Три роки Петра Порошенка на посаді президента України запам'яталися безліччю обіцянок і відстрочкою зобов'язань. Йому не вдалося викорінити корупцію й зупинити війну, але вийшло розставити своїх людей на ключових посадах і переключити старі схеми на найближче оточення, що гарантує його лояльність і підтримку. Відсутність послідовної та кваліфікованої зовнішньополітичної стратегії стала причиною виникнення труднощів у відносинах із західними партнерами та накопичення у них втоми від України.
25 травня 2014 року в Україні відбулися позачергові президентські вибори - вже в першому турі перемогу здобув нинішній глава держави Петро Порошенко, який 7 червня 2014 року прийняв присягу на вірність українському народові і вступив на посаду президента України. Тоді за Петра Порошенка віддали свої голоси 54,7% виборців, а через три роки, за оцінками соціологів, таких знайдеться від 7,7% до 10,3%. Певне зниження популярності президента після виборів – цілком закономірна тенденція, але, схоже, у Петра Олексійовича ситуація вийшла далеко за межі розумних коливань рейтингу – його популярність майже обвалилася. Це пов'язано з тим, що багато з тих, хто проголосував за Порошенка, віддали голоси за обіцянку встановити мир в Україні. Політтехнологи майбутнього президента точно визначили запити, які переважали в українському суспільстві в 2014 році – мир, боротьба з корупцією і євроінтеграція – бажання жити по-новому.
Обіцянки Порошенко давав сам, а щоб їх виконати, довелося взаємодіяти з багатьма гравцями, враховувати інтереси опонентів і партнерів. В результаті президент опинився в складній ситуації і не зміг виконати обіцянки повністю. Єдиний вихід, який запропонувала команда президента, – напівзаходи та підміна понять. Тому обіцянку закінчити АТО в лічені дні трансформувалося спочатку у Нормандський формат, потім у Мінські угоди, а зараз ситуація на Донбасі нагадує щось середнє між Нагірним Карабахом та Придністров'ям. Виборець бачить, що миру немає - його обдурили. І обдурив Порошенко. Виборцю все одно, хто заважав Порошенкові виконати обіцянку - президент РФ Володимир Путін, канцлер ФРН Ангела Меркель, президент США Дональд Трамп або ватажок бойовиків Олександр Захарченко.
Обіцяна боротьба з корупцією перетворилася на гучні та показові процеси, які не мали жодних наслідків для підозрюваних у злочинах. Люстрація, переатестація, е-декларування та інші заходи з очищення влади від корупціонерів та створення ефективних механізмів виявилися провальними. Фактично відбулося перепідпорядкування існуючих корупційних схем, а так звану сім'ю Януковича замінили соратники та ділові партнери Порошенка. Процес перепідпорядкування схем супроводжувався рейдерськими захопленнями і тиском на бізнес, що позначилось на позиціях в рейтингу EY EMEIA Fraud Survey, де Україна посіла перше місце за сприйняття рівня корупції в бізнесі серед 40 країн.
Війна і корупція сильно вдарили як по економіці країни, так і по сподіваннях виборців, які просто перестали помічати інші обіцянки президента: провести повне перезавантаження влади, судову реформу, прийняти нове виборче законодавство, сформувати новий Верховний суд. Навіть якщо президент реалізує всі ці реформи, то вони не повернуть його популярність. Виборцю потрібні значуща перемога і почуття причетності до цієї перемоги.
В АП вловили цей запит і вирішили використовувати безвізовий режим з країнами Шенгенської зони для підвищення рейтингу президента: у нас корупція і війна, але Європа нам довіряє. З цього приводу Порошенко зібрав велику прес-конференцію, яка за відсутності видимих успіхів відкладалася більше півроку. Президент зробив низку гучних заяв і натякнув, що збирається на другий термін.
Але безвіз можна назвати не скільки заслугою президента, скільки авансом від західних партнерів, який завжди можуть відібрати – призупинити, якщо влада знову забуде про боротьбу з корупцією. І Порошенко опиняється в ситуації, коли йому потрібно балансувати між інтересами корупціонерів зі свого оточення та інтересами народу, який вважає безвіз своєю перемогою. В ЄС після Майдану були готові надати безвіз Україні ще в травні 2015 року, під час саміту Східного партнерства, але процес затягнувся на два роки. Серед причин експерти називають відсутність реформ, корупцію, нездатність нашої влади вибудувати грамотну інформаційну кампанію на Заході, яка могла б розповісти про позитивні сторони України.
На думку політолога Петра Олещука, безвізовий режим - це результат відповідної світової кон'юнктури і роботи українського уряду, і приписувати це як заслугу одному лише Порошенкові не варто. "Якщо ми говоримо про Порошенка, то повинні згадати і про Ющенка, і навіть про Януковича. Тим більше, що сам Порошенко не до кінця володів всією ситуацією, обіцяючи безвіз десять разів, поки не отримав кінцеве підтвердження", - прокоментував експерт "Апострофу".
Оборонка: годівниця для президентів
Зміцнення армії та ОПК ставлять в заслугу Порошенкові. Багато в чому це пов'язано з частими візитами президента в зону АТО, зростанням оборонного бюджету та відсутністю масштабних бойових дій на фронті. Але експерти відзначають, що разом з питаннями обороноздатності президента цікавлять і комерційні інтереси пов'язаних з ним виробників озброєння й техніки.
На думку народного депутата від фракції БПП та радника міністра інформполітики Олександра Бригинця, за час правління Порошенка головний успіх – зменшення окупованих територій Донбасу.
"Якщо порівняти кількість окупованих територій, які були в момент перемоги на виборах Порошенка і зараз, то вони значно зменшилися, звичайно, вони не зменшилися настільки, наскільки ми хотіли, але чомусь, коли оцінюють Порошенка, то завжди порівнюють ситуацію з тим, що було до війни. Але нагадаю, що Порошенко став президентом не до війни, а в той момент, коли переважна частина Донецької і Луганської областей, я вже не кажу про Крим, були окуповані. І коли Порошенко говорив про те, що антитерористична операція повинна тривати швидко, він мав на увазі те, що він і зробив: фактично, українська армія звільнила десятки міст, серед яких Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Слов'янськ, Краматорськ, тобто скоротили кількість окупованих територій Донбасу", - розповідає "Апострофу" нардеп.
"Якщо президент позбудеться комерційних інтересів і спробує там навести порядок, то з'являться і дешеві безпілотники, й тепловізори", - Віталій Дейнега.
Заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Михайло Самусь визнає, що за останні три роки українська армія почала розвиватися і перетворилася на ефективний державний інститут. Але в той же час Самусь підкреслює, що армія залишається далекою від ідеалу.
"До 2020 року армія має повністю перейти на стандарти НАТО, насамперед, в органах управління, у структурі і озброєнні. Досі озброєння залишається радянським, воно модернізується і ремонтується, але недостатньо. Десь у 2020 році постане питання про заміну авіації, системи управління зв'язку, і вже зараз потрібно цим займатися",- розповів "Апострофу" експерт.
Волонтер Віталій Дейнега нарікає, що нинішнього оборонного бюджету, незважаючи на збільшення, недостатньо. "Це ганьба для країни, що воює - 2,6% ВВП давати на Міноборони. Вони кажуть про 5% на оборону, але в ці відсотки входять МВС, СБУ, прикордонники і навіть пенітенціарна служба. Якщо в СБУ ще є воюючі підрозділи, то що тут робить решта - я не знаю", - говорить він "Апострофу".
Водночас, він визнає, що порівняно з попередніми роками, ситуація покращилася. "Сказати, що у нас все погано і всі голі і босі, теж не можна, тому що все-таки гроші виділялися на армію в більшій кількості, ніж раніше. Тобто солдати принаймні вже одягнені, відносно непогані зарплати, техніки відремонтували достатньо, але з колісною технікою не все так добре. А з такою колісною технікою армія не в змозі виконувати завдання, пов'язані з переміщенням. Тобто в такому випадку армія не готова ні наступати, ні відступати, такою кількістю колісної техніки можна вести тільки окопну війну. Ясна річ, що це наша доля на найближчі кілька років, але хотілося б вірити, що є план, що це зміниться, а для цього нам потрібні ті ж вантажівки і джипи", - констатує волонтер.
Дейнега також звертає увагу на ще одну проблему - відсутність конкуренції на ринку озброєнь: "У нинішніх умовах зробити якийсь вид озброєння - це 30% справи, а от, щоб його купило Міноборони - вже 70% роботи. Це неправильно, ми повинні лібералізувати ринок, тоді в нас не буде автоматів "Малюк", реанімобілів "Богдан" і катерів від "Ленінської кузні" (всі три виробники пов'язані з компаніями Петра Порошенка, - "Апостроф"). Але Укроборонпром це завжди була корупційна годівниця для президентів, що при Януковичі, що при Порошенкові. Якщо президент позбудеться комерційних інтересів і спробує там навести порядок, то з'являться і дешеві безпілотники, й тепловізори".
Зовнішня політика: провал, скандал і криза
Соратники президента очікувано говорять про те, що за роки Порошенка зовнішня політика України якісно змінилася і демонструє значні успіхи. Експерти, які не пов'язані з президентом і його оточенням, відзначають, що зовнішньополітична стратегія вибудовується на миттєвих рішеннях, які спрямовані на демонстрацію причетності України до світової політики, а не на досягнення її інтересів.
Відсутність чіткої зовнішньополітичної стратегії значно ускладнює відносини з західними партнерами. Одним з таких показових провалів, наслідки якого досі позначаються на Україні, стали вибори президента США. Нагадаємо, що тоді Порошенко і його команда зробили ставку на перемогу Хілларі Клінтон і зайняли жорстку позицію щодо Дональда Трампа. Деякі міністри дозволяли собі різкі висловлювання на його адресу, але це не допомогло Клінтон перемогти.
Однак, народний депутат Олександр Бригинець стверджує, що за останній час завдяки Порошенку, авторитет України значно зріс в очах світової громадськості. "Ніколи не була Україна такою активною в міжнародній політиці, ніколи авторитет у країни не був таким значним, як зараз, ми розуміємо, що раніше ніхто з Україною особливо не вів переговори, тому що всі питання вирішувалися через Росію. І кількість зустрічей Порошенка з міжнародними лідерами, і результати цих переговорів говорять про те, що Україна стала зовсім іншою країною в міжнародному плані", - упевнений парламентарій.
Але, за словами українського дипломата і експерта фонду "Майдан закордонних справ" Богдана Яременка, в міжнародній політиці Україна не досягла значного успіху. "Ми не наблизилися до союзництва з Європейським союзом, хоча підписано Угоду про асоціацію, але вона не містить ніяких перспектив щодо членства. Більше того, в ході затягнутого процесу ратифікації, ЄС приймає роз'яснення, де ще раз підкреслює, що в України немає європейської перспективи. Тому такий процесуальний успіх - підписання Угоди, яка вже й так була готова до президентства Порошенка, не слід переоцінювати", - вважає Яременко.
Також, як розповідає "Апострофу" дипломат, в України не так багато союзників, і навіть ті, хто займає сторону України, все частіше говорять про втому від неї. "Це й провина Порошенка, і неспроможність владних інститутів вести професійну міжнародну політику. Порошенко давав багато економічних обіцянок, що було обманом виборців, так як немає у президента повноважень у сфері економіки, а ось у сфері зовнішньої політики та у сфері оборонній всі важелі впливу - лише у президента. Так, можна побачити зміни в МЗС, але сказати, що це реформи, які докорінно змінили і образ, і стиль роботи української дипломатії, то нічого такого не сталося. Більше того, МЗС переживає дуже серйозну кризу, як і українська дипломатія. У нас, наприклад, з моменту приходу до влади Порошенка, немає представника при НАТО, можна говорити про роботу з цим блоком, якщо у нас немає там посла і він не призначається тривалий час?" - дивується дипломат.
Багато труднощів, які виникли у зовнішній політиці, пов'язані з перетворенням МЗС України на МЗС імені Порошенка. Президент має своє бачення зовнішньополітичного курсу країни і майже ніколи погоджується з експертною думкою, підозрюючи, що дипломати та експерти намагаються порушити його монополію на зовнішню політику. Такий підхід знижує можливість пошуку ефективних рішень і погіршує переговорні позиції країни на міжнародній арені.
Реактивна дипломатія - безсистемність рішень, поспіх і низька якість зовнішньополітичних рішень, прийнятих країною.
За інформацією АП, за три роки Петро Порошенко здійснив 75 офіційних польотів за кордон.
Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Євген Ярошенко вважає, що за президентства Порошенка Україна примудрилася зіпсувати відносини з сусідніми країнами і ключовими партнерами.
"За три роки президент як глава держави не зміг ініціювати новий закон про зовнішню політику. І в Україні досі діє закон 2010 року з незначними правками. По-друге, в українській зовнішній політиці не вистачає ініціатив, і вона діє переважно в реактивному напрямку. Це пояснюється тим, що Україна не змогла висунути такі ініціативи, які змогли зацікавити ключових гравців на Заході, щоб вони готові були вкладати серйозні ресурси в Україну, перш за все, мова йде про інвесторів. По-третє, при президентстві Порошенка було достатньо політичних скандалів: зіпсували міжнародні відносини з Польщею, Молдовою, США, коли були необережні висловлювання, і це негативно відбилося на офіційному рівні двосторонніх відносин. І четверте - те, що Україна навіть не пробувала на міжнародному рівні домогтися, щоб Росія була визнана державою-агресором, не було спроб хоча б в ООН протягнути таку резолюцію, яка називала би речі своїми іменами".
Реформи: стара форма та нова зовнішність
Дії Порошенка і його команди говорять про те, що вони намагаються використовувати запити суспільства для демонстрації наявності зворотного зв'язку. Однак реакція значно запізнюється – влада не встигає пояснювати свої дії суспільству, що провокує невдоволення і знижує її рейтинг.
Напевно, найгіршим прикладом налагодження зв'язку між народом і президентом можна назвати сервіс електронних петицій на сайті президента. Був створений ефектний інструмент, який демонстрував намір президента допомогти народу. Правда, потім про нього швидко забули – остання петиція, розглянута президентом, датована 30 травня 2016 року. На державному рівні більше не закликають громадян використовувати цей канал комунікації з президентом. У Порошенка були й більш гучні провали, але цей приклад найбільш показовий, бо дуже простий і зручний для вивчення реакції влади на запити суспільства – весь процес зосереджений на одному майданчику. Його можна назвати базовою моделлю провалених комунікацій та невиконаних обіцянок. Але влада не зупиняється на досягнутому – замість провальних і неактуальних проектів з’являються нові обіцянки.
Наприклад, Петро Порошенко обіцяв запустити процес е-декларування, але вже зі старту стало зрозуміло, що система не в змозі дати те, що повинна була: перевірку надзвичайних статків топ-чиновників.
Крім того, в Національному агентстві з питань запобігання корупції (НАЗК) дозволили приховати декларації всіх співробітників СБУ, оборонних відомств, військової прокуратури та деяких державних підприємств (у НАЗК заявили, що декларації посадових осіб військової прокуратури були вилучені на підставі відповідного рішення про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки цих працівників та їх близьких родичів у відповідності з постановою головного військового прокурора Анатолія Матіоса. Декларації СБУшників НАЗК зможе почати перевіряти після затвердження окремого порядку і отримання доступу до держтаємниці, - "Апостроф"), що явно не сприяє викоріненню корупції в цих органах. Постійні скандали навколо призначення Наталії Корчак на посаду глави відомства також не додають ефективності роботи органу, на який громадськість покладала стільки надій.
Силовики за час каденції Порошенка так і не змогли подати декларації про доходи, але стали дуже активно боротися з ІТ-компаніями та інвестиційними фондами. Експерти галузі стверджують, що така активність пов'язана з намаганням отримати контроль над однією з найприбутковіших галузей української економіки. На руку силовикам грає те, що судова реформа, яку обіцяв провести президент, практично провалилася – система не очистилася, а на місцях залишаються все ті ж судді й прокурори, які були за часів Януковича. Хоча влітку 2016 року були проголосовані зміни до Конституції в частині правосуддя, а також був прийнятий закон "Про судоустрій і статус суддів".
Також президент обіцяв сформувати новий Верховний суд ще до кінця 2016 року, але конкурсний відбір досі триває, хоча активісти вже неодноразово звертали увагу на те, що в новий суд набирають старі кадри і по суті ніякого оновлення не відбудеться.
Реформування Генеральної прокуратури України обійшлося заміною наближеного до президента Віктора Шокіна на кума Порошенка Юрія Луценка. Петро Порошенко був категорично проти звільнення генпрокурора Віктора Шокіна. Лише після погроз віце-президента США Джо Байдена позбавити Україну фінансової допомоги, Шокіна відправили у відставку. Для того, щоб не втратити контроль над ГПУ, президент лобіював призначення її керівником Юрія Луценка, який не має юридичної освіти. Щоб обійти це обмеження, Рада ухвалила відповідний закон.
Всі ці кадрові перестановки і спроби реформувати правоохоронні органи не вплинули на розслідування гучних вбивств журналістів та політиків. А обвинувачені у розстрілі Майдану бійці спецпідрозділів тікали з України і отримували російське громадянство.
Про розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета згадують тільки після критики в ЗМІ. Під час прес-конференції Петра Порошенка з'ясувалося, що докази на місці злочину були знищені, і тому розслідування зайшло в глухий кут.
"Затягування розслідування необхідне для того, щоби підтримувати постійну атмосферу стресу й страху. Таким чином можна тиснути на журналістів, громадських діячів, антикорупційних активістів. "Справа Шеремета" може стати тим фактором, що буде постійно нагадувати про існування якихось негласних кордонів, які не варто переходити. Якщо в 2000-х цю функцію виконувала "справа Гонгдазе", то зараз стримуючим фактором можуть стати справи Павла Шеремета або Олеся Бузини", - вважає експерт Мижнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк.
Вбивства журналістів, порушення свободи преси і тиск на ЗМІ не дозволяють Україні наблизитися до європейських країн.
Відсутність реформ у сфері виборчого законодавства не дозволяє здійснити перезавантаження влади. Хоча Порошенко і обіцяв українському народові новий закон про вибори, завдяки якому виборчі списки партій будуть відкриті, а голосування буде проходити за пропорційною системою. Проте за три роки переговорів влада так і не прийшла до консенсусу, а питання закону про вибори делікатно відсувають на задній план практично всі діючі топ-політики. А поки закону немає, то у виборах беруть участь партії, які створює АП задля сегментації електорату.
Не відбулося оновлення й складу Центральної виборчої комісії, де у 13 з 15 членів ЦВК закінчився термін 7-річних повноважень. Оточення президента нарікає, що зміни в ЦВК блокують у парламенті, але фракція Порошенка у ВРУ найбільша і налічує 140 депутатів, а відсутні голоси парламентська коаліція може знайти, як це було, наприклад, з голосуванням за генпрокурора Юрія Луценка. Отже, з Центрвиборчкомом ситуація набагато простіша: у влади просто немає бажання оновлювати цей орган.
За словами голови правління громадянської мережі "ОПОРА" Ольги Айвазовської, процес внесення на розгляд законопроектів про вибори народних депутатів і двох виборчих кодексів - це більшою мірою питання політичної волі парламенту, ЦВК - це відповідальність президента і ВРУ, і зараз немає ініціативи ні з боку фракцій, ні з боку президента, щоб завершити цей процес. “Подання на членів комісії здійснює президент після консультацій з парламентськими фракціями, що було зроблено 3 червня 2016, але залишається два вакантних місця, тому що в поданні фігурує лише 11 кандидатів, а три парламентські фракції не отримали там представництва. Тому зараз це відповідальність президента і парламенту - вони не знайшли консенсусу щодо внесеного списку або не запропонували альтернативних кандидатур. Ми 12 травня робили запит в Адміністрацію президента про те, чи були пропозиції від фракцій - маємо офіційну відповідь, що подань не було", - розповіла "Апострофу" Айвазовська.
Неоднозначні успіхи і в економічному секторі країни, навіть незважаючи на те, що Порошенко не повною мірою несе відповідальність за те, що відбувається в цій сфері, все ж варто згадати кадрове рішення президента, яке мало серйозний вплив на монетарну політику в країні. Лобіювання призначення на посаду голови Нацбанку Валерії Гонтаревої Петром Порошенком негативно оцінили і в банківській сфері. Робота Гонтаревої стала викликати ще більше нарікань після масового закриття банків.
У НБУ такі дії називали необхідними, але в багатьох банках стверджували, що йде зачистка структур, які заважали Гонтаревій та Порошенку. Неоднозначна ситуація склалася і з націоналізацією найбільшого банку країни — ПриватБанку.
За словами члена Українського товариства фінансових аналітиків Віталія Шапрана, це був швидше вимушений захід. "Копаючись зараз в нутрощах кредитного портфеля ПриватБанку я бачу, що це була бочка з порохом. І ця бочка була під Гонтаревою, Порошенком так і всією правлячою елітою країни. Її наявність ставила їх у залежність від господарів групи "Приват", з цією залежністю вони не розлучилися досі, хоча вони її зменшили в десятки разів", - розповів він «Апострофу».
Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму Global Competitiveness Report, за своєю конкурентоспроможністю Україна знаходиться поряд з Гватемалою, Таджикистаном та Намібією. У рейтинг входить 140 держав. Більше значення означає найгірший показник.
Для українців, які не є експертами в банківській сфері, весь сенс роботи Гонтаревої звівся до того, що в момент її призначення на посаду голови НБУ влітку 2014 року долар коштував 11-12 гривень, а за три роки реформ Гонтаревої - 26-27 гривень. Виборці пов'язують призначення Валерії Гонтаревої з погіршенням свого матеріального становища, що поряд з тривалою війною, зростаючою корупцією стало третім розчаруванням в обіцянках президента Порошенко.
Німецький політолог Андреас Умланд зазначає, що за останній час з влади пішло багато реформаторів. "Це почалося з відставки Абромавичуса в 2016 році - це була знакова подія. Поки таке враження, що у реформах зараз стався якийсь застій. За ці три роки не було прориву, на що багато хто сподівався, в тому числі і я. Залишаються або приходять люди, які, може, і публічно виступають за європейську інтеграцію, за реалізацію реформ, але не мають такого роду репутації і бажання", - розповів експерт "Апострофу".
Відставка міністра економічного розвитку і торгівлі Айвараса Абромавичуса була викликана тим, що люди з оточення президента, зокрема Ігор Кононенко, намагалися чинити тиск на главу МЕРТ з кадрових питань, щоб мати вплив на роботу міністерства. Слід зазначити, що Абромавичус пішов, а бізнес-партнер та армійський приятель Порошенка залишився, ймовірно це свідчить про те, що інтереси друзів президента важливіші за реформи в країні.
Андреас Умланд висловив підозру, що під виглядом європеїзації може статися відродження старої корупційної системи. "Система відтворює себе під новими слоганами і, по суті, мало змінюється. Стара система адаптується, і демократичні інститути формально є, але кланова і неформальна політика існує й надалі, як це було за попередніх президентів. І є безліч підтверджень цьому, наприклад, напад і вербальні та медійні атаки на антикорупційних активістів, введення електронних декларацій для керівників неурядових організацій. Тобто все більше можна спостерігати, особливо, в уряді та президентській адміністрації, що зберігається стара форма управління, яка була і до того, хоча зовнішній вигляд і дещо змінений", - розповів Умланд.
З ним погоджується і Петро Олещук, який також стверджує, що головний мінус — це триваюча велика корупція та відсутність обіцяних реформ. "Не відбулося оновлення державного механізму, тобто реформи держслужби, реформи правоохоронних органів — те, чого, напевно, найбільше чекали від нього. Але в цілому, починаючи з 2014 року, сталася деяка стабілізація ситуації, тому що на момент вступу його на посаду, Україна була в розібраному стані, тому стабілізацію ситуації, мабуть, можна приписати до його перемог", - зазначив Олещук.
