RU   UA   EN  

Вівторок, 21 травня
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
26.00
Політика

Ліга чемпіонов 2018/19: новини, результати, відео

Погляд

Часу залишилося обмаль: у Порошенка закривається вікно можливостей

Тільки в цьому році Порошенко може обратися на другий термін

Тільки в цьому році Порошенко може обратися на другий термін У Порошенка немає відчуття того, що хвилює людей і як наблизити людей до їхньої мрії. Фото: flickr.com/poroshenkopetro

7 червня 2014 року Петро Порошенко вступив на посаду президента України. За три роки йому так і не вдалося виконати більшу частину виборчих обіцянок, а важливі рішення і дії у внутрішній й зовнішній політиці держави перетворилися на елементи показухи. Чому, незважаючи на відсутність значущих успіхів, Петро Порошенко має всі шанси перемогти на дострокових президентських виборах, і яке вікно можливостей залишилося в глави держави, "Апострофу" розповів політолог Кость Бондаренко.

Оцінити три роки Порошенка досить складно, оскільки незрозуміла шкала, за якою необхідно проводити оцінку. Звична шкала не діє в даній ситуації. Інших політиків оцінюють за соціально-економічними, політичними показниками, міжнародними досягненнями тощо. У Порошенка всюди можна ставити не якісь низькі або негативні оцінки, а прочерки взагалі. Якщо брати передвиборчі обіцянки Порошенка, то вони не виконані. Ми нічого з них не отримали, а, навпаки, отримали ряд зволікань як було з тим же введенням безвізового режиму.

Коли Порошенко говорить про те, що наша держава має авторитет у світі, то зовсім не має, вона не знайшла своєї суб'єктності й далі залишається м'ячиком у великій грі, а не гравцем.

Відома польська діячка Богуміла Бердиховська запитала мене, чи бачу я стратегію в нинішньої української влади, чи бачу я стратегію в Порошенка, яка ця стратегія?

Я чесно відповів, що стратегія Порошенка полягає в тому, щоб якомога довше протриматися у своєму кріслі: ні розвиток держави, ні розвиток якихось інститутів, ні конкретні реформи. Якщо людина хоче проводити реформи, то вона проводить три-чотири фундаментальні реформи, а не говорить про 63 реформи одночасно. Тільки збереження при владі, збереження її формальних ознак – стратегічна мета Порошенка. Цієї мети він досяг – три роки протримався при владі.

Порошенко налаштував проти себе практично всі верстви суспільства. Його критикують колишні соратники, радикально налаштовані майданівці, колишні соратники з Партії регіонів, прості громадяни, які відчули тиск нових соціальних проблем. Його критикують всі, кому не лінь, але він залишається при владі, і поки немає жодних ознак того, що цю владу може втратити. Більше того, якщо він оголосить сьогодні дострокові вибори – він виграє, оскільки його антирейтинги нижчі, ніж антирейтинги його опонентів. Такий парадокс. Він зробив все, щоб в країні під гаслом деолігархізації залишився один олігарх – він сам.

Якщо Порошенко хоче продовжити своє перебування на посаді президента і не обмежуватися лише п'ятьма роками, то він може цього року, восени, наприклад, ініціювати дострокові президентські вибори. Цей рік є для Порошенка вікном можливостей, щоб обиратися на другий термін. Динаміка падіння рейтингів така, що у наступному році можна буде говорити про те, що він не тільки не зможе висунути свою кандидатуру на посаду президента, але і не зможе висунути ніс у віконце.

У Порошенка немає відчуття того, що хвилює людей і як наблизити людей до їхньої мрії. Він вважає, що безвізовий режим для них – щось важливе. Але з порядку денного знято питання про євроінтеграцію. Вже ніхто не говорить про те, що ми йдемо, вступаємо в Євросоюз – це вже смішно. Сьогодні для нас мета - не асоціація з ЄС, а угода про безвізовий режим. Для нас це важливіше інтеграції. Євросоюз чітко сказав, що в найближчі 25 років це питання розглядатися не буде. Вийшов вакуум смислів. Країна існує, але не має того, до чого прагнути. Державна ідеологія на сьогоднішній день відсутня.

Тому він буде спекулювати безвізом, буде говорити, що це головне його досягнення, його перемога. Але безвіз – це технічний момент, значення якого втрачається 11 червня. Хтось думає, що 11 червня буде феєрверк можливостей, коли люди зрозуміють, що немає меж. Але це лібералізація візового режиму. Люди будуть отримувати дозвіл в'їхати до країни Шенгенської зони не в консульських відділах, а безпосередньо при перетині кордону. Контактуючи не з візовим офіцером, а з прикордонником, який буде вирішувати, впустити або не впустити громадянина в країну.

Думаю, коли народ зрозуміє, що це надто високі сподівання, які матимуть великі розчарування, тоді ситуація з безвізом може стати плачевною для Порошенка.

Боротьба з корупцією стала елементом державної показухи. Корупції не стало менше, незважаючи на те, що з нею борються Генеральна прокуратура, НАБУ і ще десяток структур. Її стало більше, ніж за часів Януковича. Скільки було різного роду гучних справ проти суддів, чиновників. Потім кілька днів говорили про те, що він вкрав стільки-то мільйонів, стільки-то знайшли у будинку, в підвалі, у банці, а потім справа несподівано зникала. Боротися треба не з проявами корупції, а з причинами, що породжують корупцію. Корупції нема там, де нема, за що дати хабаря. Тому необхідно мінімізувати всі питання, пов'язані з дозвільною та регуляторною політикою, зменшити кількість чиновників і тих функцій, які вирішуються на їхньому рівні, максимально спростити всі системи отримання документів. Тоді питання хабарів відпадає саме собою. Змінити підхід до тендерної та кадрової політики. В результаті питома вага корупції зменшиться до рівня статистичної похибки, як в інших державах. Немає жодної держави, де не було б корупції. В Україні корупція перетворилася на національну ідею.

Тому іноземці вже не дають нам гроші, а пропонують кредити. Колись Черчилль говорив, що ми позичаємо гроші на певний час і чужі, а віддаємо свої і назавжди. Треба врахувати, що ми віддаємо гроші з відсотками. Якщо врахувати, що МВФ надає кредити на особливих умовах і доводиться платити відсотки з відсотків - це суперневигідні кредити. Відповідно, країна потрапляє в довговічну кабалу. Дай Бог, щоб нам з неї вибратися через 30-50 років.

Зараз вся наша зовнішня політика спрямована на один і той же пунктик – організувати зустріч президента США Дональда Трампа з Порошенком. Для нас не існує інших проблем. Ми вже не говоримо про те, що є ефективним інструментом в руках американської зовнішньополітичної машини, ми вже не говоримо, що ми маріонетки США. Для нас тепер головне – зустрінеться Трамп з Порошенком чи ні.

Неможливого не буває. Трамп зустрівся з президентом Таджикистану Емомалі Рахмоном (21 травня в Ер-Ріяді, Саудівська Аравія, - "Апостроф"), чому б не зустрітися з президентом України. Я не думаю, що Рахмон з точки зору великої геополітики - це більша фігура, ніж той же Петро Порошенко. Але Трамп з ним зустрівся. А з Порошенком поки - не зустрівся.

Хоча Трамп зустрівся з міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним. У цій ситуації ініціатива йшла від Трампа. Після зустрічі з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим, щоб зняти незручні питання. Щоб пом'якшити цей удар, він запросив Клімкіна: "Хто там є, Клімкін, давайте його сюди – ми з ним сфотографуємося". Щоб на питання сенаторів: "Навіщо ви зустрічалися з Лавровим?" завжди можна було відповісти: "Я із Клімкіним зустрічався". З Лавровим він зустрічався і вів діалог кілька годин, а цьому передували зустріч Лаврова з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном і розмова Трампа з Путіним, то це один момент. Інший момент – це коли Клімкіна і посла України в США Валерія Чалого пустили сфотографуватися поруч зі столом Трампа. Потім сказали: "Дякуємо всім, всі вільні".

Дуже хочеться сподіватися, що роки, які залишилися у Порошенка, він витратить не тільки на зміцнення власних позицій, а й на те, щоб задуматися з яким ім'ям, образом, іміджем він увійде в історію.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також