Зовнішня політика України продовжує визначатися параметрами "української кризи", які були закладені у 2014 році та на початку 2015 року. Протягом 2016 року Україні, з одного боку, вдалося зміцнити свої позиції у сфері національної безпеки, а з іншого – наша держава не змогла поглибити відносини з ключовими партнерами. У 2017 році може ускладнитися міжнародне становище України у зв’язку з новою хвилею політичних потрясінь в ЄС та невизначеною зовнішньою політикою США за президентства Дональда Трампа. У свою чергу, Україна стане вразливішою до тиску Росії, якщо Захід зменшить підтримку Києву наступного року.
Мінський процес
У 2016 році Україна дійшла до роздоріжжя Мінського процесу, опинившись перед непростою дилемою: продовжувати імплементацію політичних частин Мінських угод під тиском зовнішніх гравців чи вийти з непопулярних положень цих угод під тиском громадськості. Київ обрав політику імітації виконання Мінських угод, яка дала змогу збалансувати залежність уряду від зовнішніх та внутрішніх факторів, виграти час та продовжити санкції проти Росії. Як наслідок, упродовж 2016 року не було досягнуто жодного значного прогресу в рамках Мінського процесу. Тим часом війна на Донбасі продовжує перебувати в стані конфлікту низької інтенсивності.
Перш за все, в 2016 році не було жодних зрушень у виконанні політичних положень Мінських угод. У ході берлінської зустрічі глав держав у жовтні 2016 року та низки зустрічей міністрів закордонних справ "нормандської четвірки" найчастіше порушувалися питання проведення виборів в ОРДЛО, введення поліцейської місії ОБСЄ на Донбас та вироблення "дорожньої карти" Мінського процесу. Учасники "нормандського формату" не змогли узгодити "дорожню карту" у встановлений термін (до 30 листопада 2016 року) через різне бачення порядку виконання політичних та безпекових положень Мінських угод. На початку 2016 року українська дипломатія висунула вимогу, згідно з якою проведенню виборів в ОРДЛО має передувати розміщення озброєної поліцейської місії вздовж лінії розмежування, неконтрольованої ділянки кордону та на майбутніх виборчих дільницях. Однак незважаючи на попередню згоду щодо поліцейської місії ОБСЄ, учасники "нормандської четвірки" не змогли домовитися щодо мандату та географії цієї місії. Також тиск російських, французьких та німецьких дипломатів не зміг переконати Україну ухвалити закон про місцеві вибори в ОРДЛО до створення належного безпекового середовища.
Подібно до виборів в ОРДЛО, питання змін до Конституції України та амністії проросійським бойовикам не порушувалися на порядку денному в Києві через відсутність достатньої підтримки в парламенті та ризик суспільного гніву.
Натомість були певні досягнення у сфері імплементації безпекових положень Мінських угод за результатами періодичних зустрічей Тристоронньої контактної групи. Зокрема, у вересні 2016 року сторони домовилися про розведення військ та техніки у районах Золотого, Петрівського та Станиці Луганської. При цьому розведення вже завершилося у перших двох населених пунктах. Крім того, відбувся обмін кількох українських заручників, які утримувалися в російських місцях позбавлення волі чи у полоні ДНР/ЛНР, в тому числі - Надії Савченко, Юрія Солошенка і Геннадія Афанасьєва. Однак у полоні досі перебуває велика кількість громадян України, звільненню яких заважає позиція Москви, яка прив’язує обмін заручників до політичних поступок Києва.
Наступного року Україні буде тяжче витримати тиск Росії та Заходу через зміни у міжнародному середовищі, пов’язані з новим складом "нормандської четвірки" внаслідок президентських виборів у Франції (Франсуа Олланд відмовився балотуватися на другий президентський термін) та парламентських виборів у Німеччині (Ангела Меркель може втратити посаду канцлера).
Українсько-російські відносини
У 2016 році не було зафіксовано жодних передумов для пом’якшення українсько-російської конфронтації, викликаної анексією Криму та війною на Донбасі. Незважаючи на збереження дипломатичних відносин, спроби пошуку компромісу між Києвом і Москвою переважно велися у багатосторонніх форматах, як-от: "нормандська четвірка", Тристороння контактна група, тристоронні переговори Україна – ЄС – Росія, а також шляхом індивідуальних контактів окремих українських політиків з кремлівською елітою.
Україні вдалося повернути проблему Криму на міжнародний порядок денний. Цьому сприяли як посилення політичних переслідувань російської влади на анексованому півострові (зокрема, заборона діяльності Меджлісу), так і активізація української дипломатії. Мілітаризація Криму та порушення прав людини на півострові були відображені в резолюції Європейського Парламенту, двох резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи, Доповіді офісу прокурора Міжнародного кримінального суду про ситуацію в Україні та резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо ситуації з правами людини в Криму, де Росія вперше названа окупаційною державою. Крім того, посилена увага до ситуації в Криму була зумовлена інцидентом в Армянську в серпні 2016 року та виборами до Державної Думи РФ у вересні 2016 року, які відбулися на території анексованого півострова.
У 2016 року були також прийняті важливі міжнародні документи щодо ситуації на Донбасі. Так, вищезазначені резолюції ПАРЄ та Доповідь офісу прокурора МКС стали поки єдиними багатосторонніми документами, де визначено, що ситуація у східній Україні має ознаки міжнародного збройного конфлікту за участі Росії.
Українсько-російська ворожнеча позначилася на зовнішньоекономічних відносинах України. Так, у 2016 році продовжилося скорочення обсягу торгівлі України як з Росією, так і з країнами СНД.
У 2017 році не виключається трансформація українсько-російського конфлікту через прихід Дональда Трампа у Білий дім, занурення ЄС у внутрішні суперечності та можливі дострокові парламентські вибори в Україні.
Відносини Україна - ЄС
Україна розраховувала скористатися у 2016 році основними перевагами європейської інтеграції, які були досягнуті після 2014 року. Однак такі очікування України не виправдалися внаслідок збігу двох обставин – збільшення "втоми Європи від України" та безпрецедентного ускладнення системної кризи ЄС. Київ та Брюссель наблизилися до межі кризи взаємодовіри. Україні бракує ефективного стимулу з боку ЄС, необхідного для продовження реформ. Водночас Брюссель відвів відносинам з Києвом другорядне значення через внутрішні проблеми в ЄС.
Перш за все, так і не було завершено ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС через консультативний референдум у Нідерландах, на якому 61% виборців проголосували проти ратифікації цієї угоди. На саміті ЄС 10 грудня країни-члени погодилися із зауваженнями Нідерландів щодо змісту угоди та ухвалили додатковий документ, у якому викладається пояснення до угоди.
На фоні стрімкого падіння обсягу двосторонньої торгівлі впродовж 2014-2015 рр. українська економіка поки не відчула помітних результатів від запуску поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ), яка діє з 1 січня 2016 року між Україною та ЄС на взаємній основі. У другому кварталі 2016 року було зафіксовано перше з 2013 року зростання обсягів експорту та імпорту між Україною та ЄС.
Хоча Україна виконала всі вимоги Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму, враховуючи запуск системи електронного декларування, ЄС так і не запровадив безвізовий режим для українських громадян. Через міграційні побоювання окремих держав-членів ЄС надання безвізового режиму Україні поставили у залежність від спрощення механізму тимчасового призупинення безвізових поїздок.
У листопаді 2016 року у Брюсселі відбувся саміт Україна-ЄС, який приніс скромні результати з точки зору європейських прагнень Києва. Україні вдалося добитися фінансової допомоги в загальному розмірі €170 млн для реформи системи державного управління, боротьби з корупцією та зміцнення верховенства права. Іншим здобутком саміту стало підписання Меморандуму про взаєморозуміння у сфері стратегічного енергетичного партнерства, в якому Україні відведена роль ключового транзитного партнера. Натомість саміт Україна-ЄС не зафіксував жодного прогресу в питаннях завершення ратифікації Угоди про асоціацію та надання безвізового режиму.
У 2017 році очікується подальше зменшення інтенсивності відносин України з ЄС з огляду на бурхливі політичні тенденції в Європі: вихід Великої Британії з ЄС, вибори в Нідерландах, Франції, Німеччині, а також далекоглядні наслідки італійського референдуму щодо конституційних змін, який відбувся у грудні 2016 року.
Українсько-американські відносини
Незважаючи на другорядну роль України серед пріоритетів США, Вашингтон є головним стратегічним партнером Києва в протидії російській агресії. Так, за президентства Барака Обами США не ставили під сумнів продовження санкцій проти Росії. Крім того, протягом 2016 року США надали військово-технічну допомогу Україні в розмірі $335 млн, яка була спрямована на тренування українських військовослужбовців, нелетальне озброєння та консультативну підтримку в реформуванні оборонної сфери. Також на території України були проведені багатонаціональні військові навчання Rapid Trident та Sea Breeze, в яких брали участь держави-члени НАТО.
Водночас США ще з 2014 року дистанціювалися від врегулювання конфлікту на Донбасі, переклавши відповідальність за європейську безпеку на Німеччину та Францію. Незважаючи на це, "українська криза" перебувала на порядку денному двох російсько-американських переговорних каналів – Лавров-Керрі та Сурков-Нуланд.
Президентські вибори у США стали головним фактором невизначеності подальших українсько-американських відносин. Більшість української політичної еліти робили ставку на перемогу Гілларі Клінтон на противагу Дональду Трампу, якого в Києві вважали "проросійським" кандидатом через низку неоднозначних заяв щодо подій навколо України. Внаслідок таких необережних прорахунків Україні буде непросто вибудовувати відносини з Адміністрацією Дональда Трампа.
Україна, як і весь світ, чекає перших кроків Дональда Трампа, аби дізнатися, наскільки зовнішня політика нового президента США відповідатиме його передвиборній програмі. Адміністрація 45-го президента США навряд чи приділятиме більше уваги Україні, ніж команда його попередника. Як наслідок, не виключається скорочення фінансової та військової допомоги Україні з боку США за президентства Трампа. Можливість геополітичної "змови" Трампа з Володимиром Путіним також є дискусійним питанням.
