Спекуляції навколо чуток про відсторонення Суркова, посилення позицій Козака і тепер ось наслідків заміни Богдана на Єрмака говорять про те, що попит на рецепти вирішення конфлікту на Донбасі залишається вкрай високим. Водночас плавне переміщення обговорень на рівень окремих людей, а не підходів і стратегій, вселяє обережний песимізм на предмет того, що найближчим часом навряд чи вдасться знайти вихід із надійного глухого кута так і не замороженого конфлікту. Таку думку висловив "Апострофу" дипломат Василь Філіпчук.
Допомагати президенту Зеленському виконувати передвиборні обіцянки в Москві не поспішають. Там вважають, що час в цілому грає на їхньому боці і формулюють жорстку переговорну позицію. За перевірку серйозності намірів українського президента вирішувати проблему Донбасу Кремль заплатив невеликими тактичними поступками в минулому році, жодна з яких не має принципового значення для динаміки конфлікту. І тепер в Москві чекають наших пропозицій про вирішення самих ключових проблем: автономія, вибори, виведення військ та амністія.
Андрій Єрмак, який займався переговорами з росіянами з позиції помічника президента, максимально використовував переваги свого статусу, який дозволяв без зайвого шуму й офіціозу займатися комунікаціями і складними контактами. Проблема в тому, що потенціал запропонованих ним у минулому році рішень вичерпався, що було помітно вже за результатами паризької зустрічі в грудні. До більш високої посади Єрмака не додаються окремо нові ідеї. Зате це призначення багато в чому виводить його роботу з півтіні, що буде підштовхувати, швидше, до продовження політики і риторики Порошенка на російському напрямі, ніж до пошуків компромісів із Москвою.
Читайте: Формула України: чому мирний план кращий за імпровізацію
Базовим для подальшого управління конфліктом залишається той факт, що будь-який зі сценаріїв розвитку подій вимагатиме від нас своєї ціни. Деоккупація з реінтеграцією пов'язані з великими ризиками майбутньої суб'єктності України (які можуть бути зменшені тільки завдяки дуже продуманій політиці); заморозка конфлікту - з тактичними поступками з широкого кола питань (які, можливо, виходять за межі власне Донбасу); продовження поточної політики - з подальшою маргіналізацією України в регіональній системі безпеки і накопиченням довгострокових ризиків для держави. І реалізація будь-якого з варіантів вимагає відповіді на ключове питання: визначення майбутнього формату відносин з Росією. Без бачення на цю тему наші кроки з врегулювання конфлікту матимуть технічний, а не стратегічний характер, а Україна залишиться полем геополітичного протистояння.
Прогрес мирних переговорів щодо Донбасу залежатиме не від того, чи спрацюються Єрмак і Козак - а від того, чи вдасться досягти політичного компромісу, в першу чергу, стосовно бачення майбутнього окупованих територій. Поки шансів на прорив залишається не більш, ніж було після завершення зустрічі в Парижі. Тобто вкрай мало.
Яким би не був успішним досвід Андрія Єрмака в питаннях обміну, розведення військ і в цілому організації мінімально прийнятного діалогу з Росією, - це вже минулі заслуги. Створений з їхньою допомогою потенціал реалізувати не вдалося, це головний результат "нормандського формату" на поточний момент. А значить, конфлікт знову зісковзнув у колію найбільш імовірної траєкторії - продовження збройного протистояння низької інтенсивності.
Спроби його вивести з цього стану і хоча б заморозити (що може з певними натяжками вважатися обіцяним миром) із часом будуть даватися все складніше. Половинчастість рішень, мінливість позиції, відсутність довгострокового плану й імпровізація, можливо, були тактичними перевагами на початковому етапі, влітку-восени 2019 року. Але в подальшому вони стануть недоліками.
Читайте: Тотальне перезавантаження на Донбасі: чим це закінчиться
Політичний досвід Козака говорить про те, що він кваліфікований виконавець. Демонізувати його образ навряд чи варто. В Україні часто згадують план Козака щодо врегулювання придністровського конфлікту від 2003 року, в основі якого лежали ідеї "децентралізації по-молдовськи", закріплення нейтралітету Молдови і демілітаризації. Проекція цих ідей на сьогоднішню дійсність вселяє, звичайно, жах, але ж і світ, і регіон сильно змінилися за 17 років.
Нового "меморандуму Козака" про Україну не буде. Замість нього є план Путіна щодо управління конфліктом, заснований на досить простому наборі цілей, і Дмитро Козак буде його виконувати.
Досвід же Єрмака - це досвід успішної комунікації. Він зміг зрушити діалог із Москвою з мертвої точки, хоча, звичайно, значну роль в цьому зіграв інтерес Кремля до нового президента України. Росіяни пішли на незначні поступки, отримали, як мінімум, не менші кроки з нашого боку - і зупинилися там, де вважали за потрібне. Вони впевнені в силі своєї позиції і в обґрунтованості вимог до України виконати умови Мінських угод. Почати діалог із Кремлем було важливим завданням, але сьогодні на порядку денному інше: зробити складний вибір між стратегіями подальшого управління конфліктом на Сході України.
Мирний процес, очевидно, зупинився і потребує нового імпульсу. Але навряд чи таким імпульсом може стати кадрове призначення, нехай і дуже вдале. Перед президентом як і раніше стоїть те саме надскладне завдання: визначитися з ціною миру і зрозуміти, чи готовий він її заплатити.
