Уперше за довгий час президент Володимир Зеленський дав інтерв'ю українському виданню. Як це часто буває, після нього виникло ще більше запитань. Втім, озвучені плани глави держави одночасно дозволили зрозуміти позицію влади щодо низки реперних точок, від яких залежить майбутнє України. Тож про що говорив президент? Головні тези глави української держави проаналізував політичний оглядач "Апострофа" Денис Захаров.
По-перше, слід предметно зупинитися на тезі Зеленського щодо інтеграції України до Північноатлантичного Альянсу. Його слова про те, що шлях нашої держави до НАТО може розтягнутися на роки, ні для кого не новина. Тим більше, у Парижі та Берліні не змінили свою позицію щодо нашого членства в Альянсі, хоч і лицемірно продовжують повторювати мантру про "відчинені двері". У цьому контексті цікавим є пасаж Зеленського про те, що, проходячи шлях до НАТО, ми повинні отримати систему гарантій, яка не повинна поступатися системі, яку пропонують країнам НАТО. При цьому він заявив, що обговорює дані гарантії, такий собі "Будапешт-2", із сильними світу цього.
Виглядає, звісно, красиво. І в ситуації, що склалася, влада повинна пропонувати варіанти тісної взаємодії з партнерами. Проте, варто нагадати, що легкість, з якою підписали перший "Будапешт", була пов'язана якраз із порожнечею цього документа, в якому жодних гарантій насправді не було. Чи дадуть світові гравці Україні їх зараз – велике питання. До того ж, Росія практично зі 100% ймовірністю до таких гарантій не приєднається.
По-друге, судячи зі слів Зеленського в інтерв'ю, він хоче домогтися від західних партнерів не лише постачання протитанкової зброї, снарядів та частково застарілого озброєння – його амбіції явно полягають у тому, щоб Захід фінансував нашу армію по-великому. Кредити, якими так пишаються у Німеччині, США та Британії – непогано. Але це крапля в морі і мови про жодні "плани Маршалла" не йде. Потужну незалежну армію не побудуєш навіть за десяток мільярдів кредитів, які чомусь називають "допомогою", ніби це щось безоплатне.
Акцент Зеленського на тому, що захищаючи себе, Україна захищає слабку у багатьох відношеннях Європу, яка боїться не взяття Києва, а хвилі мігрантів – абсолютно логічний. Але чи вистачить цього, щоб переконати наших партнерів вкладати в Україну кошти?
По-третє, Зеленський зазначив, що Україна готова знайти новий формат для того, щоб завершити війну на Донбасі, щоб "вся ця історія бодай кудись рухалася". Глава держави побічно визнав, що "Мінськ" себе вичерпав, озвучивши секрет полішинелю про те, що документ було складено так, що Україна опинилася в явно програшній позиції. Вердикт президента в принципі зрозумілий: говорити з бойовиками Україна точно не буде, а обговорювати щось ще без цього діалогу Росія, як відомо, не збирається, тобто глухий кут.
По-четверте, Зеленський озвучив план щодо майбутнього ОРДЛО. Продовжуючи заявляти про необхідність зустрічі з Путіним, гарант назвав мету: "заморожування" конфлікту, або, як висловився Зеленський, "закопування сокири війни" на найближчі 5-10 років. Проблема лише в тому, що Путіну це якраз і не потрібно: дуже схоже, він налаштований вирішити це питання тут і зараз.
На Банковій, на жаль, не бачать коріння проблеми, яка заважає цій зустрічі: хазяїн Кремля просто не вважає за потрібне говорити з "холопом Вашингтона", штовхаючи Україну на зустріч зі своїми власними "холопами" на Донбасі. І цю перешкоду, на жаль, навряд чи вдасться подолати.
Загалом інтерв'ю залишило більше запитань, ніж відповідей, хоча головний посил в ньому – правильний, і тішить, що на Банковій прийшли до нього хоча б до середини президентського терміну Зеленського. Як зазначив президент, Україна та її керівництва в нинішній ситуації мають один вихід: "ми повинні поводитися як суб'єкт, тому що інакше затопчуть". Тільки від слів треба переходити до справ. І є підозра, що досягти своєї мети владі буде вкрай складно. Тим більше, що епідемія паніки в західних ЗМІ, що наразі посилюється, чи допоможе відкрити нам вікно можливостей для реалізації амбітних планів Зеленського...
