РУС. | УКР.

Вівторок, 20 лютого
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
27.01
Політика

.

В Путіна є чотири сценарії для Донбасу, Кремль обере найгірший для України - Віталій Портников

Відомий журналіст про Донбас та політику в Росії

Відомий журналіст про Донбас та політику в Росії Віталій Портников Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Український журналіст і публіцист ВІТАЛІЙ ПОРТНИКОВ у першій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів про роль Москви в останніх подіях в Луганську, про чотири сценарії Кремля для Донбасу, а також про те, навіщо Володимиру Путіну знадобилася Ксенія Собчак.

- Останні дні спостерігаємо за ситуацією, яка розгортається у Луганську. Як ви вважаєте, цей конфлікт контролюється Росією чи, можливо, він вже вийшов з-під контролю Кремля?

- Території Луганської і Донецької областей, які сьогодні оголошені Москвою так званими "народними республіками", повністю контролюються Росією. Цей конфлікт не може вийти з-під контролю, тому що ці люди взагалі знаходяться на так званих "посадах" тільки тому, що так вирішили в Москві. Інша справа, що в Москві можуть бути певні конфлікти між певними кланами. Ці конфлікти продовжуються під троном весь час. Ми просто не дуже їх помічаємо і не дуже знаємося на російському політичному житті. Але абсолютно очевидно, що не може бути ніяких безконтрольних конфліктів на окупованих Росією територіях. Коли, скажімо, з’являється людина, яку Москва не вважає повністю своєю, як це було в Абхазії, вона вдається до зовсім інших заходів.

Я нагадаю, що коли в Абхазії було обрано президентом самопроголошеної республіки Сергія Багапша, який не відповідав вибору Москви, і не було обрано Рауля Хаджимба, який, до речі, зараз є очільником Абхазії, тоді почалася економічна блокада Абхазії. Але це просто тому, що Абхазія так чи інакше була дітищем не стільки путінських дій, скільки пострадянського конфлікту, який тоді набув етнічних барв. І саме тому люди, які були представниками абхазької політичної еліти, могли спиратися не тільки на московську підтримку, але і на підтримку власних співгромадян. Це дуже важливий момент, який треба враховувати. У Донецькій і Луганській областях, звичайно, такого немає. Це звичайні окупаційні адміністрації, де їх представники борються між собою.

Центр окупованого Луганська оточили озброєні люди Фото: EPA/UPG

- Паралельно із цими конфліктами з'явилося повідомлення про те, що російські війська перетнули кордон в Луганській області. Через це президент Петро Порошенко терміново скликав військовий кабінет. Як ви вважаєте, з чим це загострення може бути пов’язано?

- Це ніяке не загострення. Президент Порошенко діє так, як він має діяти. Коли з’являються повідомлення про появу іноземних військ на території країни, він скликає нараду. Але Луганська і Донецька області – це територія, яка фактично анексована Росією. Немає рішень про анексію формально, але фактично ця територія не дуже відрізняється від території Автономної Республіки Крим. Через цю територію можуть вільно рухатися будь-які російські громадяни, будь-які російські вантажі й будь-які російські війська, тому що насправді ніякого російсько-українського кордону фактично не існує. Російсько-український кордон сьогодні існує на лінії зіткнення між так званими "народними республіками" і Україною. Це справжній кордон, він перенесений, а та територія вже фактично контрольована Російською Федерацією. Її війська зі своєї території переходять на територію, яка фактично є територією РФ. Це не загострення, це просто констатація факту окупації території. Те ж саме, коли російські війська з’являються у Криму. Загострення було б, якби російські війська перетнули лінію зіткнення. А те, що якийсь російський клан вирішив за допомогою військ допомогти одному з луганських кланів, які зараз борються за владу в цих районах, – це абсолютно нормально, так буває в усіх країнах третього світу.

Зараз ми бачимо, як відбуваються події в Зімбабве, де збройні сили підтримали віце-президента, який бореться з президентом. І це призвело до відставки президента Роберта Мугабе. Він був саме такий фактично нелегітимний керівник Зімбабве, як Ігор Плотницький – нелегітимний керівник "Луганської народної республіки". Тому що вільних виборів на території Зімбабве вже багато років не було. Але разом із цим збройні сили Зімбабве вважають, що вони можуть підтримувати одного з представників абсолютно нелегітимної, з точки зору реального права, адміністрації у боротьбі з іншим керівником. Вони підтримують віце-президента і не підтримують президента. Відбувається з’їзд правлячої партії, який підтримує віце-президента, обирає головою партії і вирішує, що треба скасувати повноваження президента і голови партії. І це немовби правова процедура. Але, нагадаю, усі ці люди тримаються при владі завдяки тому, що вони встановили авторитарний режим. І військові є єдиною альтернативою діям партійних і державних функціонерів, тому що в них є сила. І коли вони вирішують, що не будуть підтримувати цей авторитарний режим, він змінює свого очільника. Якщо вони так не вирішили б, то президент керував би до 150 років, умовно кажучи. Це так буває, коли немає вільних виборів, коли не виборці вирішують, хто буде керівником країни, а військові.

Те ж саме відбувається з так званою ЛНР. Плотницький – ніякий не керівник ніякої "республіки" і навіть регіону. Він знаходиться на своїй "посаді", тому що так вирішили російські окупанти, фактично збройні сили Росії, тому що найманці, які сьогодні є в так званих військах ЛНР, це теж частина збройних сил Російської Федерації. І ми бачимо, що коли збройні сили втручаються знову, вони вирішують, хто буде займати цю посаду. Не мешканці Луганська чи інших окупованих Росією районів. І тому Плотницький – це абсолютний аналог Мугабе.

Але обговорювати зміни в керівництві авторитарних режимів – це абсолютно нецікаво. Цікава політика, на яку впливає виборець, а не політика, на яку впливає людина з рушницею.

- Які ви бачите шляхи вирішення донбаського конфлікту? Ви казали, що є декілька варіантів…

- Я не казав про шляхи вирішення. Я казав, які варіанти є у президента Росії Володимира Путіна для того, щоб вирішити донецьку кризу, якщо він буде бажати її вирішити. Але це не варіанти вирішення [для України].

Один із шляхів для Путіна – це розпочати нову війну, скажімо так, як це Росія зробила у Грузії, коли було вирішено "відновити територіальну цілісність" "республіки" Абхазія і "республіки" Південна Осетія. Тоді під час президентства Міхеіла Саакашвілі було здійснено відповідну операцію, яка закінчилася тим, що Грузія втратила ці райони – Абхазію і Південну Осетію, які вона контролювала до російсько-грузинської війни.

Після того, як Росія визнала Абхазію і Південну Осетію незалежними державами, можливість вирішення цього конфлікту в принципі заморожено повністю. З точки зору Росії, існують три незалежні там держави, де була одна – Республіка Грузія, "республіка" Південна Осетія і "республіка" Абхазія. Причому з Республікою Грузія Росія не має дипломатичних взаємин, з "республікою" Абхазія і з "республікою" Південна Осетія має, і там навіть є посольства цих самопроголошених республік.

І хай весь світ їх не визнає, для Росії це – суб’єкти міжнародного права, з якими вона підписала угоди про воєнну допомогу, і в разі спроб військового вирішення цієї проблеми готова ці території захищати. Більше того, зараз армія "республіки" Південна Осетія стала частиною армії РФ.

Це один шлях вирішення, тому що зрозуміло, що ніхто не розпочне відкриту війну з Росією. Таким чином, і тому, що були допущені такі карколомні помилки грузинським керівництвом, і тому, що була проведена така підступна політична операція російським керівництвом, питання вирішення проблеми територіального возз’єднання для Грузії закрите на довгі десятиріччя.

Віталій Портников Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Як можуть зробити: розпочати операцію з "відновлення територіальної цілісності" Донецької і Луганської областей, потім визнати донецьку і луганську "народні республіки", якщо, звичайно, Росія одержить перемогу у цій війні, і закрити це питання на довгі десятиріччя. Однак я вважаю, що для Путіна такий варіант зараз неприйнятний, тому що це будуть нові санкції з боку Європейського союзу, нове загострення стосунків з американцями, а там і так достатньо загострень, нові серйозні проблеми з майбутнім російських капіталів і самого російського президента. Значить, нової війни він не розпочне – ні до виборів президента Росії, ні після.

Давайте подивимося на другий варіант – це повний вихід [російських військ] з території Донбасу. Це теж неможливий варіант, тому що повний вихід означав би для Путіна капітуляцію перед Заходом. "Русский мир" виявився нездатним захищати своїх прихильників, донецька і луганська "народні республіки" знищені, синьо-жовті прапори українського націоналізму, "бандерівщини" майорять над меріями Донецька і Луганська, повна поразка "великої" Росії. Путін на це теж не зможе піти.

Є третій варіант – збереження статус-кво. Тобто те, що ми бачимо сьогодні. Але це – теж не варіант, тому що якщо зберігати статус-кво, незрозуміло, яким чином вирішити питання щодо санкцій Заходу, яким чином поліпшити стосунки зі США. Ми бачимо, що поки що Путін іде шляхом цього третього варіанту. Скажімо, його телефонна розмова з Захарченком і Плотницьким, під час якої вони були в офіційному повідомленні Кремля названі "керівниками народних республік" - без всяких лапок і без всякого слова "самопроголошені". Це, в принципі, крок до легітимації окупованих районів як самостійних держав. Тобто шлях до Придністров’я. Наскільки довго Путін втримається на цьому третьому варіанті – велике питання. Не думаю, що це вихід. Принаймні думаю, що до виборів президента Російської Федерації (призначених на березень 2018 року, - "Апостроф") він буде триматися лінії легітимації.

Після виборів може бути четвертий варіант, який є для Путіна найбільш вигідним, якщо він на нього піде. Це заміна російських військ на території Донецької і Луганської областей миротворчими силами ООН без встановлення українського контролю на території. Тобто миротворчі сили ООН будуть знаходитися на лінії зіткнення і на лінії російсько-українського кордону. Для США, можливо, це буде такий тріумф, тому що вони примусять війська Росії і їхніх найманців вийти з території Донбасу, замінять ці війська миротворчими силами. Але українські Збройні сили, правоохоронні структури і державні структури на цю територію не увійдуть.

- Тобто це буде заморожений конфлікт?

- Це не зовсім заморожений конфлікт, це буде справжня пастка для України. Тому що після того, як російські війська залишать територію Донецької і Луганської областей, буде оголошено перехідний період. Російська Федерація перестане витрачати гроші на ці території. Україна почне виплачувати всі свої соціальні зобов’язання, пенсії, зарплати бюджетникам, буде за допомогою західних донорів відновлювати інфраструктуру регіону. При цьому ніякого реального контролю над цією територією вона мати не буде. Причому ті люди, які будуть жити на цій території, будуть обирати свої місцеві органи влади і будуть брати участь у виборах Верховної Ради і президента України. Таким чином, до кількох мільйонів виборців, які голосують за проросійські сили, додадуться ще два мільйони, можливо, більше, тому що певна частина людей після цього з території вільної України повернеться на Донбас, знову потрапить під вплив проросійської пропаганди. І у Верховній Раді України створиться стійке проросійське лобі, яке може стати в будь-який момент більшістю, як це було до 2013 року. І вже ця нова проросійська Україна буде вирішувати питання цих регіонів так, щоб перетворити всю Україну на зону впливу Російської Федерації. Президент України Віктор Медведчук, Сергій Льовочкін або ще хтось спокійно вирішать ці проблеми шляхом скасування угоди про європейську асоціацію, шляхом вступу України до Євразійського економічного союзу, шляхом підписання Україною угоди про вступ до Організації договору про колективну безпеку.

Якщо ви вважаєте, що це фантастика, що я вас лякаю, я хотів би звернути вашу увагу на Республіку Молдова. Ця країна досі не вирішила свій територіальний конфлікт. Придністров’я досі залишається у вигляді самопроголошеної "республіки". Там навіть не оонівські, а російські так звані миротворці, а по суті окупанти. Це вже продовжується 25 років. Президент Республіки Молдова Ігор Додон – це продукт російського політичного впливу, за нього проголосувала більшість громадян Республіки Молдова. Але серед цієї більшості було чимало мешканців Придністров’я, яких організовано підвозили до спеціально відкритих самою ж Молдовою виборчих дільниць. І Молдова не може діяти інакше, тому що вона вважає цих людей своїми громадянами, як і ми вважаємо мешканців Донецька і Луганська своїми громадянами. І, більше того, були громадяни Республіки Молдова, які голосували на території самої Росії. 80 чи 90% з цих людей, які працюють в Росії, проголосували також за проросійського кандидата.

Створити таку проросійську більшість в Україні не так важко, як здається. Якщо ви просто до мешканців східних і південних регіонів України, які сьогодні голосують за "Опозиційний блок", за "Волю народу", які готові голосувати за партію "За життя" [Вадима] Рабіновича і [Євгена] Мураєва, додасте ще два мільйони виборців, а, можливо, ще один мільйон виборців в Криму (ми ж хочемо, щоб повне відновлення територіальної єдності було), то ви отримаєте ту проросійську Україну, яка існувала до 2013 року, яка складала приблизно половину нашого електорату. Це просто реальність, з якою треба рахуватись, не можна про неї забувати.

- Цей сценарій дійсно сьогодні звучить, можливо, якось нереалістично. Як ви вважаєте, в керівництві країни розглядають такий варіант? І чи буде політична воля, щоб не допустити його?

- А як керівництво країни може не допустити варіанту відновлення територіальної цілісності? Україна ж бажає відновлення територіальної єдності, Україна вимагає, щоб російські війська залишили територію Донецької і Луганської областей. Україна сама вимагає (це Росія – проти), щоб миротворці ООН знаходилися на лінії російсько-українського кордону. Це наші вимоги, не російські. Росія проти цього виступає.

- Тобто, скоріш за все, цей сценарій і буде реалізовано?

- Ні, не обов’язково, адже Росія може на нього не піти. Повторюю, ще є сценарій №3 – легітимація "народних республік" як самопроголошених держав. Це, до речі, теж не означає, що ми не отримаємо певної кількості виборців. Тому що Придністров’я так і є самопроголошеною "державою", а його мешканці голосують так, як це потрібно Тирасполю, на виборах в Кишиневі.

Віталій Портников Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Але у нас принаймні може бути можливість маневру. Ми можемо вважати ці території окупованими, і осіб, які там проживають, не будемо вважати такими, що можуть голосувати на українських виборах. Це просто зробити: не відкривати виборчі дільниці для тих, хто проживає по той бік лінії зіткнення, або дозволяти голосувати тільки за місцем проживання на виборах парламенту і президента, не приймати виборчі бюлетені від осіб, які не зареєстровані на певних виборчих дільницях. Це все можна робити, не обмежуючи людей у правах, разом із тим визнавати, що ми не можемо створити умови для голосування.

Але якщо там не буде російських військ, а будуть миротворчі сили ООН, якщо території де-факто не будуть вважатися окупованими, а будуть вважатися територіями, на яких просто миротворці наводять лад, які знаходяться у стані перехідного періоду, в нас не буде ніякої можливості маневру. Це не питання того, який шлях виберемо ми, це питання того, який шлях обере Путін. Ми цього не знаємо. Я думаю, що зараз групи спецслужбістів та аналітиків при президентській адміністрації в Кремлі якраз обирають між цими варіантами. Вони виберуть той, який буде найгірший для України.

- А як ви прокоментуєте можливі варіанти з Кримом? Чи може змінитися риторика Росії після виборів президента у 2018 році, якщо, припустимо, виграє інший кандидат?

- Не може бути іншого переможця, а не Путіна. Навіщо розглядати те, чого не може бути? Я не розумію ніколи самої розмови про політичну фантастику.

- Тобто Крим буде ще довгі роки окупований, поки у Росії не зміниться влада?

- Не обов’язково зміниться ситуація, якщо в Росії зміниться влада.

- Отже, наприклад, Олексій Навальний або Ксенія Собчак…

- Навіщо ви називаєте людей, які не існують на російській політичній сцені? На російській політичній сцені немає ніякої Собчак і немає ніякого Навального. Рівень їх підтримки коливається в рамках статистичної похибки.

- Усе одно про них говорять.

- Ми можемо говорити про якусь світську хроніку, про нові фільми, які обговорюються на кінофестивалях, про нові вистави в київських театрах, це теж цікава тема. Або ми говоримо про політику, або ми говоримо про світське життя.

У Росії немає політичного життя, яке дозволило б альтернативним кандидатам взагалі бути присутніми на політичній сцені. Тому що політичне життя – це те, що ми в Україні спостерігаємо. Ви маєте розуміти, що політична культура – це дебати, це конкуренція. Пам’ятаєте, як Юлія Тимошенко і Віктор Янукович дебатували 2010 року? Янукович не прийшов, і Тимошенко казала, що вона дискутує з порожнім місцем, але це були дебати. Янукович з’являвся на інших телеканалах, викладав свою точку зору, свою програму, навіть у 2010 році. Навіть тоді, коли в принципі йшла підготовка до авторитаризму. Коли цей авторитаризм був встановлений, у нас була нехай імітована, але демократія, під час якої представники опозиційних сил могли виступати на телевізійних екранах. Не всі. Але тим не менш була альтернативна точка зору. Найголовніше – опозиція була представлена в парламенті, і її фракції не були маргінальними, і її фракції складали майже половину виборців.

Тобто майже половина виборців навіть в умовах авторитаризму Януковича голосували за політичні сили, альтернативні чинному президенту України, метою яких було зміщення його влади і обрання якоїсь альтернативної постаті на посаду президента. Там був Віталій Кличко, який казав, що це людина, яка буде змагатися з Януковичем. Були політичні партії УДАР, "Свобода", "Батьківщина", незважаючи на те, що Юлія Тимошенко сиділа у в’язниці, ці люди могли їздити на мітинги, які ніхто не міг розганяти. Вони виступали з власною політичною програмою, з’являлись на різних телевізійних каналах.

Звичайно, це все з кожним днем зменшувалось, але це було навіть тоді. А тепер зрозумійте, що в Росії цього не було ніколи практично. У Росії останні умовні альтернативні президентські вибори були ще за часів Бориса Єльцина, коли його головним опонентом був лідер комуністів Геннадій Зюганов. І то, вся пропагандистська телевізійна машина Росії працювала на Єльцина, а не на Зюганова, дебатів між Єльциним і Зюгановим ніколи не було. Не було ніяких серйозних дебатів між представниками влади і опозиції в Росії. Там створена опозиція, яка є дублем влади, як це було свого часу в Німецькій Демократичній Республіці.

У НДР було рівно стільки партій, скільки у Федеративній Республіці Німеччина. У ній був Християнсько-демократичний союз, як у ФРН, в ній були ліберали, як у ФРН, в ній була Селянська партія, в ній була Націонал-демократична партія Німеччини і Соціалістична єдина партія Німеччини, яка була немов аналогом соціал-демократів і комуністів. І ця партія – правляча партія в Німеччині, вона правила з моменту створення цієї країни і до її зникнення з політичної карти світу – не мала більшості в парламенті, уявіть собі. Ця фракція ніколи не мала більшості в парламенті. Але вона була правлячою, тому що всі інші партії були імітацією, косметикою для авторитарного режиму. І вони завжди голосували одноголосно так, як цьому режиму було потрібно.

І в Росії, ви помітьте, що всі дозволені політичні партії – це "Єдина Росія", яка, до речі, теж утворилася з об’єднання різних номенклатурних груп, що ворогували між собою. "Справедлива Росія", Ліберально-демократична партія Росії і Комуністична партія Росії однаково підтримують головні моменти політики Путіна: "Крим – наш", мілітаристські дії на Донбасі. Хто більш завзято, а хто менш завзято. Іноді здається, що "Єдина Росія" навіть менш завзято, ніж комуністи чи Жириновський. Але ці партії по суті є частинами однієї цієї ж влади, одного і того ж фінансового ресурсу. Насправді це все Луб'янка, ЧК. Тому в Росії немає ніякої реальної дискусії. Коли ви бачите представників партії влади "Єдина Росія" і представників цієї опозиції, то ці люди говорять вам практично одні й ті ж речі з фундаментальних питань. Ніяких дебатів Путіна з іншими кандидатами на посаду президента ніколи не було. А навіть якщо і були, то це були підставні кандидати.

Але російський глядач, російський виборець в принципі не здатний до розуміння, що таке конкуренція. Тому що реальної конкуренції не було ніколи. Був вибір між поступом і минулим, як між Єльциним і Зюгановим. І так було у 1991 році, коли були перші демократичні вибори президента Російської Федерації. Єльцину тоді протистояли кандидати від різних типів комуністів: Микола Рижков, колишній голова Ради міністрів Радянського Союзу, консервативний комуніст; Вадим Бакатін, колишній голова Міністерства внутрішніх справ, ліберальний комуніст. І люди вибирали між поступом і минулим весь час.

"Російський виборець в принципі не здатний до розуміння, що таке конкуренція. Тому що реальної конкуренції в Росії не було ніколи", - каже Віталій Портников Фото: EPA/UPG

А у нас все ж таки завжди вибирають між різними варіантами розвитку. Вони можуть бути хибними, скажімо, коли ми вибираємо між проросійськими і прозахідними кандидатами. Але наш кандидат на посаду президента говорить не про те, що треба повертатися назад. Таке було тільки один раз, коли були організовані вибори Кучма-Симоненко. І теж там не було альтернатив, тому що Симоненко не був альтернативою Кучмі у другому турі. А в принципі завжди було змагання програм розвитку України.

Хтось казав, що треба розвиватися, враховуючи те, що ми йдемо на Захід, хтось казав, що треба розвиватись в союзі з новою Росією. Але не було ніколи змагання прогресистської і так би мовити реваншистської програми комуністичного типу, до чого звикли росіяни.

Так що в цьому розумінні, коли ми починаємо з вами розмовляти про російські вибори, про Собчак, про Навального, це, звичайно, дуже цікаво, але це не має ніякого відношення до виборів.

- Поясніть, чому?

- По-перше, Навальний не є кандидатом на виборах, тому що, згідно із чинним законодавством Російської Федерації, він не може бути допущений до виборів. А, по-друге, ну проголосують якихось 2% громадян за Собчак, умовно, і що? Це ж все в умовах, коли людям потрібно не скільки голосувати, скільки схвалювати. Це не вибори, а акламація. Режим насамперед зацікавлений у явці, це важлива річ.

От зараз в Кенії відбулися повторні президентські вибори. В них брав участь чинний президент Кенії Кеніата і мав брати участь опозиційний кандидат Одінга. Там весь час таке відбувається, батько Кеніати з батьком Одінги змагалися з часу проголошення незалежності Кенії. Попередні президентські вибори в Кенії відбувалися за явки у 89%. І на них переміг президент Кеніата. Але Верховний суд Кенії вирішив, що це були підтасовані вибори, і призначив нові. Опозиційний кандидат Одінга відмовився від участі у нових виборах. Це вже було його рішення. І в нових виборах брали участь тільки 40% виборців. Президент Кеніата переміг з 90% прихильників, але більшість людей не брали участі у цих виборах. Саме тому його легітимація, як ви розумієте, незважаючи на очевидну перемогу, є сумнівною у порівнянні з попередніми виборами, коли там голосувало все населення, але половина виборців голосували не за нього, а за опозиційного кандидата.

Те ж саме і в Росії, де думають про те, щоб легітимність Путіна базувалась на кількості людей, які прийдуть на вибори. Ось, умовно кажучи, 90% чи 80% прийдуть на вибори, з них 60% проголосують за Путіна, це не те ж саме, що прийде 30% і за Путіна проголосує 90%, тому що низька явка буде вироком режиму. Будуть казати: "Бачите, більшість людей байдужі до політичних проблем в Росії і до самого Путіна. Вони не хочуть цього схвалювати". І тому зараз для того штабу, який організовується навколо переобрання Путіна на четвертий термін, головною проблемою є, як збільшити явку. Буде все більше і більше різних "кандидатів", головним завданням буде перетворити вибори на свято. Ксенія Собчак, ще якийсь шоумен, головне, щоб вибори стали святом. Очевидно, що на цих виборах переможе Путін.

- Щоб вибори стали святом, треба надати їм комічності завдяки таким кандидатам?

- Не комічності, а привабливості. Щоб молоді люди пішли на вибори, щоб інші категорії людей пішли на вибори, щоб було що показати. Розумієте, явку ж можна написати будь-яку, усе в руках російської ЦВК. Я думаю, що результат виборів буде спущений адміністрацією президента за кілька тижнів до виборів. Буде точно відомо, якою має бути цифра тих, хто проголосував за Путіна, і тих, хто проголосував проти, і тих, хто проголосував за інших кандидатів. Так в Росії робиться завжди, результати парламентських і президентських виборів відомі приблизно за 2-3 тижні до того, як вони відбуваються.

Але є важливою телевізійна картинка, щоб людей було на виборчих дільницях багато. Бо якщо ви побачите, що виборчі дільниці порожні (а там будуть спостерігачі, західні журналісти, це питання гарної картинки), то ви, звичайно, не зможете сказати, що у виборах взяло участь 75-80% росіян. Головне, щоб було багато людей в Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, великих містах РФ. Щоб міського населення було багато. А сільське і населення маленьких міст допишуть спокійно. А для того, щоб в Москві було багато людей, треба викликати дух Собчак.

Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Не забути про російський паспорт: за що затримали мера Одеси Труханова

Мэра Одессы Геннадия Труханова и его зама Павла Вугельмана задержали по подозрению в присвоении в особо крупных размерах

Порошенку загрожують проблеми вже до кінця року: чим Саакашвілі займеться в Європі

После выдворения из Украины Михеил Саакашвили собирается дискредитировать президента Петра Порошенко в Европе

Новости партнеров

Загрузка...