10 травня глава МЗС РФ Сергій Лавров проведе у Вашингтоні переговори з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном, після чого очікується зустріч головного дипломата Володимира Путіна з американським президентом Дональдом Трампом. Чого слід очікувати Україні від цих переговорів, "Апострофу" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Євген Ярошенко.
Українське суспільство було дуже здивоване тим, що на офіційному сайті Держдепартаменту міститься інформація про те, що під час зустрічі Тіллерсона і Лаврова будуть обговорюватися три питання: українська криза, сирійська криза і проблеми двосторонніх відносин. Це буде вже третя зустріч Тіллерсона та Лаврова. Під час попередньої зустрічі у квітні українська тематика взагалі не піднімалася, бо вся увага була прикута до Сирії у зв'язку з хімічною атакою та авіаударами США по сирійській авіабазі у відповідь. Тож тепер поява українського питання починає хвилювати українських політиків та українську громадськість. Справа в тому, що обговорювати конфлікт на Донбасі – в інтересах скоріше Росії, ніж США. Чому так? По-перше, Росія обмежена санкціями через цей конфлікт, по-друге, вона розраховує на якісь поступки США на українському напрямку, бо від цього залежать глобальні амбіції. Саме від визнання якихось особливих привілеїв Росії в Україні, через визнання України як зони особливих інтересів Росії залежить позиціювання РФ як глобальної держави. Тому це так важливо - щоразу під час російсько-американських зустрічей на високому чи на найвищому рівні піднімати питання України.
США піднімають українське питання, мабуть, для того, щоб адміністрація Дональда Трампа уникла звинувачень у тому, що вона не приділяє увагу Україні, або у тому, що вона кулуарно намагається вирішити українське питання.
Прогрес під час зустрічі Тіллерсона та Лаврова щодо "Мінська" близький до нуля. Тут зрозуміло, що Вашингтон і Москва мають чіткі та діаметрально протилежні позиції по Україні. Тому компромісу не може бути. Бо Україна – частина великої геополітичної гри, яка поки що виглядає як гра з нульовою сумою. Здобуток Москви дорівнює поразці Вашингтона – і навпаки. Дійсно, адміністрація Трампа продовжує політику Барака Обами, як щодо підтримки санкцій проти Росії, так і щодо того, щоб європейські країни – Франція та Німеччина – брали на себе більшу відповідальність за європейську безпеку. Однак США залишаються глобальним лідером, і ігнорувати українську кризу як найбільший виклик американсько-українським відносинам вони не можуть.
Але, з точки зору інтересів Вашингтона, зараз обмежувати співробітництво лише українським питанням нераціонально. Бо це гальмує потенційні точки дотику у питаннях Сирії, КНДР, нерозповсюдження ядерної зброї, питанні Арктики тощо. Тому попри те, що Україна анонсувалася як важлива складова порядку денного зустрічі, основна увага все ж буде прикута до Сирії та інших питань.
На цій зустрічі Росія буде намагатися досягти двох тактичних цілей. Перша – пов'язана із Сирією. РФ хоче заручитися підтримкою США у створені зон деескалації, які були погоджені нещодавно. Друге – модальності можливої зустрічі Трампа та президента РФ Володимира Путіна. Для російського лідера дуже важлива така зустріч зі світовими лідерами. Бо це показує рівень його визнання, як гравця, від якого залежить вирішення багатьох міжнародних проблем. І не виключено, що якраз після зустрічі Тіллерсона та Лаврова ми нарешті дізнаємося, коли буде зустріч президентів, і чи вона буде до саміту в Гамбурзі цього літа (саміту G20 у липні цього року, - "Апостроф"), чи в кулуарах цього саміту.
Найгірший варіант буде, якщо США після зустрічі займуть позицію, що більше враховуватиме російські інтереси, ніж українські в питанні врегулювання конфлікту на Донбасі. Однак ймовірність цього сценарію вкрай низька, бо США зараз невигідно йти на поступки по Україні. Найкращим варіантом буде такий: якщо заява Тіллерсона значною мірою буде збігатися з позицією, яку висловила канцлер ФРН Ангела Меркель під час зустрічі з Путіним у Сочі. Тоді говорилося про повернення контролю Україні над кордоном, а потім вже можна розглядати питання виборів у ОРДЛО. Це був би найкращий проміжний результат. США більше не можуть ігнорувати проблему України, але й поступитися Росії теж не можуть. Прогрес навряд чи буде.
