Минулої суботи, 10 травня, до Києва прибули президент Франції Емманюель Макрон, новообраний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер та прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. За підсумками зустрічі з українською стороною представники європейських держав за підтримки США домовилися розпочати з 12 травня повне і безумовне припинення вогню уздовж всієї лінії фронту, яке має тривати щонайменше 30 днів.
Натомість РФ не погоджується з висунутою пропозицією. Під час нічного звернення 11 травня російський диктатор Володимир Путін заявив, що нібито налаштований на прямі переговори з Україною на у Стамбулі, як це відбувалося навесні 2022 року. Водночас він проігнорував ідею 30-денного перемир'я.
12 травня в уряді Німеччини заявили: якщо Росія не погодиться на припинення вогню в Україні до кінця доби, європейські партнери запустять процес підготовки нових санкцій. Натомість у Кремлі сказали, що "мова ультиматумів для Росії неприйнятна".
Варто зауважити, що подібна реакція з боку Росії була очікуваною. Мовиться про те, що країна-окупант не зацікавлена не те, що в завершенні війни, а й у оголошенні перемир’я на довготривалий термін.
Нагадаю,що представники російської сторони переконані в тому, що вони мають тактичну перевагу на лінії бойового зіткнення, а тому розглядають виключно військовий характер подальших дій щодо виконання планів так званої СВО. А це, насамперед, окупація Луганської та Донецької областей, а вже потім - Херсонської та Запорізької.
Утім, останні регіони, скоріше за все, стануть предметами політичного торгу. А, враховуючи пропозицію США щодо створення демілітаризованої зони навколо Запорізької АЕС, це ставить крапку Російської Федерації щодо повної окупації принаймні Запорізької області.
У Херсонській області ситуація складається приблизно аналогічно. Адже річка Дніпро там є фактичною демаркаційною лінією, що нині влаштовує всі сторони і, в першу чергу, Сполучені Штати Америки. Водночас Російська Федерація добре розуміє, що в тому регіоні можливостей проведення широкомасштабної десантної операції для неї немає, незважаючи на інформацію окремих джерел про накопичення там плавзасобів. Ба більше, Сполучені Штати Америки розглядають можливість повернення Україні контролю над Кінбурнською косою, яка є стратегічною в питанні забезпечення вільного судноплавства і роботи українських портів.
Після початку повномасштабної війни у лютому 2022 року, росіянам вдалося швидко окупувати Херсонщину. Російські сили почали використовувати Кінбурнську косу як базу для артилерійських обстрілів українських позицій та цивільних об'єктів у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях. А згодом звідти почали ще й запускати безпілотники. Таким чином вони заблокували рух із портів Херсона й Миколаєва.
Акваторія Дніпровсько-Бузького лиману важлива як для України, так і для ворога. Оскільки це морські ворота в Очаків, Миколаїв й Херсон.
Візит європейських лідерів продемонстрував їхню рішучість у вирішенні питання завершення війни. Але заява очільників провідних країн про те, що вони не готові обговорювати наразі питання чисельності так званих миротворчих військ не може не насторожувати.
Звісно, Європа висловила підтримку пропозиції США та України щодо 30-денного перемир’я вже з 12 травня. Однак уже напередодні зустрічі в Києві лідерів провідних країн Європи Росія попередила про закриття повітряного простору над полігоном Капустін Яр, і з’явилася інформація про можливість нанесення удару по Україні із застосуванням так званого ракетного комплексу "Орєшнік".
Це фактично є військово-політичним сигналом РФ країнам Заходу щодо ставлення до 30-денного перемир’я: країна-окупант дала чітко зрозуміти, що висунутий їм ультиматум ними не розглядається апріорі.
На моє переконання, виступ російського диктатора в ніч на 10 травня є нічим іншим, як спробою зберегти хорошу міну при поганій грі. Крім того, Путін намагається перехопити дипломатичну ініціативу на тлі заяв щодо перемир’я. Тобто правитель Росії відкинув запропоновану дату перемир’я 12 травня, а натомість пропонує свою. Водночас він висуває умови прямих перемовин з Україною, розуміючи, що рішенням РНБО такі прямі перемовини заборонені.
Це - ні що інше, як продуманий тактичний хід Путіна, щоб поставити українську сторону в незручну ситуацію. Путін невипадково знову називає умову проведення перемовин у Стамбулі, як це відбувалося 2022 року. Тобто диктатор намагається знову просувати свою тезу, що тоді українська сторона начебто погодилася на ультимативні пропозиції Росії, але під тиском західних партнерів згодом відмовилася.
Путін чітко дає зрозуміти, що під час нових перемовин будуть ті самі вимоги до України, які звучали три роки тому. Без змін: вся та маячня, яку він постійно просуває. Тобто від порядку денного 22-го року вони не відійдуть, і нам будуть висунуті заздалегідь неприйнятні умови. А тому Путін вважає, що має право затягувати час і "педалювати" продовження війни через непоступливість України.
У цьому контексті я не виключаю різкої активізації дій на лінії боєзіткнення. За тиждень до так званих "мирних ініціатив" російського диктатора інтенсивність бойових зіткнень зросла удвічі - до 270 за даними Генерального штабу Збройних Сил України. До цього фіксували приблизно 130 зіткнень на добу.
Це свідчить про масштабну інтенсифікацію наступу вздовж усієї протяжності російсько-українського кордону. Вочевидь, російське командування не планує чекати на літній період для розгортання повномасштабних дій. 15 травня можливо відбудеться зустріч у Стамбулі, і, зважаючи на заяви російської сторони про нібито тактичні переваги на лінії фронту, вони намагатимуться використати тиск на військово-політичні рішення як США, так і України.
Російська Федерація наразі інтенсифікувала бойові дії по всій протяжності російсько-українського фронту, але найбільш важка ситуація на Новопавлівському і Покровському напрямках. Пояснюю чому. Відстань на Новопавлівському напрямку до кордонів з Дніпропетровською областю - це приблизно від чотирьох кілометрів. Їхнє основне завдання зараз - захопити села Костянтинопіль, Богатир, селище Комар та вийти на адміністративний кордон Дніпропетровської області.
Покровський напрямок - це до 7 кілометрів. На Покровському напрямку різка інтенсифікація бойових дій одразу по кількох напрямках. Зокрема — з району Шевченка, значна частина якого вже знову під окупацією. Це створює загрозу виходу безпосередньо на Покровськ. Окупанти також намагаються прорватися до траси Покровськ - Костянтинівка, що загрожує обом містам.
Їхнє основне завдання у травні - затягнути ситуацію, одночасно спробувавши вирішити питання виходу на адмінкордони Дніпропетровської області. Паралельно будуть вирішувати питання перенесення театру бойових дій на Слов’янсько-Краматорський напрямок. Невипадковою є нинішня інтенсивність боїв на Костянтинівському напрямку, фактично вже розпочалися бої за Костянтинівку - з західного напрямку ворог підходить до передмістя.
Загроза поточної ситуації для сил оборони України у тому, що йдеться про чотири найбільші промислові міста Донецької області - це не лише Костянтинівка, а й Дружківка, Краматорськ і у першу чергу - Слов’янськ.
Слов’янськ має критичне значення, зокрема через розташовані поруч найбільші в Європі родовища сланцевого газу. Втрата контролю над цими родовищами може не дозволити українській стороні реалізувати положення договору про спільний видобуток надр зі США. У разі збереження контролю над родовищами Сил оборони, Україна матиме шанс досягти енергетичної незалежності або суттєво до неї наблизитися.
Не випадково у 2014 році Гіркін зі своїми загонами рушив саме на Слов’янськ - щоб заблокувати можливість видобутку сланцевого газу, зокрема, американською компанією Shell. Також невипадково всеукраїнське об’єднання "Свобода" ще у 2012 році - задовго до початку АТО - виступало проти видобутку сланцевого газу в Україні.
Ворог намагається наразі вийти на адміністративні кордони Дніпропетровської області під прикриттям так званих "мирних ініціатив", чи то риторики про можливість проведення відповідних перемовин, в тому числі і в Стамбулі.
Зазначу, що у разі, якщо росіянам вдасться перехопити тактичну ініціативу і просунутися до кордонів з Дніпропетровською областю, то під час перемовного процесу це буде використано як елемент військового тиску не тільки на Україну, але і Сполучені Штати.
В моменті можливого масштабування театру бойових дій коштом нових територій України. Себто буде фактичний ультиматум з боку країни-окупанта: або Сили оборони України виводять підрозділи з контрольованих районів Луганської, Донецької, або відповідно Російська Федерація залишає за собою право на перенесення театру бойових дій вже безпосередньо в Дніпропетровську області.
Таким чином Росія хоче мати важіль політичного впливу на США і Україну: мовляв, якщо ви не погоджуєтесь на нашу позицію, ми йдемо далі, розширюємо театр бойових дій за рахунок територій, які не включено до складу РФ.
Якщо підсумовувати, з російського боку знову відбувається імітація переговорного процесу з намаганням поліпшити тактичне становище на фронті для того, щоб потім висувати нові вимоги. Варто також взяти до уваги, що паралельно буде здійснюватися тиск на Сумському напрямку, щоб також мати додатковий козир впливу на українську сторону.
Я скептично ставлюся до можливості реального завершення війни. Адже навіть якщо припустити, що 15 травня сторони домовляються про припинення вогню - що скаже Путін своєму внутрішньому споживачеві? Про те, що чотири роки війни, мільйон втрат, 35% Донецької області під контролем України, а жоден пункт "СВО" не виконано - ні денацифікації, ні демілітаризації? Тобто йому немає що їм "продати".
Це буде ситуація, подібна до тієї, яку ми вже бачили під час Мінських домовленостей - росіяни намагатимуться копіювати той самий сценарій. Недарма зараз на переговорний трек повернули Ушакова - одного з найбільш досвідчених дипломатів РФ, "важку артилерію". Подивіться, хто бере участь у переговорах - це не випадкові люди. Там і Бєсєда, який безпосередньо курує український напрямок, тобто добре обізнаний зі специфікою українського питання.
Зараз Росія намагатиметься максимально виграти час. Їм конче потрібна літня кампанія у класичному розумінні. Не травень, не липень - а саме період до початку осені. Коли зникне зелень, погіршаться умови для використання важкої та колісної бронетехніки, і з’явиться вікно можливостей для нової хвилі активних дій.
Тому, на мій погляд, Росія й надалі імітуватиме дипломатичну активність, висуватиме нові ініціативи, створюватиме тактичні пастки для України та США. Але головне для них - під прикриттям дипломатичних маневрів намагатися досягати тактичних успіхів на фронті.
