ПЕТ КОКС – досвідчений ірландський та європейський політичний діяч, керівник Місії Європейського парламенту з оцінки потреб Верховної Ради України, президент Європарламенту у 2002-2004 роках. Відомий політик неодноразово приїздив до України, гарно обізнаний в політичних процесах в країні, користується довірою та повагою всіх фракцій українського парламенту. У 2012-2013-х роках у складі спеціалізованої моніторингової місії ЄП він спостерігав за розглядом справ Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. З липня 2015 року очолив місію Європарламенту, метою якої було формування "дорожньої карти реформування" ВРУ. У першій частині інтерв'ю "Апострофу" Пет Кокс розповів про успіхи в цьому процесі й про те, як ефективно захистити інтереси країни.
- Ви очолили місію з реформування українського парламенту в 2015 році. Як би ви могли охарактеризувати роботу за цей час?
- Ми багато чого почули перед тим, як підготували оціночний звіт місії. Жодного рядка не було написано заздалегідь, тож усі рекомендації місії щодо реформи українського парламенту були підготовлені після активного діалогу з усіма залученими сторонами – депутатами, експертами, представниками громадянського суспільства. Іншими словами, ми нічого не розігрівали у мікрохвильовій печі після тривалої заморозки, щоб презентувати Україні. У нас не було готового рецепту реформи, все, що ми запропонували, – результат тривалого діалогу. Я сподівався, що після всіх наших розмов люди, прочитавши звіт, поглянуть у дзеркало і впізнають себе. І я гадаю, саме тому парламент після зустрічі в Брюсселі з великим запасом голосів підтримав рекомендації, сказавши: "Ми приймаємо принципи цього звіту, бо ми побачили власне відображення".
Щодо імплементації наших рекомендацій, тут ми мали декілька викликів. Один з них полягав у тому, що уся підготовча робота велася тоді, коли спікером був Володимир Гройсман. Далі у вас була криза, і після відставки Арсенія Яценюка посаду прем’єр-міністра запропонували Володимиру Гройсману. А це означало, що він та деякі люди з його команди, які працювали безпосередньо з парламентаріями, пішли. Схожа ситуація склалася з прем’єр-міністром та його командою. Це не означало, що ми мали починати зовсім з нуля, але коли ведеш переговори з лідером інституції, а потім він та частина його команди переходять працювати на інший проект, то відчуваєш, наче вода тече крізь пальці.
У якомусь сенсі ти маєш заново відчути шлях, розмовляючи, будуючи відносини і пізнаючи команди людей. Це та ж сама вода, просто ти маєш трохи повернутися до початку. І це не тому, що існує якийсь спротив з боку Андрія Парубія, в жодному разі. Просто прийшла нова команда, й потрібно пояснити новим людям, чому ті чи інші речі, на твою думку, мають сенс, так само як це відбувалося кілька місяців тому з їхніми попередниками. Тож певний час зайняла зміна персоналій. Втім, спікер Парубій від самого початку був дуже відкритим до співпраці.
- Як ви налагодили роботу з новою командою? Чи є вже якісь короткі підсумки роботи?
- Ми розпочали діалог про важливість відкритості та прозорості, це велике поле для роботи: якість веб-сайту, якість комунікації, рівень електронного документообігу, якого взагалі не було на початку. Зараз він існує, і це було однією з рекомендацій. Впоратися з адміністрацією, спробувати розвинути HR-стратегію, менеджмент і поставити питання про необхідність започаткування незалежної парламентської державної служби окремо від загальної державної служби… Усі ці питання зараз перебувають на стадії активного розгляду, й ми цим задоволені.
Щодо бюджетного процесу, ми дуже критично ставилися до того, що спостерігали кілька років тому: Кабінет міністрів подає бюджет у вересні або у жовтні, потім відкликає його – і документ зникає у якійсь чорній дірі на кілька місяців, а потім виринає аж у грудні. А тоді, о 5 ранку, в останній день і в останню годину щось там робиться. Але ж у вас є правила, просто дотримуйтеся їх! Так, на це потрібен час, але зробіть роботу, презентуйте її на комітеті, вносіть поправки і голосуйте.
Ми дуже задоволені тим, що бачимо протягом останніх двох років результат, бо це, власне, і є парламентська робота. Можливо, журналістам трохи нудно спостерігати за цим, а потім писати про це, але це і є робота парламенту, й ми дуже раді її бачити.
Спікер Парубій представив ідею, яка була однією з наших пропозицій: групувати те, що потрібно розглянути парламентарям. Якщо ви маєте опрацювати 200 речей кожного дня, то чи не ліпше якось організувати їх? Якщо ви оптимізуєте програму, то люди, які працюють в комітетах і узгоджують проекти законів, можуть зосередитися на чомусь. Адже якщо о 10 годині ви працюєте над економікою, об 11 – над сільським господарством, о 12 – над довкіллям, а о 15 – над міжнародною політикою, то це поганий спосіб організації системи.
- Що ще було зроблено для пришвидшення процесу реформування?
- Ми створили групу з реформ, і парламент намагається з нею працювати – там ніколи раніше не було групи з реформ. Ми також маємо постійні зустрічі в парламенті. Чимало парламентів світу пишаються власною незалежністю і не дозволяють іноземцям вести подібні розмови, тож це вже великий плюс, як і бажання відкрити серце, розум і двері іноземцям й поділитися з ними проблемами, які, на вашу думку, треба змінити. Це значний крок вперед, тому що багато парламентів не хочуть робити навіть цього.
Також нами було започатковано "Діалог Жана Моне". Жан Моне був одним із батьків ідеї європейської інтеграції після Другої світової війни. Він вірив у пошук консенсусу та спільних інтересів, і ми впевнені, що наразі було би дуже логічно застосувати його підхід до подолання тих викликів, перед якими постала Україна не лише в питанні реформи парламенту, а й загалом – подальшого розвитку країни. Тому що це не той випадок, коли хтось може розділити відповідальність і покласти її на різних людей. На мій погляд, якщо ви визначаєте проблеми, вам потрібно розробити і ухвалити рішення й заохотити усіх до їх виконання. Тому нам треба трохи подумати над тим, що я називаю внутрішньою педагогією у політичних фракціях, для налагодження більш ефективної роботи. Але я продовжую залишатись оптимістом. На мою думку, ми знайдемо шляхи досягнення конкретних цілей та завдань.
Підсумовуючи ваше питання, я хотів би також відмітити, що деякі з необхідних законопроектів мали мобілізувати більшість парламенту. Це не той випадок, коли хтось може розділити відповідальність між різними людьми. Це проблема тих, хто не зміг підписати і проголосувати. Це призводить не лише до критики. Нам треба рухатись далі та продовжувати розбудовувати діалог.
- Втім, у нас досі багато законодавчого спаму. Як з цим можна боротися?
- Так, є така думка. Але я хотів би зазначити, що в той же час проводиться дуже багато роботи. Важко знайти інший парламент на цьому континенті, який би пройшов за такий короткий час ухвалення стількох надзвичайно важливих реформ. Деякі з цих реформ були наслідком домовленостей з міжнародними партнерами. Але реформа, яку ми впроваджуємо зараз разом, а саме реформа парламенту, потребує найбільше колективної волі парламенту.
Це надзвичайний обсяг роботи. Я маю на увазі те, що більшість парламентів не здійснювали стільки таких важливих реформ за такий короткий проміжок часу, і це теж потрібно визнавати, адже на все потрібен був час. Тож ми намагаємося не забувати про питання, які не стоять першими пунктами на порядку денному, проте все одно є важливими. Я можу зрозуміти політиків, які кажуть, що потрібно займатися більш нагальними речами, тож дещо може відсуватися на другий план.
- Що наразі у вас в роботі, хто підтримує за цими напрямками?
- Ми маємо рекомендації щодо майбутньої структури комітетів, розподілу посад у них, організації тижнів роботи в комітетах і пленарних тижнів. Також є декілька проектів законів, які мають допомогти мобілізувати голоси. Я дуже радий, що спікер Парубій, як завжди, абсолютно налаштований поставити їх на порядок денний і зібрати підтримку. Отож, якщо з першої спроби не вдається щось зробити, він не здається й повертається до таких питань.
Ми також хочемо провести певні дискусії з UNDP (Програма розвитку ООН, - "Апостроф") щодо того, чи можемо ми допомогти процесу. Звісно, ми розуміємо, що керувати Україною – не наша справа. Ми наче проводимо репетицію, але при цьому не граємо в гру – у неї грають інші. Але за певних обставин режисер може сказати: "А чи навчали вас грати ось таким чином?"
Ми не є гравцями, але ми цікавимося, чи можемо допомогти робочій групі працювати продуктивніше, чи можемо зробити невелику частину секретарської роботи, оприлюднити дати зустрічей, організувати графік засідань, опублікувати їхні протоколи, заздалегідь подати кожному необхідні робочі документи й допомогти процедурі таким чином, щоб гравці могли грати більш ефективно. Це дуже практична робота, яка потребує відповідних знань. І саме з її допомогою ми сподіваємося досягнути бажаних результатів. Європейський парламент продовжив наш мандат для цієї роботи, але залишився всього лише один рік часу, поки всі в Європі та в Україні поринуть у вибори. Ми також сподіваємося на прогрес у діалозі під час наступної сесії у фундації Жана Моне, яка відбудеться в Швейцарії і яку я матиму честь очолити. І яка, до речі, як і моя робота в Україні, не оплачується, але є дуже цікавою.
- Що важче: очолювати Європейський парламент чи реформувати українську Верховну Раду?
- Що ж, у Європейському парламенті я ніс політичну відповідальність. Це той тягар, який зараз покладений на спікера Парубія і з яким я мав справлятися у Європарламенті. У вас є ідеї того, що ви хочете зробити, але життя може вносити свої корективи. Але я відчуваю, що моя робота тут, яку можна описати словами "нескінченна й дуже вимоглива", також є і привілеєм.
На моє глибоке переконання, сильні та незалежні інституції – це те, що забезпечить добре майбутнє для України й кардинально відрізнить її від Росії. Росія має сильні персоналії та слабкі інституції. У вас всюди є дуже сильні особистості, але ви маєте забезпечити собі сильні інституції: сильне та незалежне правосуддя, сильний та незалежний антикорупційний суд, сильний та незалежний парламент, готовий здійснювати контроль за виконавчою гілкою влади, яку у вас представляють частково Кабінет міністрів і частково президент, який, я розумію це, має власну політичну групу, й це означає наявність певного "сірого простору". Але мати сильний, незалежний, спроможний парламент – це колосальна робота. І якщо Україна забезпечить себе цим, вона стане регіональним прикладом успіху не-Росії, а такий успіх є набагато потужнішим за будь-яку пропаганду.
- Озираючись на те, що сталося й було зроблено протягом останніх чотирьох років, ви налаштовані оптимістично? Україна прогресує?
- Так. Чи я думаю, що все досконало? Ні. Досконалість – це ідеал, до якого ми прагнемо, але це не те, що знаходимо в нашому житті. Коли я дивлюся на досягнуте, навіть з усіма недоліками, то можу сказати, що з’явився більший апетит на проведення реформ, незалежно від того, чи був він сформований внутрішнім запитом громадянського суспільства, медіа або постмайданною логікою, чи зовнішніми факторами, як, наприклад, вимоги МВФ або ЄС. Поєднання цих внутрішніх і зовнішніх сил впродовж останніх трьох років забезпечило більше, ніж було зроблено за два попередні десятиліття.
Якщо заглибитися в соціальний вимір, то я сказав би, що протягом тривалого часу ви маєте дуже відчутні сліди того, що на чолі системи стояв Homo Sovieticus. В Україні Homo Sovieticus не помер і не був похований у могилі. Але якщо цей Homo Sovieticus (я знаю, моя аналогія може здатися дещо дивною) перебував на борту, його перемоги були неповними. Нова Україна рухається до нового простору, де Homo Sovieticus врешті-решт стане частиною історії, а не сучасності. Думаю, усі сліди зникнуть не так швидко, тож ми й бачимо проблеми, пов’язані з владою олігархів, маємо й далі займатися питаннями, пов’язаними з подоланням корупції, реформою виборчого процесу для того, щоб вибори стали чесними завдяки певному механізму контролю, в тому числі за витратами. Усе це не настає миттєво, але, гадаю, це прийде, тому що Україна перебуває на шляху прогресивних змін, які ведуть геть від старих днів.
Думаю, найефективнішим захистом інтересів України є не оборонна й безпекова політика, що, звісно, життєво важливо, коли у вас під боком агресор. Найкращим захистом стане справжній економічний успіх та демократична сутність України. Це найліпша оборона, адже вона є вбудованою, якщо все правильно зробити.
Я розглядаю як привілей можливість працювати тут над загальним, але дуже реальним питанням, намагаючись допомогти парламенту зрозуміти, що зміни в культурі, відхід від минулого й прагнення ефективнішої й кращої організації задля майбутнього є одним із тих найважливіших внесків, що їх може зробити парламент як інституція. Він може бути якорем безпечного майбутнього України, адже свою безпеку ви знайдете у розбудові прогресу, а не на полі битви.
На полях битви ви можете віднайти оборону, там можна захистити територіальну цілісність, а от забезпечити надійне майбутнє можна за допомогою сильних інституцій.
Також мені хотілось би закликати не лише політиків, а й експертів – як ззовні, так і всередині парламенту – не складати списки проблем, чому щось не може відбутись. Складайте список пропозицій – як досягти певних перемог. Така вона, ментальність, культура налаштування розуму. І цей культурний аспект важливий, він сам собою має мінятись. Треба випрацювати звичку пропозицій вирішень, а не постійного обговорення проблем й пошуку винних.
Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом.
