Усі соціологічні дослідження засвідчують – переважна більшість громадян України виступають за мирне врегулювання конфлікту на Донбасі. Мова йде про більш як 60% наших громадян. Останнє опитування, підготовлене колегами з "Українського інституту майбутнього" і яке незабаром буде оприлюднене, говорить про 82% українців, які вважають конфлікт найбільшою проблемою нашої країни. Причому 54% вірять, що українська влада спроможна домогтися миру на Донбасі.Таким чином, на відміну від багатьох політичних середовищ, серед громадян панують відповідально-оптимістичні настрої. Водночас настрої в ЗМІ та соцмережах суттєво відрізняються. Таку думку висловив "Апострофу" головний радник Міжнародного центру перспективних досліджень, дипломат Василь Філіпчук.
Складність конфлікту, його гібридна природа робить залученими до процесу врегулювання багато груп впливу, мереж та спільнот найрізноманітнішого характеру. Для різних спільнот суть мирного врегулювання має різне, іноді прямо протилежне значення. Мир, який настає внаслідок дипломатичних домовленостей, рідко задовольняє інтереси всіх. При цьому питання не зводиться лише до "заробітку на війні" спекулянтами, корупціонерами та контрабандистами. Мова йде про ширші процеси політичного впливу, доступу до влади, ідеологічних наративів та маніпуляцій.
У складному мирному процесі достатньо однієї активної групи для зриву домовленостей, оголошень про зраду або підриву довіри. У таких умовах, навіть якщо переважна більшість суспільства хоче миру, він залишається за межами досяжного – і це один із найсуттєвіших факторів, який треба брати до уваги при розробці стратегії вирішення конфлікту на сході України.
Побудова миру є політично ризикованою справою. Вона потребує складних рішень, викликаючи роздратування та спротив тих, хто розглядає будь-які поступки як зраду, втрачає вплив або просто зникає за умов, якщо процес буде доведено до кінця. Продовження конфлікту в поточному вигляді часто буває найбільш прийнятним компромісом для еліт, в той час як основний тягар випадає на долю звичайних громадян. Вбивають не дітей київської еліти, яка спокійно під час війни далі може насолоджуватися життям. Страждають не ті, хто руйнував армію чи приймав хибні політичні рішення. Громадяни у своїй абсолютній більшості можуть далі очікувати від влади мирного врегулювання, і влада може навіть щиро хотіти досягти такого врегулювання. Але достатньо декількох найбільш галасливих груп політиканів чи їхніх прихильників для того, щоб на емоціях вразити травмоване війною суспільство і розгорнути кампанію звинувачень і ненависті, які залишають мало шансів владі для прийняття раціональних, зважених, відповідальних рішень.
Читайте: Як змусити Кремль відступити: що не так зі стратегією холодної деокупації Донбасу
Саме через активність спойлерів більшість конфліктів у світі протягом останніх тридцяти років так і залишилися відкритими або, у кращому випадку, замороженими. Конфлікт на сході України поки що замороженим не є. Там продовжують гинути люди та лунати постріли. Той факт, що припинити щоденні артилерійські дуелі не вдається роками ані президенту Порошенку, ані президенту Зеленському, свідчить: щось потужне грає на користь того, щоб залишити конфлікт у його поточному вигляді. Що це? У відповіді на це запитання є багато складових – від геополітики чи політичної волі до проблем у комунікації. Але навіть коли наявні політична воля й достатньо ефективний канал комунікації, є фактор, який може помножити на нуль і політичну волю, і самих комунікаторів. Це – спойлери. Ті, хто з різних мотивів і з різними цілями, часто – протилежними, роблять одну і ту ж роботу – зривають мирний переговорний процес.
Які основні групи спойлерів мирного процесу з врегулювання конфлікту на Донбасі? Безперечно, найбільша група спойлерів перебуває у Донецьку/Луганську. Вони, на відміну від спойлерів у Москві та Києві, належать до так званих тотальних спойлерів, які до того ж перебувають поза будь-яким правовим полем. Їхній спротив миру буде максимальним, за принципом "все або нічого". Вони не просто керуються власними політичними чи економічними інтересами. Для багатьох з них головний мотив – самозбереження. Політичне, а для частини – і фізичне. Досвід захарченків й інших – більш ніж повчальний. Навіть за умови амністії залишаються міжнародні конвенції про воєнні злочини, покарання за які невідворотне. Для нині правлячих груп в Донецьку та Луганську будь-які домовленості про мир є прямою загрозою, навіть у випадку "простого" заморожування конфлікту. Стратегія ізоляції таких спойлерів ґрунтується на недопущенні їхнього впливу на мирний процес, послабленні інституцій псевдодержавності та, зрештою, політичній ліквідації. Вирішення цієї проблеми – одна з ключових умов для мирного врегулювання.
Московські спойлери – це ті, хто не можуть змиритися з існуванням незалежної України, різного роду "імперіалісти", що досі вірять у міфи про "русский мир", а також значно більш прагматичні люди, чия кар’єра залежить від продовження конфлікту. Найчастіше вони асоціюються із демонізованим Сурковим, однак навіть після його гучного відходу від управління конфліктом, ситуація не змінилась: багато хто в Кремлі став спеціалістом із конфліктів на пострадянському просторі в цілому та в Україні зокрема. Завдяки таким конфліктам будуються політичні, дипломатичні та наукові кар’єри, отримуються гроші та доступ до прийняття рішень. Крім того, після агресії 2014 року Росія втратила значну частину важелів впливу в Україні. Затягування конфлікту на Донбасі потрібне в Москві багатьом – і з багатьох причин.
Ми не можемо суттєво впливати на поведінку російських груп впливу. Але ми можемо робити переговорний процес максимально зрозумілим та прозорим, будуючи нашу позицію на чіткому баченні вигідності припинення конфлікту для усіх. Є значний набір аргументів на користь того, що продовження конфлікту в поточному вигляді шкодить російським інтересам, виставляє РФ парією у міжнародному співтоваристві, а санкції залишатимуться серйозною проблемою для російської економіки і російської еліти. Нам доведеться переконувати опонентів раціональними аргументами. Це складно, але можливо. Чим вужчим буде поле маніпуляцій, тим менше впливу в Кремлі матимуть ті, хто бореться за продовження війни.
Читайте: 12 кроків для поліпшення безпеки в євроатлантичному регіоні
Є спойлери і в Києві. Зрештою, їхній вплив можна було відчути з осені 2019 року, коли поступово процес переговорів із Росією дійшов до найбільш принципових політичних питань. Складні самі собою, ці питання утворили вузол протиріч, який складно розв’язати, а за умов атак спойлерів – майже не можливо. Поряд із тим, що в Україні є багато людей, які щиро вірять у своє бачення майбутнього держави і виступають проти зради того, що саме вони вважають національними інтересами, існують і різного роду політичні групи, які настроями таких людей користуються, радикалізують їх та маніпулюють ними. Ці групи не спромоглися протягом років організувати суспільний діалог із складних питань, воліючи залишити невизначеність та простір для маніпуляцій та риторики. Наше суспільство позбавлене знань та орієнтирів щодо долі ситуації на сході України за різних сценаріїв розвитку подій та не має уявлення про справжню ціну, яку сам же платить за неї. Це створює сприятливе середовище для спойлерів.
Досвід конфліктів минулого – від конфліктів на далеких континентах до колишньої Югославії чи наших сусідів на пострадянському просторі – свідчить про те, що подолати опір організованих груп складно, незалежно від чисельної переваги прихильників миру. Як і в інших випадках лобізму, злагоджена робота меншості буває ефективнішою, бо за нею стоять конкретні мотиви. З огляду на "прозорість" української правової системи важко навіть оцінити обсяг тіньових прибутків, які приносить продовження протистояння та особливе політичне поле, що утворилося на окупованих територіях. Ситуація ускладнюється й тим, що за відсутності економічних проривів та соціальних досягнень, спекуляції на тему війни залишаються чи не найсуттєвішою частиною політичного життя. Заробляти на риториці політичні бали – надто спокусливий сценарій для багатьох в Києві.
Тактика обмеження деструктивного впливу спойлерів має будуватися на розумінні їхніх мотивів, грі на протиріччях, експлуатації відмінностей між ними. Позбавлення впливу на мирний процес тотальних спойлерів та їхня маргіналізація; частковий компроміс чи задоволення інтересів менш радикальних груп; складна політична дипломатія мають стати частиною процесу мирного врегулювання. Це потребуватиме, окрім іншого, перегляду традиційних аргументів, вибудовування політик та позицій, розробки своєрідної філософії та ідеології мирного процесу. Чим менше тіні та невизначеності – тим сильнішими ставатимуть позиції спойлерів.
Якщо мирний процес зривається спойлерами, його наступне поновлення вимагатиме значно більших зусиль. У цьому полягає один із найбільш цікавих викликів для президента Зеленського: якщо він не зможе зрушити процес врегулювання конфлікту на сході України з мертвої точки в період максимальної суспільної підтримки, то впоратися із усіма суперечностями та ризиками такої політики при падінні рейтингу довіри йому не вдасться тим більше. І тоді аргументи прихильників заморожування чи розв’язання конфлікту слабшатимуть, натомість риторика "за війну до переможного кінця" ставатиме гучнішою. Незважаючи на те, що війна як не була, так і не стане відкритою опцією врегулювання конфлікту. Радше, це буде "війна без кінця".
Судячи із досвіду останніх десятиліть, багато що залежить від здатності міжнародного співтовариства створити сприятливе середовище та надійні гарантії миру. Для України це означає присутність міжнародних організацій та використання особливих інструментів під час зміни фактичного контролю над окупованими територіями, а також відпрацювання ефективних форматів міжнародних гарантій безпеки. Жодне із цих завдань не є простим, але без їх вирішення взяти гору над спойлерами навряд чи вдасться.
