Посла Німеччини в Україні Ернста Райхеля після його заяви про можливі вибори на Донбасі і до виведення звідти російських військ викликали до МЗС України, чого вимагали біля 30 депутатів Ради. На цьому український політикум не вичерпав свої емоції, і, мабуть, тому парламентські фракції БПП та "Народного фронту" закликали бойкотувати у вівторок прийом у посла з нагоди 25-річчя дипломатичних відносин. Апогеєм обурення став вчинок депутата від БПП Олексія Гончаренка: він розмалював фрагмент Берлінської стіни, який знаходиться біля посольства Німеччини в Києві. Щоправда після його дії засудили його ж українські колеги. Розкритикували це і у Німеччині. Про те, чи загрожує загострення майбутньому німецько-українських відносин, розповідає заступник директора Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) у Дніпрі Олексій Їжак.
У питанні війни і миру в ОРДЛО і прилеглих контрольованих територіях все більше важливими стають нюанси. Навколо інтерпретацій нюансів висловлювань посла Німеччини в Києві і відбулось політичне загострення. На мою думку, у словах Ернста Райхеля не було нічого такого, що мало б когось здивувати і обурити. Посол не "заявив", як часто подавали ЗМІ, а виклав давно відомий німецький погляд, причому у лояльному до Україні ключі, про неможливість отримати все. Причому про можливість за певних умов виборів в ОРДЛО до виводу російських військ говорилось у тому ключі, що Україна може бути у виграші.
Був зроблений дуже прозорий натяк, за яких умов Ернст Райхель вважає такі вибори корисними для України – якщо результат буде, як на останніх парламентських виборах у Східній Німеччині ще в умовах її радянської окупації. Вибори, фактично, стали початком припинення окупації – вже за півроку Берлінська стіна звалилась. Багато хто з наших експертів і політиків вирішили цього не почути. Можна привітати тих, хто все ж таки вирішив порівняти ситуацію в ОРДЛО і Східній Німеччині. Але і вони, мені здається, упускають головне: у Східній Німеччині навіть за радянського панування існувала реальна багатопартійність. Партії неодмінно складали прорадянські коаліції, однак після чергових виборів, про які згадав Ернст Райхель, коаліція раптово утворилась навколо ідеї входження до ФРН.
Тому не треба публічно додумувати думку німецького посла. У ній немає нічого антиукраїнського. Ідея зрозуміла. Усе ж, здається, Ернст Райхель помиляється у тому, наскільки висловлена ним ідея реалістична. Умов для приходу до влади в ОРДЛО сил, що прагнуть повернути суверенітет України, ще не склалось. Але він може бути правий у тому, що такі умови можуть скластись навіть до припинення російської окупації цих територій.
Нового етапу в німецькій політики щодо України не наступило. Якщо хто і залишається бастіоном принципів у бурхливих водах інтересів, то це Німеччина. Але у контексті виборів, що наближаються, їй потрібен прогрес в важливому для європейської безпеки процесі мирного врегулювання, спонсором якого вона виступає. Саме про це говорить публічна підтримка з боку нового міністра закордонних справ та посла в Києві.
Проте, варто зауважити, що порушення дипломатичного етикету під час святкування 25-ліття встановлення дипломатичних відносин між Німеччиною і Україною, яке відбулось з боку низки депутатів, є або провокацією, яка в кінцевому результаті свідомо або несвідомо спрямована проти України, або ходженням по лезу бритви, яке у дозованому вигляді, зрештою, може йти на користь Україні. Перше припущення не треба пояснювати в умовах гібридної війни, яка аж ніяк не скінчилась. Друге припущення виходить з того, що кожній країні потрібні свої "буйні", які демонструють гіршу перспективу при невиконанні партнерами фундаментальних зобов’язань. Хочеться сподіватись, що в Німеччині добре розуміють українську політичну ситуацію і не будуть вдаватись до дипломатичного "quid pro quo".
