнені, що політик лукавить. "Політичні амбіції Гройсмана простягаються дуже далеко за горизонт. І він не збирається зупинятися на досягнутому. Так, у нього з'явилися політтехнологи, і це не що інше як іміджеві політичні кроки, які спрямовані на те, щоб його позиціонувати в кращому світлі. Перебільшують і ступінь залежності Гройсмана від президента, він не є в повному розумінні цього слова людиною команди Порошенка", - висловив свою думку політолог Андрій Золотарьов.
Але однією з основних проблем на шляху до самостійності стає проблема з фінансуванням, оскільки на даний момент охочих спонсорувати Гройсмана немає.
На думку старшого аналітика МЦПД Анатолія Октисюка, це відбувається тому, що Гройсман – неприваблива фігура для інвесторів. "Він слабка фігура і не викликає інтересу у системних інвесторів, тобто він не грає в якісь ігри, він не є конфліктним. Мінімум конфліктності і максимум прагматизму. Тому, я думаю, він буде залишатися в тандемі з Порошенком до тих пір, поки у президента буде ґрунт під ногами", - каже експерт.
Слід зазначити, що згідно з проведеним наприкінці 2016 року фондом "Демократичні ініціативи" соцопитуванням, 7,6% населення України назвало Гройсмана політиком року, і це був другий після Петра Порошенка результат. Але, за словами соціолога Ірини Бекешкіної, не завжди особистий рейтинг можна конвертувати в голоси на виборах.
"Не завжди особистий рейтинг політика конвертується у виборчі відсотки. Майбутнє Гройсмана, я думаю, більше залежить від успішності майбутніх реформ. А тут проблема, тому що реформи в будь-якій країні, не тільки в Україні, які сприяли економічному розвитку, спочатку були непопулярні. Політичне майбутнє Гройсмана залежить від успішності його діяльності на посаді прем'єр-міністра, де він відповідає за економіку. Також це залежить від того, чи будуть у нього інші люди в партії. І хто будуть ці люди? Крім того, успіх залежить від того, наскільки він буде сприйматися як самостійний політик, не в тіні Петра Порошенка. Так що поки питання його незалежності відкрите", - прокоментувала "Апострофу" Бекешкіна.
На думку народного депутата, у минулому члена фракції Блоку Петра Порошенка Віктора Чумака, Гройсману зараз невигідно починати самостійну гру, проте в майбутньому він може зробити свою партію всеукраїнською.
"Поки що він буде залишатися залежним від Порошенка, але якщо говорити про майбутнє, то він може стати незалежним. Людина перебуває на посаді прем'єр-міністра, у нього є своя партія, чому б не зробити її всеукраїнською? Якщо говорити про перспективу, то це цілком можливо, але сьогодні в цьому немає необхідності для нього. Навіщо йому кудись йти? Поки у нього є підтримка парламенту, БПП його підтримує, там у нього своя група вінницьких товаришів, яка метушиться навколо необхідних рішень уряду, це підтримується президентом, і йому нема чого робити різкі кроки, щоб Петро Олексійович не приревнував його, не дай Бог, до самостійної політики", - пояснив "Апострофу" нардеп.
Політтехнолог Олексій Голобуцький вважає, що вирішальне рішення Гройсману слід ухвалювати не раніше весни, коли стане ясно, чи не впав його рейтинг після року роботи на посаді прем'єра. "У нього нижчий рівень довіри, ніж у президента, але вище, ніж у парламенту, вище, ніж у багатьох політичних діячів, і це йому на руку. Крім того, у цьому році після квітня, коли імунітет закінчиться (тільки по закінченню року ВРУ може проголосувати за відставку прем'єр-міністра, - "Апостроф"), можна буде дивитися, чи є він самостійним чи ні. Але це буде ясно навесні, коли стане відомий його рейтинг, чи не впав він до показників Яценюка. І якщо ні, то для нього це величезний позитив, і з цього можна буде стартувати і планувати стратегію серйозного самостійного плавання", - підсумував Голобуцький.
