У черговому випуску щотижневої рубрики на "Апострофі" письменник Любко Дереш як посланець з питань толерантності Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН), звертається до кандидатів у президенти з пропозицією розробки нової, більш досконалої політики толерантності.
Україні потрібна політика толерантності. Політика толерантності – це щось інше, аніж політика ідентичності, яка сьогодні існує на Заході (і куди гендерна політика входить як одна з її частин). Політика толерантності означає шанобливе ставлення до всіх частин суспільства і підтримки миру між цими частинами (ліберальний аспект). Разом з тим, в рамках поваги цілого (держави) до частин толерантність означає і зворотній механізм — повагу частин до цілого (правий, консервативний елемент). Відповідний образ для розуміння цього балансу — клітинна оболонка. Будучи надто жорсткою, оболонка висушить клітину, а надто проникною — зруйнує.
Україну чекає період самовизначення стосовно низки важливих соціальних понять: націоналізм, гендер, права меншин, роль яких у суспільстві все ще не збалансована. Європейські структури, в які повільно, але неминуче входитиме Україна, рано чи пізно ставитимуть ці запитання перед нашою країною, і нам таки доведеться давати на них відповіді.
Лібералізм — спокуслива форма соціальної політики з хорошою перспективою свобод, тоді як правий ухил в ситуації війни — вірний крок для укріплення зовнішніх кордонів та української ідентичності в цілому. Проблема в тому, що посилення і крайніх правих, і крайніх лівих настроїв у суспільстві веде до формування так званого політичного трайбалізму — виокремлення власної групи як особливо важливої і значущої порівняно з іншими. Про це детально пише професор Єльського університету Емі Чуа в своїй книзі "Політичні племена".
Праві популістичні настанови добре відомі українцям та світові, і останні тридцять років глобалізований світ намагався триматися від них подалі. Однак і ліва політика ідентичності (читай – політика захисту меншин) теж переживає зараз відчутну кризу. Прихід до влади президента Трампа — лише один із яскравих цьому доказів. Самі ж прогресисти зауважують, що політика ідентичності з інклюзивної сили — з бажання потурбуватися про менш захищені в правовому сенсі соціальні групи — перетворилася на силу, що розділяє — по суті, інше обличчя того ж трайбалізму.
Поки в України ще є простір для маневрів щодо соціальної політики, нам конче необхідно встигнути випрацювати власну політику толерантності, котра буде враховувати специфіку нашої країни. В подальших статтях ми спробуємо окреслити деякі віхи до неї, наразі ж зробимо перший крок і скажемо, що така політика толерантності в Україні повинна носити інтегральний характер.
Перш за все інтегральність означає, що цінності різних суспільних груп (різні конфліктуючі між собою "правди") поєднуються в холархічний спосіб. На відміну від ієрархії, де більш високі щаблі применшують значення нижчестоячих щаблів, холархія (від грецького "холон" — "цілісність") включає у себе нижчестоячі, не витісняючи їх. Як більша мотрійка (рос. матрешка) — менші.
Інтегральна політика толерантності передбачає, що ми рахуємося з цінностями всіх груп населення. Так, скажімо, спроби заборонити поняття "гендер" сьогодні є достатньо безпорадними. Завдяки цьому поняттю, як відмічає філософ Сергій Дацюк, ми можемо глибше розуміти процеси, які зараз мають місце в глобалізованому суспільстві. Відмовлятися від поняття гендеру – це все одно, що викинути мікроскоп з лабораторії на тій основі, що нам не подобаються лейкоцити, які ми через нього бачимо. Україна не зможе залишатися інформаційно непроникною для поняття гендеру, а в самій країні так чи інакше є і будуть люди, які пов’язують поняття гендеру з власними важливими життєвими потребами.
Однак прихильники політики гендеру теж мають бути готовими почути голос критики і переглянути свої позиції, наприклад, стосовно підходів до гендеризації початкової і середньої освіти. Відомо, що в Україні існують значні суспільні рухи (як, наприклад, Всеукраїнський форум сім’ї), котрі виступають різкими противниками підручників з, приміром, розширеним трактуванням поняття сім’ї, де в дитини зображуються двоє батьків, дві матері тощо. Жодна зі сторін в цьому чи іншому спірному питанні не повинна виставляти власну категоричну "правду" вище за цілісність держави і суспільства.
Важливо зрозуміти, що подібні конфлікти зараз уже не можуть вирішуватися категорично: або/або. Холістичний підхід в даному випадку означає підтримку обидвох підходів, однак зі збереженням їх пропорційних масштабів. "Ви праві, але це ще не вся правда", — ось гасло для такого підходу.
Як посланець толерантності Проекту розвитку ООН в Україні, я вважаю, що новому Президентові України варто звернути увагу на створення робочої групи по розробці засад інтегральної толерантності. Основою ж для роботи цієї групи має стати вироблення певних об’єднуючих українське суспільство цінностей, котрі будуть покладені в основу такої політики.
В статті про об’єднання українських Церков я згадую про необхідність ініціації круглого столу поміж трьома ключовими діячами: державою, Церквою та громадянським суспільством. Спільне вироблення холархічно ранжованих цінностей (суспільних пріоритетів) дозволить нам закласти ціннісно-світоглядну основу для формування політики толерантності. Очевидно, що така основа має бути надконфесійною (але включати в себе ядерні, тобто, корінні, цінності релігійних громад), над-політичною (але включати в себе ядерні цінності лівого і правого крила, такі як громадянські свободи і патріотичне самовизначення), над-звичаєвою (але включати в себе ядерні цінності народної традиції і пам’яті). Дані цінності, запозичені і звільнені від їх культурних чи теологічних упакувань, повинні, разом з тим, бути не лише зібрані в перелік, але й належним чином проранжовані і масштабовані, що дозволить скласти у випадку конфлікту інтересів порядок пріоритетів захисту тих чи інших цінностей. Масштабування і ранжування цінностей — це і є процес балансування відносин цілого до частин (держави до громадян) і частин до цілого (громадян до держави). Повага і шанування кордонів у даному балансуванні повинні бути двосторонніми і оціненими з точки зору короткотривалої та довготривалої стратегії.
Робочу назву такому документові, яка наперед визначила б спільну точку дотикання всіх трьох сторін, міг би дати образ "Суспільства співчуття", запропонований Його Святістю Далай Ламою ХІV.
Зневажливе ігнорування лібералами релігійного сектору, відсутність бажання до діалогу церковного кліру з лівими, підігравання з боку влади обидвом сторонам може тривати довго, але не принесе блага — ні видимого, ні невидимого. Розробка засад інтегральної політики толерантності допоможе Україні зробити впевнений крок у тій сфері соціальної політики, де західні держави щойно починають промацувати наявність альтернатив і перспектив.
