Остання зустріч Тристоронньої контактної групи з врегулювання конфлікту на Сході України, яка відбулася в Мінську 30 травня, не призвела до прогресу в переговорах, як і величезна низка зустрічей у білоруській столиці до цього. Відсутність результатів змушує замислюватися над новими інструментами вирішення конфлікту на Донбасі. Чи можливий вихід з мінського глухого кута, якщо так, то який, і на які зміни можна сподіватися цього року розбирався "Апостроф".
Мінський переговорний формат з врегулювання збройного конфлікту на Сході України був створений на початку вересня 2014 року після іловайської трагедії. Росія в угодах фігурує як учасник переговорів, але не як сторона конфлікту. Таким чином, із самого початку мінського процесу був створений спойлер – фактично переговори ведуться не з Росією, а з маріонетковими ставлениками Москви в окупованих Донецьку та Луганську. У той час як будь-які реальні просування за кожним із напрямків відбуваються тільки зі згоди Кремля.
На останніх засіданнях контактної групи, на яких Україна піднімала тему звільнення українських заручників, зокрема тих, які перебувають у російських в'язницях, Москва якраз і використовувала цю карту.
"Позиція росіян феєрична (дослівно): Росія – не учасник конфлікту, тому в Мінську не може обговорюватися тема визволення українців в російських в'язницях і росіян в українських", - повідомила у Facebook за підсумками зустрічі представник України в гуманітарній підгрупі ТКГ, віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко.
Крім того, українська сторона виносила на обговорення низку інших актуальних питань: погіршення безпеки на Донбасі, загибель мирних жителів у ході обстрілів, допуск представників Червоного Хреста у в'язниці на окуповані території і в Росії. Але ніякої відповіді, за словами Геращенко, Україна на свої вимоги не отримала.
Вчергове переговори закінчилися нічим. Що ж далі?
Нові формати
В експертних колах давно вже висловлюється думка про те, що мінські зустрічі втратили сенс і потребують перезавантаження, а то й зовсім припинення. Щоправда, не варто забувати, що "Мінськ" був підтриманий резолюцією Ради безпеки ООН 2202. Ігри з резолюцією Радбезу і, відповідно, з Мінськими угодами можуть закінчитися тим, що замість покарання агресора буде покарано постраждалу сторону – Україну.
"Я прихильник того, що Мінські угоди зіграли свою роль. Тепер ми повинні шукати нові вектори розвитку. І Україна повинна підключити до переговорів Велику Британію, США і ЄС", - розповів "Апострофу" екс-комбат, заступник голови фракції "Народного фронту" Юрій Береза. Участь Німеччини та Франції в переговорах, на думку нардепа, зжила себе. "Вони залежні від грошей Росії", - пояснив "фронтовик".
Однак "нормандський формат" за участю Берліна і Парижа в 2014 році утворився саме тому, що Росія не бачила британців і американців за столом переговорів і погодилася лише на більш прийнятних для неї німців і французів. З того часу відносини Москви з Лондоном і Вашингтоном лише погіршилися, і якщо Україна запропонує поміняти переговорний формат, то Кремль, найвірогідніше, звинуватить Київ у зриві мирних переговорів.
Перша зустріч лідерів країн - членів нормандського формату відбулася 6 червня 2014 року в замку Бенувіль (Кальвадос)
"У 1994 році ми підписали Будапештський меморандум. Основні держави - Росія, США, Велика Британія - гарантували нам територіальну цілісність. Тому зараз ми знову повинні повернутися до такого формату зустрічей", - наполягає Береза.
Свого колегу частково підтримує і депутат від "Блоку Петра Порошенка" Вадим Денисенко. "Американці були б не проти увійти в ці переговори. Але все впирається в Росію [яка не дає згоду на переформатування переговорного формату]", - вважає парламентарій.
Хоча США не є частиною "Мінська", як відомо, вони вже задіяні в переговорному процесі – на рівні зустрічей між спецпредставником Держдепу США з питань України Куртом Волкером і помічником президента Росії Владиславом Сурковим. А той факт, що Вашингтон не підключився до мінського формату, може пояснюватися небажанням американців брати участь у неефективному процесі.
"Вони проводять самостійну політику. Швидше за все, вони націлені вирішувати питання безпосередньо з урядом Росії. Тому будь-які формати їм нецікаві. Американці просто не хочуть якимось чином прив'язуватися формально до реалізації подібних угод", - припустив у коментарі "Апострофу" політичний експерт Петро Олещук.
Альтернативи
Військовий експерт Олег Жданов акцентує увагу на тому, що Україна за всі роки російської агресії так і не зважилася визнати статус війни на Донбасі.
"У нас гігантська фінансова, економічна і політична залежність від Москви. Це не дозволяє багатьом політикам визнати військову агресію Кремля проти нашої держави, - сказав "Апострофу" експерт. – Але якщо Україна все-таки зважиться на цей крок, то нам простіше буде вести діалог на міжнародній арені. Ми поставимо весь світ у позицію ухвалення рішення щодо Росії".
Але, на думку інших експертів, такий крок зараз просто недоречний. "Усе потрібно робити вчасно, - вважає український дипломат, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук. – Якби Київ оголосив дії РФ військовою агресією в 2014 році, відповідно, запровадив воєнний стан і перевів усе управління державою на військовий режим, це було б сприйнято з розумінням. Вчинення такого кроку сьогодні тільки підсилить сприйняття у світі нинішнього українського керівництва як не зовсім адекватного і серйозного партнера. Будемо мати свого роду "ефект Бабченка", тільки в дипломатії".
Нардеп від "Народного фронту" Леонід Ємець вважає, що якщо Україна на офіційному рівні оголосить війну Росії, то наслідки можуть бути серйозними. "Ми втратимо велику частину міжнародної допомоги і підтримки, бо тоді наші міжнародні партнери будуть змушені стати на бік однієї з воюючих сторін. А вони попередили нас, що робити цього не бажають. І брати участь у будь-якій війні також не хочуть", - сказав "Апострофу" депутат.
Тим часом вже з 2016 року експертна спільнота пропонує компромісні інструменти для реалізації Мінських угод. "У 2016 році донори нас попросили змоделювати імплементацію Мінських угод, тобто запропонувати інструменти, які б не суперечили "Мінську" і в той же час зробили можливим його реалізацію. Ми запропонували варіант міжнародної тимчасової перехідної адміністрації під керівництвом ООН. Це дуже цікава та інноваційна форма миротворчих сил, які не тільки входять на лінію розмежування, але і беруть на себе всі функції адміністрації на територіях, які не контролюються українською владою, з метою відновлення безпеки, правопорядку та реінтеграції цих територій, - говорить Філіпчук. – Саме ця форма миротворчих сил відповідає нашим інтересам і може дати поштовх до врегулювання конфлікту. Інші ідеї – охорона спостерігачів ОБСЄ або введення на лінію розмежування – нічого системно не вирішать".
Нагадаємо, що в минулому році тема миротворців на окупованих територіях активно обговорювалася на міжнародному рівні, зокрема під час переговорів Волкера-Суркова. Але нова хвиля протистояння Росії зі США і Великою Британією наприкінці минулого - на початку нинішнього року фактично звела нанівець усілякий прогрес у переговорах.
Відмовитися від "Мінська"?
Незважаючи на те, що багато експертів констатує неефективність мінського процесу в урегулюванні конфлікту на Донбасі, відмовлятися від нього невигідно Україні.
По-перше, на зустрічі в Мінську хоч і зі скрипом, але все-таки вирішуються деякі гуманітарні питання, наприклад, звільнення заручників і політв'язнів.
По-друге, до Мінських угод прив'язані західні санкції проти Росії.
"Головний результат мінського формату – це його невиконання Росією, яке і є основою для накладених санкцій", - нагадує "фронтовик" Леонід Ємець.
Обмін полоненими між Україною та самопроголошеними псевдореспубліками Донбасу, 27 грудня 2017
За продовження участі України в мінських переговорах виступає і депутат Вадим Денисенко. "Їх варто продовжувати до того моменту, поки ми не знайдемо новий формат. Чи потрібно щось міняти? Так, безумовно. Чи можливо це зробити зараз? Я, чесно кажучи, сумніваюся. Але вийти з переговорного процесу – це найгірше, що ми можемо зробити", - сказав він у коментарі "Апострофу".
Василь Філіпчук вважає, що нове рішення щодо Донбасу має запропонувати саме Україна. Проблема в тому, що політична верхівка країни озирається в цьому питанні на міжнародних партнерів.
"Наразі всі чекають перезавантаження влади в Україні. Після цього у 2020 році – вибори президента в США. Нове вікно можливостей за цією логікою з'явиться десь у середині 2021 року. А це так далеко, що загадувати навіть немає сенсу. Що може бути цього року, так це якщо в разі успішного вирішення північнокорейської кризи американський президент отримає певний кредит довіри та може зважитися на домовленості з російським президентом з певного колу питань, насамперед щодо України. Ось тоді й може відкритися вікно можливостей для врегулювання конфлікту на Донбасі, причому статися це може досить швидко. Шанси на такий розвиток подій є, хоча вони і дуже невеликі", - підсумував дипломат.
