RU  UA  EN

Пʼятниця, 23 серпня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
24.95
Політика

Читайте нас у Telegram-каналі

Якщо Путін піде на відкрите вторгнення в Україну, залишиться два шляхи - Дмитро Тимчук

Координатор "Інформаційного спротиву" про війну і "церковні" закони

Координатор "Інформаційного спротиву" про війну і "церковні" закони Дмитро Тимчук Фото: УНІАН

Координатор групи "Інформаційний спротив", народний депутат ДМИТРО ТИМЧУК у третій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів про військову допомогу США для України, шанси української армії протистояти масштабній російській агресії та про "церковні" законопроекти.

Попередню частину інтерв'ю читайте тут: Дмитро Тимчук: Росія зібрала проти України три армії, зона АТО – не найнебезпечніше місце

- Ви нещодавно писали про свою зустріч із впливовим членом Республіканської партії США Ньютом Гінгрічем, з яким обговорювали військові дії на Донбасі. У чому була мета цієї зустрічі? І як ви взагалі оцінюєте нинішній рівень підтримки Штатами України?

- Моє завдання як українського парламентарія і патріота полягає в тому, що я при будь-яких зустрічах з представниками західної спільноти маю докласти всіх зусиль для того, щоб вони зрозуміли, що Україні необхідна військова допомога, і донесли цю світлу думку до своїх експертних спільнот, до свого політикуму, до своєї влади. І ця зустріч якраз і відбулася тому, що в Республіканській партії США на четвертому році агресії Росії проти України нарешті почали вивчати можливість надати летальне озброєння.

Але питання, які мені ставили, мене, скоріше, глибоко шокували. Коли серйозний представник Республіканської партії США мене запитує: "А які у нас гарантії, що якщо ми вам дамо летальне озброєння, це не спровокує Путіна на більшу агресію?.." Вже агресія йде! На що ще можна його спровокувати? Що він ядерну бомбу сюди засандалить? Якщо б у нього вистачило дурі, він би її давно засандалив. Четвертий рік війни! Про що ми говоримо?

Я так розумію, що ці люди існують десь у паралельній реальності. І серед них є якісь "неадекватні" або ті, хто просто в той чи інший момент обмовляється, і ми чуємо від них якісь, як нам здається, адекватні заяви... Але, по суті, вони там досі не розуміють, що відбувається. Незважаючи на те, що американські військові в якості інструкторів готують наш особовий склад, вони спілкуються, в тому числі, з тими, хто пройшов АТО, вони переймають досвід... Але, по-моєму, їх політикум, на відміну від військових, ще дуже слабко уявляє, що насправді відбувається на Донбасі.

Але суть не в цьому. Справа в тому, що на четвертому році цієї агресії Україна, яка не підпадає ні під які міжнародні обмеження в плані експорту озброєння, проти якої жодного ембарго не вводилося ніколи, так і не отримує не те, що летальних озброєнь – у нас були проблеми навіть з продукцією подвійного призначення. Двигуни для бронетехніки, наприклад. Те, у чому ми повністю на Росію були зав'язані з часів СРСР. Тільки десь за рік, напевно, після того, як билися боєм за всіма напрямами і МЗС, і Адміністрація президента, і наш парламентський комітет, продукція подвійного призначення так-сяк пішла.

- А щось серйозніше?

- Що стосується якихось більш серйозних засобів – напівкримінальними якимись шляхами ми змушені були постачати в Україну багато речей, які нам необхідні. Потрібно розуміти, що український ВПК на сьогодні може забезпечити потреби української армії десь на 40%. А 60% десь треба брати. І це "десь" – не там, де ми брали вчора, це – не Росія. Нам необхідна диверсифікація.

Коли у нас починаються хвилі "зрадофілії", що там якийсь завод Укроборонпрому якісь поставки тих же російських комплектуючих організував через треті фірми - "це корупційна схема, тому що багато фірм-посередників"... Ну, добре. Україна виробляє бронетехніку, не питання. Але якщо ми зараз поставимо задачу за півроку відмовитися від усіх одиниць бронетехніки або взагалі військової техніки радянського зразка і дамо це замовлення українським виробникам, то українські виробники це замовлення не виконають. Якщо вони за два роки 10 одиниць тих же "Дозорів-Б" примудрилися поставити, то дай Бог, щоб за півроку ми сотню отримали, у чому я сильно сумніваюся. Але навіть якщо станеться диво, 100 одиниць бронетехніки не роблять погоди ніяк. Це стосовно часу.

Якщо ж говорити про ресурси, про гроші – потрібні такі колосальні витрати!.. Те, що відбувається зараз в соціально-економічній ситуації в країні, здасться просто благоденством і комунізмом у порівнянні з тим, що станеться, якщо ми зараз почнемо повністю замінювати всю радянську техніку в Збройних силах України на техніку українського виробництва. На це нам будуть потрібні мільярди і мільярди!.. На сьогодні такий варіант просто не розглядається.

Щоб повністю замінити всю радянську техніку в Збройних силах України на техніку українського виробництва, потрібні мільярди, каже Дмитро Тимчук Фото: flickr.com/ministryofdefenceua

А ми кричимо про "зраду", коли наші заводи закуповують російське обладнання або комплектуючі. Я знаю ці випадки. Так, мене це теж спочатку дуже обурювало, поки я не почав вникати. Там і вникати-то, власне, нічого – усе елементарно. Є вихід: або закуповувати в Росії, або ніде. Ніде – це означає, що ту техніку, яка зараз виходить з ладу під час бойових дій, можна не ремонтувати – ремонтувати нічим, немає комплектуючих. Відповідно, наші підприємства, оскільки є заборона на торговельні відносини з Росією, починають правдами і неправдами отримувати комплектуючі російського виробництва, але не через закупівлі. І не тому, що це – корупційні схеми, а тому, що по-іншому – це вже порушення заборони. Тільки і всього.

Мене досить давно, м'яко кажучи, бентежила ситуація з бронетехнікою на передку. Чому досі, припустимо, наші мотопіхотні батальйони їздять на тих же "Богданах", на цивільній техніці? Чому так мало броні?

- І чому це так?

- Я вам скажу: тому що є установка її берегти. Ось саме з цих причин: її замінювати нічим! Це, з одного боку, блюзнірство, це цинізм, тому що вище за все – життя і здоров'я наших хлопців. Але якщо завтра, не дай Бог, якесь широкомасштабне наступальне дійство з боку російсько-терористичних військ, ми покладемо вже не одиниці, а сотні, а то і тисячі людей! Це дуже серйозний, насамперед, морально-етичний вибір. І тому я не можу захищати або виправдовувати такі рішення, але це факт. І такі рішення ухвалюються не від хорошого життя.

- І при цьому в питанні військової допомоги з боку США нічого так особливо і не зрушило з місця?

- Ні. Були там варіанти... Багато років згодом, думаю, стане відомо про різні операції з ввезення в Україну того, що нам потрібно – в тому числі і з тих же США. Щодо летальних озброєнь – знову-таки, усе це робиться через посередників, через треті країни. Ті ж боєприпаси до стрілецької зброї...

Але зараз багато проблем, які ми мали вирішити ще Бог знає коли. Щодо тих же засобів зв'язку. У нас була зачіпка непогана з Harris (Harris Corporation – американська компанія, що виробляє телекомунікаційне устаткування, - "Апостроф"). Вони поставили досить велику кількість засобів зв'язку. І був проект з переоснащення захищеними сучасними засобами зв'язку виробництва Harris. Але там маса нюансів виникла. По-перше, вони нам передавали цей FALCON-ІІ (радіостанції, - "Апостроф"), який вже знятий з виробництва, FALCON-ІІІ не захотіли. А, по-друге, без передачі технологій, тобто ми б це закупили – і стали би заручниками ситуації. Тому що на те, щоб замінити всі засоби зв'язку Збройних сил, необхідно було 34 мільярди гривень. Це навіть у переводі на долари хороша сума, за неї варто боротися. Але якщо замість створення виробництва в Україні, замість отримання передових технологій ми почнемо це просто постійно купувати, то ми будемо на гачку, причому на дуже довгу перспективу. Тобто, скажімо так, цей варіант зі зв'язком не пройшов.

Мабуть, з того, що ми отримали від США і що можна помацати руками, можна назвати тільки радари контрбатарейної боротьби, РЛС. Це дійсно дуже корисна і потрібна штука. Але, знову-таки, там, де починаються розмови про летальні озброєння, там починаються довгі суперечки і ідіотські питання, які ми чуємо, починаючи з весни 2014 року.

- Раніше за надмірну нерішучість у питанні України критикували Барака Обаму. Але зараз його змінив Дональд Трамп. Які ваші прогнози щодо його приходу до влади і впливу на ситуацію на Донбасі?

- Я впевнений, що Трамп ще себе не показав зі своєї найкращої і чудесної сторони. Ми пам'ятаємо, які веселощі панували в Кремлі, коли він переміг на виборах – з розпиттям шампанського тощо. Я взагалі намагаюся не коментувати такі речі, оскільки у нас своїх проблем вистачає. Але, тим не менш, в розгул цієї російської радості я якось написав про те, що краса Трампа в тому, що він – темна конячка. Будь-якого політика можна прорахувати, якщо він давно в політиці, можна розуміти позиції, які він займає, можна прогнозувати його рішення. А Трамп був абсолютно непередбачуваний, оскільки він ніде у політиці не світився. Тому я і припускав, що завтра росіяни будуть плюватися в Трампа і говорити, що він паскудить в їх під'їздах набагато крутіше, ніж Обама.

Власне, частково це і сталося. Ми знаємо, як Росія різко розчарувалася і так далі. Але суть в чому? Поки Трамп займає дуже серйозну вичікувальну позицію. З одного боку, це зрозуміло. Загалом, уся його передвиборча кампанія була зосереджена на внутрішніх проблемах США. І він зараз якраз намагається вийти з тієї ситуації, у яку потрапив завдяки власній передвиборній програмі. Відповідно, у нього навряд чи зараз багато часу і сил для того, щоб розробляти стратегію з питань, якими він раніше не займався, тобто з питань зовнішньої політики.

Пам'ятаєте, коли і з якого приводу ми вперше почули від нього зміну позиції? Щодо кібератак росіян, коли він кричав спочатку, що все це нісенітниця, а потім у нього була зустріч з керівництвом власних розвідслужб, після чого він сказав: так, ця атака була, але, типу, "я не вірю, що вона вплинула на хід виборів в США". З яких причин людина так кардинально змінила позицію? При тому, що на Трампа подивишся – і не скажеш, що ця людина змінює свою позицію кожні 5 хвилин. Навпаки, видно, що товариш звик навіть ніби епатажні ідеї просувати до кінця. Очевидно, саме це і стало запорукою його успіху в бізнесі.

Як би там не було, на сьогодні ми не спостерігаємо якогось бачення. Можливо, тому що він поки не зосереджувався на цих проблемах. Отримання інформації від тих же розвідслужб, від того ж EUCOM, тобто Європейського командування США, яке зараз надає допомогу Збройним силам України та чудово знає і ситуацію в нашій армії, і ситуацію на Донбасі, можливо, поки йде не в достатніх обсягах. Або зараз просто ще не час для того, щоб він ухвалював якісь ключові рішення.

Я все-таки сподіваюся на те, що Трамп (а це, схоже, в його характері, хоча я і не психолог) рано чи пізно вийде з себе, бачачи те, що творить російське керівництво, і все-таки продемонструє зубки. І хотілося б, щоб ця демонстрація зубів відбулася якомога раніше, оскільки, в першу чергу, вона повинна проявлятися в повній і беззастережній підтримці України. У тому числі, в передачі не просто летальних озброєнь, а того, що нам потрібно в першу чергу: і високотехнологічні зразки озброєнь, і протитанкові засоби, і ті ж безпілотні літальні комплекси (не тільки розвідувальні, але і ударні, а якщо оперативно-тактичного рівня – це взагалі для нас була б фантастика), засоби РЕБ, засоби радіотехнічної розвідки і так далі... Але поки про це ми можемо тільки мріяти. Те, що я викладаю, – це мої умовиводи. Ніяких гарантій того, що це збудеться, немає.

- Не лише гарантій, але і особливих сигналів, схоже... А скажіть, ось ми часто чуємо про те, наскільки сильна і професійна російська армія. Чи так це насправді? Можна порівняти, на вашу думку, професійний рівень і технічне забезпечення української та російської армій? Та чи можемо ми розраховувати перемогти військовим шляхом за існуючих розкладів?

- Я б не порівнював загальний рівень армії. Росіяни ж не дарма на першому етапі дій на Донбасі використовували в основному той ресурс, який пройшов війну в Чечні або війну з Грузією, тобто тих, хто мав бойове загартування. Але реалії України виявилися дуже далекими від Чечні і подій у Грузії.

До чого я веду? Зараз потрібно ставити питання не просто за якимись усередненими критеріями, яка армія які має плюси і мінуси, а які ми маємо плюси і мінуси саме в готовності протистояти конкретному супротивнику. Для нас це Росія, для Росії це ми.

Для росіян ті люди, які пройшли крізь горнило Донбасу, природно, мають колосальний досвід, вони розуміють психологію українців, наших солдатів, наших командирів. Це дуже важливо! Вони знають, які озброєння і як ми використовуємо, тому що багато озброєнь, ті ж, припустимо, ДШК (станковий крупнокаліберний кулемет, - "Апостроф"), навіть кулемети "Максим" – для них це, напевно, було відкриттям...

От тільки мова – не тільки про ефективність зброї. Мова ще й про професіоналізм і морально-бойові якості, ту ж відвагу, мужність і патріотизм. І росіяни, які пройшли Донбас, на повну котушку відчули, що таке українець в гніві, коли він захищає свою сім'ю і свою землю.

Але, на відміну від росіян, які пройшли Донбас, в української армії набагато більш сприятливі умови. У якому плані? Наші частини, підрозділи Збройних сил України, ви знаєте, методом ротації на Донбасі виконують бойові завдання. Зрозуміло, що деякі люди звільняються в кінцевому підсумку. Зараз Верховна Рада відкрила можливість для офіцерів звільнятися із закінченням контракту, це було фактично закрито на три роки у зв'язку з особливим періодом в Україні. І, тим не менш, залишається ядро – люди, які мають бойовий досвід і які залишаються у складі підрозділів.

У росіян ситуація трохи інша. Як правило, у них практикуються звільнення заднім числом. Люди, які сюди приїжджають, начебто їх військові, їдучи, розпорошуються містами і селами, так би мовити. Тобто, в них немає цілісних підрозділів. Точніше, вони є, але в дуже невеликій кількості.

Основну частину тих, хто пройшов Донбас, намагаються не зосереджувати в одній і тій же частині. Ну, це зрозуміло: коли в кожному батальйоні буде навіть по 10 ветеранів війни на Донбасі – це вже буде привертати увагу, це вже важче буде приховати. Тому їх просто розсіюють по збройним силам Російської Федерації. Відповідно, їх досвід фактично втрачається.

У нас – навпаки. У нас цей досвід консолідується, накопичується. І в цьому плані, я вважаю, ми набагато більше винесли уроків і досвіду з бойових дій на Донбасі, ніж росіяни. І ми це все можемо на практиці застосувати в будь-яку хвилину. А росіяни цього зробити не можуть. Або можуть, але дуже обмежено.

- Ми можемо перемогти військовим шляхом? Або наша перемога буде виключно дипломатичною?

- Військовим шляхом – ні. Я вірю в чудеса в якійсь мірі, але все-таки життя підказує, що вони якщо і трапляються, то дуже рідко.

Якщо порівнювати і за кількісним складом, і за технічним оснащенням російську і українську армії – у нас шансів дуже мало. Я сказав би, що для нас у разі широкомасштабної російської агресії є два шляхи. Перший шлях – це нанесення максимальної шкоди російським військам. І другий – це побудова потужної системи територіальної оборони. Для того, щоб окупанти, які безчинствують зараз на Донбасі, якщо Путін зважиться на відкриту агресію, розуміли, що Україна – це цікаве місце, куди вхід – рубль, а вихід – два, тобто, що створена база партизанської війни, що кожен крок українською землею буде обертатися для росіян великою кров'ю.

Ми, на жаль, не можемо прорахувати поріг так званих неприйнятних для Росії втрат. Будь-яка держава має поріг втрат, після досягнення якого бажання вести бойові дії пропадає. Наприклад, США у В'єтнамі. Вони могли продовжувати свою присутність, ресурсів у Америки було завались. Але вони досягли такої напруги в суспільстві (пам'ятаєте ці антивоєнні марші тощо), коли змушені були згорнути операцію.

Присутність тієї ж американської армії в Сомалі згорнулася через одну операцію. "Чорний яструб" – це фільм, знятий за реальними подіями. Тоді в операції загинуло, по-моєму, 19 американських морських піхотинців – та це виявився поріг, після якого США сказали: все, ми звідти йдемо, якщо комусь подобається – направляйте свій контингент в Сомалі, а ми в цьому не беремо участі.

Який цей поріг для Путіна – зрозуміти абсолютно неможливо. Чи буде це 50 тисяч солдатів або 150 тисяч – сказати не можна. Будь-яка армія завжди готується до найбільш масштабної загрози, якою б малоймовірною вона не була. І ми повинні готуватися до найбільш песимістичних сценаріїв. У нас потрібно створювати модель фактично як у Швейцарії – зі зберіганням вдома стрілецької зброї, створенням бази партизанської війни, з навчанням молоді, починаючи зі школи – медична допомога, вогнева підготовка і так далі. Іншого варіанту в нас немає, якщо ми хочемо мати якісь гарантії, що Путін, навіть якщо почне відкриту агресію, дуже швидко її закінчить.

- Але поки що нічого з того, що ви перерахували, не робиться. Абсолютно нічого...

- Так. У нас три роки закон про територіальну оборону не ухвалюється. Той законопроект Міністерства оборони, який ми ухвалили, – це просто утрясання ситуації, яка виникла у зв'язку з різними реорганізаціями. По суті, той міноборонівський закон про територіальну оборону, який ми ухвалили, це, скажімо так, розширений план охорони та оборони кордону, взаємодії місцевої влади з підрозділами Національної гвардії, Збройних сил, прикордонних військ і так далі. Це все не те.

А ось цей варіант – на сьогодні я знаю три законопроекти: законопроект Дмитра Яроша про добровольчу армію, є від "Народного фронту ", який пропонує на базі ТСОУ, Товариства сприяння обороні України, розгортати таку систему, і є пропозиція, знову-таки, з "Народного фронту", від Антона Геращенка, взяти досвід країн Балтії, той же "Кайтселійт" (добровольче воєнізоване формування в Естонії, яке входить до складу Сил оборони Естонії, - "Апостроф") – і перенести на Україну...

Ми з Антоном вже досить давно дійшли висновку, що треба садити всіх за один стіл. І я з усіма авторами законопроектів, крім Яроша, розмовляв про те, що ми зберемося і будемо збивати це усе в якесь єдине бачення. Але поки все це безрезультатно. Три роки в законодавчому плані ми просто розтринькали.

- А чому жоден з цих законопроектів навіть до порядку денного не вноситься?

- У кожного свої амбіції. Ви ж розумієте, ми, "Народний фронт", вимагаємо, щоб на голосування поставили наш законопроект. Він базується на тому, що йде корінний перелом, переформатування ось цього колишнього ДТСААФу. ДТСААФ – це годівниця, у якій ще розбиратися і розбиратися. Сама назва – Товариство сприяння обороні України. Де ті автошколи, які вони не використовують? Крім цього, авіаклуби, тири і так далі... Їх завданням від початку, в радянські часи, було – підготувати молодь. У нас автошколи зараз не готують на категорію вантажних автомобілів. Армії не потрібні водії таксі, розумієте? Там потрібні водії тракторів, тобто це готові танкісти, і вантажного автотранспорту! Тири. Вони використовуються для того, щоб навчити основам стрілецької або вогневої підготовки? Ні, це просто заробляння грошей на п'яних татусях, які хочуть перед своєю сім'єю показати, як вони влучно стріляють з пневматики.

Купа питань. Я не знаю, наскільки підготувала би хоча б одного фахівця саме з військово-облікових спеціальностей ця система. Але, тим не менш, вона заробляє величезні гроші. І її зараз намагатися поставити на службу вітчизні, тобто в інтересах якраз територіальної оборони – це досить-таки проблематично. Тут багато нюансів. Це я вам просто як приклад сказав, чому це все не так просто.

- Хочу запитати ще про один законопроект, співавтором якого ви є: про так званий церковний законопроект. У чому його головна мета? Чому він так і не був проголосований і які перспективи, що рано чи пізно він таки знайде підтримку в сесійній залі?

- Суть законопроекту проста, як двері. Складається він, в принципі, усього з двох пунктів. Перше: релігійна організація, центр якої знаходиться в країні, що здійснює агресію проти України, повинна підписати договір із державою Україна. У договорі релігійна організація бере на себе зобов'язання не проводити підривну антиукраїнську діяльність, а держава, незважаючи на те, що це начебто церква країни-агресора, забезпечує ті ж самі права і бонуси, які існують і для інших релігійних організацій відповідно до українського законодавства.

- Грубо кажучи, нічого особистого – тільки бізнес?

- Так. Просто скажіть: ми не будемо поганити Україну, не будемо, як це було на початковому етапі війни на Донбасі, церкви московського патріархату перетворювати на пропагандистські пункти з розсіювання "русского мира" і підриву позицій української влади, дискредитації України і так далі. Не будемо поширювати антиукраїнську літературу – а сьогодні он можна в ту ж Києво-Печерську лавру заглянути: купуй – не хочу!.. Не будемо своїх священнослужителів заохочувати, щоб вони брали участь у терористичних угрупованнях і навіть очолювали їх, як це було, знову-таки, на Донбасі. Не будемо перетворювати наші церкви на склади боєприпасів, бази зберігання, перевалочні бази терористів... Усе! Просто скажіть, що ви не будете цього робити.

- І це виявилися занадто складними вимогами?

- Так. Чорний піар, який УПЦ МП виділила під законопроект 4511, полягав у тому, що йде гоніння на християн, що повертаються темні часи, що це – більшовицьке беззаконня, тепер будуть руйнувати храми, бити віруючих і садити за те, що носиш хрестик... То є нісенітниця! Те, що Росія сама євангелістів на рівному місці забороняє, це ніби нормально для керівництва РПЦ. А тут – треба ж, йолки-палки, Україна раптом вирішила вимагати від УПЦ МП, щоб ті пообіцяли не займатися підривною діяльністю!

Другий, більш спірний пункт – це узгодження з органами української влади призначення священнослужителів певного сану на посади, на парафії. Я згоден, тут виникає питання конституційності. Був би воєнний стан – питання б вирішувалося. Тут свобода совісті, свобода віросповідання і так далі, що Україна втручається у справи церкви. Я згоден, це спірний пункт.

З чого ми виходили? Група ІС провела моніторинг, ми отримали дані щодо Донбасу, що десь третина священнослужителів УПЦ МП є загалом проукраїнські налаштовані у тій чи іншій мірі. Є і дуже яскраво виражені патріоти, є люди просто проукраїнські, які вважають, що владу цю все одно Бог послав, як би там не було, і проти неї працювати не можна. У цілому десь 30% - рознощики "русского мира". В окремих районах – до 50-60% доходить. А якщо в середньому брати, третина – це яскраво виражені рознощики "русского мира". Це люди, які не відспівують загиблих бійців АТО, незважаючи на те, що начебто годуються від українського народу ці товариші з хрестами на пузі. Вони в церквах лають не тільки владу, але і Україну з її незалежністю і так далі. І це називається "невтручання в справи держави з боку церкви".

І якраз для того, щоб люди, які себе заплямували подібною антиукраїнською, антидержавною діяльністю, не потрапляли на високі пости і не впливали на парафіян у великому масштабі, і був цей пункт прописаний. Я згоден, він суперечливий. Це питання дискусійне. Ми можемо цілком прибрати його із законопроекту, я вважаю, за погодженням з іншими авторами. Суть законопроекту – у першому пункті. Через нього і сир-бор розгорається.

Чому не голосували – я вам сказати не можу. Вірніше, можу, але... Суть в чому? Навіть у Центральній Україні вплив УПЦ МП занадто високий. У мене друг – народний депутат, мажоритарник з однієї з центральних областей. Він патріот. Але він каже: "Я не буду голосувати за цей законопроект". "Чому?" – питаю. Відповідає: "Третина моїх виборців – це парафіяни УПЦ МП. Що я буду говорити? Вони ж мене завтра розіпнуть!"

Ось у чому причина. Тут ніякої великої політики немає. В основному, це меркантильні міркування. Про Східну Україну я взагалі мовчу. Там зрозуміло, що основна маса людей – це парафіяни УПЦ МП.

Тобто ми, по суті, зараз маємо п'яту колону, її пестимо-плекаємо, цілуємо в усі місця – і нічого зробити з нею не можемо. Ну, а товариші цим і користуються.

- І дуже сильно дбаємо про свій електорат, щоб навіть спробувати змінити цю ситуацію, так виходить?

- Ну, так. Люди ж планують і на наступне скликання йти в Раду.

Читайте також: Росіяни бояться, що українська армія двома ударами винесе їх з Донбасу – Дмитро Тимчук

- А, можливо, треба було, як з "ВКонтакте" і "Одноклассниками", рішенням РНБО – бац! – і заборонити УПЦ МП взагалі?

- Так, якщо б це був указ президента, можливо, це й вирішило б ситуацію. Технічно це, напевно, можливо було б. Але для нас самих це був би негативний сценарій. Бо тоді весь негатив був би зосереджений на президенті. А це вже не просто соцмережі, коли піонер Вася пише дівчинці Маші з Саратова. Тут вже зовсім інше. І будуть втручатися вже міжнародні організації, які займаються свободою віросповідання і так далі. Було б неправильно весь цей негатив направляти на одну людину – президента. А Верховна Рада – це колективна відповідальність. І в чому принадність парламентаризму? Завжди можна сказати: цей закон ухвалив народ України. Так, можливо, він і неправильний – але це воля народу. Тому що народні депутати, відповідно до усіх світових стандартів демократії, реалізують право народу на ухвалення державних рішень.

- Останнє питання. За вашим відчуттям, як довго триватиме війна?

- Ой, я в таких випадках кажу, що моє прізвище – Тимчук, а не Нострадамус. Я можу вам сказати, що протягом найближчих 5-7 днів ми не чекаємо якихось радикальних змін ситуації. Дивитися крізь багато місяців, а то й років я не вмію і не беруся. І якщо хтось буде говорити, що він це може – плюньте йому в обличчя, тому що він просто бреше.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Зе-Кабмін: кого призначить та звільнить Зеленський у перший день Ради

Хто з чинних чиновників має високі шанси залишитися на посадах в новому Кабміні, і кого лобіює олігарх Коломойський, - читайте в матеріалі Апострофа

Монополія на владу: як партія Зеленського бере під контроль Верховну Раду

Партія Зеленського Слуга народу захоплює владу в парламентських комітетах

Зеленський повинен бути готовий до військового сценарію з Росією - Володимир В'ятрович

Глава Інституту нацпам'яті Володимир В'ятрович розповів Апострофу, як нова влада повинна відстоювати інтереси України як усередині країни, так і на міжнародному рівні

Новости партнеров

Загрузка...