Кремлівський фюрер Володимир Путін повторює політичні та військові помилки тиранів минулого століття – Сталіна та Гітлера одночасно. З більшовицьким диктатором його "рідніть" повний провал військового планування, небажання зважати на втрати своєї армії та використання загороджувальних загонів. З ватажком нацистів Путін схожий ручними методами управління військам, істеричним наказами атакувати супротивника "за будь-яку ціну". Чому такий стиль командування військами веде Путіна до поразки, читайте у матеріалі "Апострофа".
Путін "взяв" Маріуполь
Маріуполь залишається однією з головних цілей кремлівського диктатора на даному етапі війни. Проваливши бліцкриг проти України, Путін, як повідомляли журналістські джерела в Кремлі, дав команду Міноборони РФ до параду з нагоди 9 травня здобути більш-менш переконливу "перемогу" проти ЗСУ.
Кремлівські окупанти сконцентрувалися на Маріуполі, без взяття якого повноцінний контроль над окупованими районами Донбасу неможливий. Захисники міста продовжують героїчну оборону, але в Кремлі вже кілька разів заявляли про нібито його "взяття".
Путін настільки звик до думки, що Маріуполь вже в його кишені, що навіть нагородив соратника Рамзана Кадирова депутата Держдуми Адама Делімханова званням "Герой Росії" за бої проти ЗСУ та полку "Азов".
Минулого тижня Делімханов записав відео, на якому заявив, що "спецоперація зі знищення та очищення Маріуполя сьогодні, можна сказати, завершена". Сам Кадиров обіцяв остаточно "взяти" місто ще до 21 квітня.
Одночасно з Делімхановим про "взяття" міста прозвітував міністр оборони РФ Серій Шойгу. Причому, повідомляючи Путіну, Шойгу сам собі суперечив. Спочатку він сказав, що місто "взято", а потім уточнив, що українські сили все ще чинять опір.
Путін, вислухавши доповідь Шойгу, наказав припинити штурм "Азовсталі", де сховалися жителі та захисники Маріуполя, нібито з міркувань безпеки та збереження життів російських солдатів. Хоча очевидно, що такий укріплений район (під Азовсталлю знаходиться ціле підземне місто) просто рашистам не по зубах.
"Заяви Путіна про "припинення штурму" Маріуполя – просто картинка перед світовою спільнотою, демонстрація якогось жесту доброї волі. Адже йому постійно з усіх боків вказують на катастрофічну ситуацію в місті. Ось він і зробив заяву для вигляду. Не виключаю, що після тет-а-тет він наказав Шойгу, навпаки, активізувати штурм. І ми бачили, що атаки на Маріуполь лише посилилися", – каже у коментарі "Апострофу" військовий експерт Олег Жданов.
І хоча ООН вдалося вивезти із "Азовсталі" кілька десятків цивільних, фактично атака рашистів не припиняється вже третій місяць. І це особистий провал Путіна.
Як Сталін у 1941 році
Ситуація навколо Маріуполя виразно показала, що Путін, з одного боку, перебуває у полоні власних пропагандистських ілюзій, з іншого – у такому стані керує військами майже ручному режимі.
"Путін як верховний головнокомандувач повинен роздавати вказівки військовим. Інша справа, наскільки він відірваний від реальності. Генералітетові це не обіцяє нічого хорошого. Вони бояться говорити Путіну правду і приховують провали та труднощі, розповідаючи, що знищили мало не 50% складу ЗСУ. Незрозуміло, як саме йому повідомляють про російські втрати, але факт залишається фактом - масована атака РФ на Донбасі призведе до того, що Москва покладе там всю свою армію. Тоді іноземні супротивники і навіть формальні партери зроблять висновки щодо "військової сили" Кремля", - сказав "Апострофу" керівник військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.
Саме рішення вторгнутися в Україну було абсолютно політичним, що не враховує реальних можливостей російської армії, настрою українського суспільства, санкції та постачання Україні західної зброї.
Яскраві приклади того, як некомпетентні політики ведуть власну армію до поразки, можна знайти в історії Другої світової війни. Історія не дає готових рецептів дії чи можливостей для прогнозу, але вона проливає світло на подібні події, фактори та умови.
Радянський диктатор Сталін влітку 1941 року, готуючи СРСР до "визвольного походу" до Європи, не врахував настроїв радянської людини, яка не бажала воювати за колгоспи, НКВС та ГУЛАГ. Путін взимку 2022 року не врахував настроїв українського суспільства, яке не бажає бути частиною "російського світу". Підсумок – тяжка поразка.
Сталін у 1941 році зробив ставку на масовість армії замість підготовки, розраховуючи на швидку війну "на чужій території та малою кров'ю". Путін вимагав від генералів "взяти Київ за три дні". Перші "партії" російських солдатів здавалися в полон, оскільки за перші кілька діб війни залишилися без їжі, палива та боєкомплекту. Натомість командування роздало їм парадну форму для параду "звільненим Києвом". В результаті, за два місяці війни загинули 8 генералів (а ідея привести в Ізюм главу російського генштабу Валерія Герасимова, подейкують, закінчилася для останнього неприємностями), що де-факто є свідченням повної некомпетентності командування.
Як і Сталін, Путін ухвалював суто політичне рішення. Різниця лише в тому, що тоді СРСР протистояв агресивний нацистський режим, а не демократична країна.
Як Гітлер у 1945 році
Радянському народу та армійському командуванню ціною неймовірних зусиль довелося виправляти військово-політичні помилки Сталіна. Рубежі, втрачені 1941 року, повернулися величезною кров'ю лише за три роки. Народ "мобілізували" на війну з нацистами жорсткими методами: кримінальне покарання за здачу в полон, погрози розстрілів та загороджувальні загони. Аналогічні методи путінський режим використовує і сьогодні, погрожуючи саджати громадян на 15 років за "спотворення" дій армії РФ, а також використовуючи загороджувальні загони проти власних солдатів.
У плані ручного управління військами Путіна можна порівняти не лише зі Сталіним, а й із Гітлером в останні місяці Другої світової. До грудня 1944 ситуація на західних фронтах для нацистської Німеччини була катастрофічною. Війська союзників з літа звільнили Францію, заглибилися на територію Бельгії. Німецький контрнаступ у Арденах, який дав Рейху надію на перемогу, був зупинений військами союзників. З 27 грудня 1944 року після відступу з Ардена, стратегічна ініціатива повністю перейшла до рук антигітлерівської коаліції.
Саме тут Гітлер зробив одну з головних військових помилок, перетягнувши управління військами на себе. У січні 1945 року німці зробили кілька невдалих спроб контрнаступу в Ельзасі, але американські та французькі війська взяли в оточення та розгромили угруповання Вермахту. Після прориву "Лінії Зігфріда" почалося вторгнення до Німеччини, внаслідок якого союзники зайняли всю територію на захід від Рейну і далі взяли Рурський промисловий басейн, позбавивши Вермахт матеріальної бази. Доля гітлерівського режиму була зрозуміла, хоча у бункері Гітлера (як і в нинішньому бункері Путіна) до останнього вірили у "швидку перемогу".
"Гітлер у 1945 році почав особисто керувати військовими операціями, чим прискорив крах Рейху. Путін із самого початку російського вторгнення особисто керує діями окупаційного контингенту. Він не хоче чути реалій фронту, не зважає на втрати своїх військ, на руйнування інфраструктури. Його установка – "перемога за будь-яку ціну". Як правило, таке "командування" військами веде до поразки", – каже Олег Жданов.
Різниця лише в тому, що Гітлер не мав ядерної зброї. Путін же схопився за ядерну палицю вже в перший тиждень війни. Питання лише в тому, чи наважиться набридлий кремлівський фюрер натиснути на "червону кнопку".
"У момент віддачі наказу застосування навіть тактичної ядерної зброї почнеться процес зміщення Путіна з влади. Так, у кремлівській політичній та військовій верхівці всі пов'язані, всі на гачку, але у найкритичніший момент ніхто не захоче помирати за "вождя". Фюрер має померти сам", – резюмував Микола Сунгуровський.
