Світ має зброю проти головної загрози третього тисячоліття - агресії путінської Росії, розповів в інтерв'ю "Апострофу" експерт з питань Криму, головний редактор порталу BlackSeaNews, голова спостережної ради фонду "Майдан закордонних справ" АНДРІЙ КЛИМЕНКО. Ось тільки, щоб ефективно використати її, потрібні злагоджені дії усіх країн, і України зокрема.

Першу частину інтерв'ю читайте тут: У Криму російських військових вдвічі більше, ніж стверджує наша розвідка - Андрій Клименко

- На Заході відкрито говорили, що окупація і анексія Криму була несподіванкою для всіх. Зараз, за вашими відчуттями, західні партнери більш готові до різних і неочікуваних варіантів розвитку подій?

- Я відчуваю, що військові, я маю на увазі військових НАТО в цілому, сприймають інформацію й роблять висновки швидше за політиків. Якщо порівняти публічні виступи дипломатів і генералів, то ми побачимо досить велику різницю. Є такі країни, як Велика Британія, де військові й цивільні дипломати висловлюються майже однаково, але в решті країн риторика політиків більш "зважена". У ній відчуваються нотки сподівань, що Росію можна стримати, домовитися з нею. Особливо це актуально в Німеччині.

Що ж стосується військових всіх країн, то вони говорять приблизно так: "Росія - це основна загроза, ми відстаємо тут і тут, тож маємо щось із цим робити". Але головна проблема в тому, що це демократичні країни, які мають демократичні процедури. Для того щоб змінити щось у військовому плані, треба провести дебати, внести зміни до бюджету, після цього має минути тривалий період, поки ті гроші дійдуть, почнуть працювати і перетворяться в нові зразки озброєння.

- Так, держави НАТО дуже повільно нарощують військові витрати й наближають їх до статутних...

- Звичайно, у цьому є великий ризик. Ми бачимо, як у цьому році продовжується тенденція 2016-го, коли Путін грається в операцію з відволікання уваги Альянсу на Півночі. НАТО вимушене проводити військово-морські навчання, бо є тривога, яку висловлюють політики і населення країн-членів. Щоб їх заспокоїти, біля берегів Норвегії з’явився американський авіаносець, там провели навчання і показали громадянам, що військові готові до всього.

Для збільшення кількості кораблів у Середземному морі мають зрости бюджети, бо там є лише чотири постійні військово-морські групи по п’ять-шість кораблів у кожній. Щоб їх там було десять, країни повинні додатково надіслати туди свої кораблі, а це додаткові витрати з бюджету. А коли Путін імітує високу активність біля Норвегії чи Польщі, НАТО вимушене реагувати так, як реагує. Звичайно, для того щоб повністю забезпечити перебування там військово-морських сил НАТО, не вистачає сил і фінансів.

Військово-морські сили НАТОФото: nato.int

- Що вже говорити про Україну в цьому випадку...

- Поки ми не відбудуємо свій флот, можна звернутися до практики ленд-лізу і взяти якісь кораблі як допомогу в оренду. Потім потрібно паралельно будувати кораблі й катери, закладати нові корвети і фрегати. Але весь період, поки ми будуємо, треба перекрити. А взяти в оренду - це також проблема, бо це міжнародна угода, це бюджети, це підготовка. І поки вона триває, треба просити союзників, щоб вони забезпечили військово-морське стримування шляхом наявності та ротації їхніх кораблів у Чорному морі.

- У нас є партнери для цього?

- Україна досить прямо розмовляє щодо цього питання з країнами НАТО і США. Треба розуміти, що американці і в цілому командування НАТО роблять дуже багато. Коли був інцидент 25 листопада, над Чорним морем був безпілотник США і розвідувальний літак НАТО. Але в чому різниця між цим і морською присутністю? Коли заходить американський ракетний крейсер або британський ракетний есмінець, то це видно. Це називається "показати прапор". І повірте на слово: коли в Чорному морі перебуває один-два серйозні кораблі, ніяких десантів на узбережжя не буде, тому що ці кораблі інтегровані в загальну систему управління застосування зброї.

За результатами жовтня-листопада 2018 року багато скептиків казали про Азовське море, мовляв, що там ті два маленькі катерочки (нові катери ВМС України, що були перевезені до Бердянська)? Але у нас із жовтня припинилися затримання в морі! Той же російський адмірал Вольський із берегової охорони ФСБ на прес-конференції скаржився, що українські моряки стали нахабні, мовляв, наші 25 жовтня намагалися оглянути судно під болгарським прапором, так оці нахаби навели на нас зброю та попередили, щоб ми не наближалися ближче, ніж за дві милі! Здавалось би, два маленькі катери, але у нас немає більше затримань серед моря. Ось що робить військово-морська присутність.

Росіяни в Азовському морі відкритим текстом кажуть: "До Гюрзи не підходити". Тобто до наших катерів типу "Гюрза-М". Бо всі знають, що там знаходяться серйозні хлопці, які можуть дійсно застосувати зброю. У липні посеред моря затримали 40 суден, а зараз? Нуль. І це все - результати військово-морської присутності.

В Україні військові звикли їздити на тачанках, конях, бронетранспортерах, танках. А морська держава - це коли немає різниці, на чому їздити. Для таких країн море - така ж дорога, по якій можна їздити, як у нас дорога через степ або гори. Це різна природа військової присутності. Неможливо із суші відбити морський десант, коли в тебе немає нічого на морі. Ти повинен мати флот, щоб це відбити.

- Як Ви оцінюєте наші перспективи на 2019 рік в плані контролю Азовського моря?

- Я думаю, що нам зараз треба виходити з того, що Азовське море буде перекрите для Бердянського й Маріупольського портів. Гадаю, нам треба уже зараз думати про шляхи залізницею та шосейними дорогами. На мій погляд, треба посилено працювати над альтернативними шляхами доставки вантажів зі Східної України в район портів Херсона, Миколаєва, Одеси.

Одеський морський торговельний портФото: odessaguide.net

Наша залізниця йде через Волноваху, а це майже фронт. Тож якщо там виникне загострення, то цей залізничний вузол буде перекритий. Знову ж таки, треба провести ревізію альтернативних варіантів. Це дуже важливо, бо втрата продукції Маріуполя і Бердянська - це велике зниження ВВП. Звідти ми відправляємо морем 30-40% експорту металу. Ця втрата означатиме мінус 1-2% валового продукту всієї країни. До цього треба поставитися дуже серйозно.

- Маючи бажання, можна підвести під санкції дуже багато компаній і фізичних осіб РФ, які співпрацюють із Кримом. Які варіанти були б найефективніші, і яких ми можемо реально досягнути?

- Думаю, що реально і з перспективою – це оборонно-промисловий комплекс. Зараз потрібно дуже серйозно зайнятися санкційною політикою. В усього цивілізованого світу є два способи зупинити путінську Росію: військовий і санкційний.

Санкційну політику потрібно негайно переосмислити на всіх рівнях: і європейському, і українському. Зараз ми бачимо там відносний хаос. Американці працюють системно, їхні санкції зрозуміли, і їх бояться. Що ж до Європи, то її санкційною політикою, здається, не керує ніхто. Там вона віддана на відкуп кожної з 28 держав. Проблема в тому, що вони і контролюють їх так само - кожна країна окремо. В Україні ситуація ще "веселіша": багато незрозумілостей і не ясно, хто все контролює.

Якщо ми розуміємо, що санкційна політика - це головна зброя проти головної загрози третього тисячоліття, то нам в Україні треба методологічно, науково, організаційно і законодавчо все це прописати й запропонувати своє бачення ЄС. Тоді з цього буде користь, і ми зможемо розраховувати на результат. Він є і зараз, але треба більше. А над цим треба працювати і проводити цілісну санкційну політику.

- Між Україною і Російською Федерацією є багато договорів, які досі не денонсовано. Це теж заважає санкційній політиці?

- Не думаю, що нам це сильно заважає. У цілому ми навчилися жити без Росії в економіці і при цих стосах паперу. Але, звичайно, треба розчистити нормативно-правову базу. Нещодавно я прочитав, що наш Комітет із рибного господарства ніяк не заспокоїться, вони знову випустили прес-реліз, що треба негайно підписувати протокол, який ми не дали підписати в Києві місяць тому. Так що роботу треба проводити, і розчищати цю сферу. Цим можна займатися роками, а от працювати над санкціями потрібно тут і зараз.