Попри розбіжності в прогнозах щодо того, хто переможе на майбутніх президентських виборах, більшість експертів сходяться на думці: у будь-якому разі на цих президентських виборах ми побачимо найдовший список кандидатів у президенти за всю незалежність України. У "простирадло"-бюлетень вирішили потрапити не лише політики-новачки, а й політики-мастодонти, про існування яких пересічні українці вже встигли призабути. Особливо це стосується представників "лівого" флангу. Про те, хто і навіщо вирішив відправити на президентські вибори Петра Симоненка і Олександра Мороза, читайте в матеріалі "Апострофа".
Однією з найбільших несподіванок цієї президентської кампанії стала масова поява представників "лівого" крила. Найбільший резонанс викликала заява очільника заборонених в Україні комуністів Петра Симоненка про похід у президенти, озвучена ним 3 січня на так званому 54-му з’їзді КПУ. "Делегати з'їзду одноголосно прийняли рішення висунути кандидатом на пост президента України від Комуністичної партії України Симоненка Петра Миколайовича, першого секретаря ЦК", - написала прес-служба.
У соцмережах відреагували різко, заявивши про необхідність термінової і жорсткої реакції з боку силових органів на подібне свавілля. Адже формально комуністів в Україні заборонили. Утім, від СБУ та інших правоохоронних органів, які б мали роз’яснити ситуацію стосовно висунення Симоненка від забороненої на території України партії - жодного слова про це.
Раніше, у грудні 2018 року, оголосив про свої президентські амбіції і 74-річний Олександр Мороз, який востаннє балотувався в президенти ще в 2010 році, і вже давно не веде активної політичної діяльності, ще в 2012 році позбавившись від Соціалістичної партії України, за бренд якої вже досить давно ведеться боротьба між нардепом Сергієм Капліним, а також Іллею Кивою, екс-начальником департаменту протидії наркозлочинності Нацполіції, якого відносять до орбіти чинного голови МВС Арсена Авакова. У результаті, і Каплін, і Кива теж планують йти в президенти.
Для повного комплекту також варто згадати і екс-міністра закордонних справ часів Януковича Леоніда Кожару, який очолює партію "Соціалістів", яку називають близькою до Андрія Клюєва, колишнього секретаря РНБО часів Віктора Януковича.
Навіщо потрібна така величезна кількість "лівих" проектів? Існує кілька версій, чому так сталося. Зокрема, серед політичних експертів останнім часом ходить анекдотична історія про те, що під час зустрічі Петра Порошенка з канцлером Німеччини Ангелою Меркель наприкінці 2018 року остання запитала голову української держави: чому на фоні наявності різних "правих" сил в Україні немає "лівих" політичних партій. Нібито на Банковій вирішили ліквідувати цей перекіс, але оскільки нікого нового на цьому фланзі виявити не вдалося, то довелося займатися поверненням з небуття Мороза і Симоненка.
Петро Симоненко та Олександр Мороз
Водночас, як розповіли "Апострофу" джерела у Верховній Раді, поява цих мастодонтів - це спроба Адміністрації президента здійснити хитрий технологічний трюк, розрахований на те, щоб хоч якось заповнити "ліву" лакуну, ударивши по тих, хто пасеться на цьому електоральному полі. Основний конкурент Петра Порошенка - Юлія Тимошенко. Висунення "лівих" кандидатів на кшталт Мороза і Симоненка, по ідеї, має відбирати голоси у лідерки "Батьківщини", яка якраз і розраховує на те, щоб одноосібно контролювати цю нішу.
Чи вдасться Морозу та Симоненку (останньому, за даними джерел "Апострофа", активно допомагає колишній російський, а нині - український олігарх Костянтин Григоришин, який є давнім компаньйоном по бізнесу Порошенка), яких так вдало дістали з нафталіну, щось змінити у цьому напрямку? Виникають великі сумніви. За великим рахунком їхній ресурс вичерпався ще 10-15 років тому, а поява того ж самого Петра Симоненка на політичному горизонті, радше, вдарить по самій владі, яку будуть звинувачувати в інертності і небажанні назавжди прибрати відверту "п’яту колону" з політичної мапи України.
Якщо ж відійти від одномоментних передвиборчих розкладів, то дуже може статися, що після президентських виборів "ліву" нішу спробують осідлати топ-політики. Так, цей напрямок нібито вважає перспективним для себе чинний генпрокурор Юрій Луценко, який, як писали ЗМІ, протягом усього минулого року шукав для себе запасний аеродром у випадку програшу Петра Порошенка на президентських виборах - то роздумуючи над власною партією, то плануючи приєднатися до мера Києва Віталія Кличка, аби восени 2019 року потрапити до Верховної Ради. Утім, знаючи лівацький бекграунд Юрія Луценка, який з 1991 по 2006 рік перебував у лавах СПУ, активізація його політичної діяльності на цьому фланзі виглядатиме досить органічно як для України. І не так важливо, що Юрій Віталійович - типовий сhampagne socialist ("шампанський соціаліст"), який їздить на Сейшели, при цьому розповідаючи про високий рівень середнього класу в Україні. Луценко - досвідчений політик, який завжди вміє зіграти на публіку роль ображеного.
Може так статися, що весною нинішньому генпрокурору доведеться діяти вкрай швидко: якщо все піде не за планом, у нього як одного з найближчих соратників Петра Порошенка можуть виникнути серйозні неприємності з новим керівництвом країни. А тому запуск ліво-популістичного політпроекта, метою якого є вже цієї осені спробувати вчергове потрапити до Верховної Ради, видається не надто фантастичною ідеєю…
