У п'ятницю, 14 вересня, відбудеться зустріч міністрів закордонних справ Німеччини та Росії Гайко Мааса та Сергія Лаврова. Однією з тем зустрічі буде Україна та, ймовірно, можливість появи на Донбасі миротворчої місії ООН. Чому активізувалися перемовини між Німеччиною й Росією та чи варто Києву сподіватися на якийсь прогрес? На ці питання "Апострофу" відповів експерт фонду "Майдан закордонних справ" Олександр Хара.
З одного боку, для Росії, звичайно, протистояння зі Сполученими Штатами і Європою, зокрема Німеччиною – це сприятлива нагода забити клин і намагатися відстояти свої інтереси. Звісно, ключовий інтерес – це роздробленість в Європі, а також енергетичні інтереси ("Північний потік-2"). Цей газопровід не лише слугуватиме отриманню прибутків путінським режимом у майбутньому і підтримуватиме агресивну політику. Він ще більше наблизить Берлін до Москви, фактично створивши вісь Берлін-Москва. А найголовніше, це буде додатковим подразником для Вашингтона. Для цього Путін активізує контакти.
З іншого боку, ще один момент пов’язаний із Сирією, оскільки військова частина кампанії уже майже завершена: зараз ще відбудеться "зачистка" Ідлібу. Щоб закріпити ці успіхи, Путіну потрібна, по-перше, підтримка Європи у врегулюванні і, у перспективі, інвестуванні західних грошей у відбудову інфраструктури. По-друге, звісно, підтримка Асада як такого.
Читайте також: Наступ Путіна в Сирії загрожує Європі, відповідь буде потужною
Звичайно, паралельний трек щодо України також триває. Зрозуміло, пані Анґела Меркель це питання тримає на контролі і намагається якось вплинути на росіян. Але я так розумію, що ці зустрічі якраз демонструють, що навряд чи Росія робитиме якісь поступки. Оскільки Путін хотів вийти з ізоляції, і йому це вдалося.
Коли дипломати кажуть фразу про стриманий оптимізм (про це у питанні миротворчої місії говорив міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас, – "Апостроф"), зазвичай мається на увазі, що є діалог, якийсь обмін думками. Для німців це дуже важливо. Їм здається, що в цьому діалозі вони можуть знайти якісь точки дотику і компроміси. Для Москви, звичайно, діалог – це вияв слабкості, і вона не збирається поки змінювати свою позицію. Днями Курт Волкер в інтерв’ю сказав, що Росія блокує будь-яке просування і пропонує те, що неприйнятно для України і західної спільноти. Росія не збирається йти на поступки, бо вважає, що в довготерміновій перспективі може перемогти Україну.
А ми розуміємо, що найслабший елемент у нашій системі – це прийдешні вибори. Тому навряд чи до виборів щось зміниться на Донбасі. Можливо, напередодні виборів будуть якісь загострення, але Кремль очікує, сподіваючись, що або Україна загрузне у чварах і почнуть проявлятися якісь відцентрові тенденції, або влада в Києві зміниться на лояльнішу до Росії, яка зможе піти на певні поступки. І ми бачимо, що у них є певні підстави сподіватися на це: з’явилася ціла купа миротворців, здебільшого проросійських. Надання томосу про автокефалію може бути додатковою лінією напруги. Я впевнений, що російські спецслужби, зокрема використовуючи корисних російських ідіотів, зможуть створити конфліктні моменти, щоб показати, що в українському суспільстві є протистояння, і дестабілізувати політичну ситуацію.
Усі розмови, які в питанні "Північного потоку-2" ведуть Берлін і Москва, здебільшого стосуються можливості захисту європейських компаній від вірогідного накладання на них санкцій з боку США. Це найголовніше, оскільки є великі ризики для європейського бізнесу, залученого в цей проект. Звичайно, що пані Меркель намагається вийти з-під критики американців та частини європейців, давши нам гарантії збереження транзиту газу. Звичайно, що вони нічого не варті, бо Росія порушила набагато серйозніші документи і домовленості. І взагалі за Путіна не виконує взяті на себе зобов’язання. Сподіватися, що, розпочавши війну з Україною, Путін дотримуватиметься якихось гарантій – просто смішно.
Читайте також: У Кремлі бояться атакувати Україну в Азовському морі: генерал назвав причини
Нехай вони розмовляють, але нам треба готуватися до найгіршого сценарію: що через певний час ми втратимо транзит. І яким чином ми забезпечуватимемо власну енергетичну безпеку? Адже той газ, що ми отримуємо реверсом, все одно російський. Найголовніше, якщо поглянути на те, що відбувається в Азовському та Чорному морях, взагалі не можна сподіватися, що ми зможемо використовувати власні родовища, які окупанти відібрали. Не можемо ми й побудувати LNG-термінали, щоб купувати на світовому ринку скраплений газ. Якщо врахувати нахабну поведінку росіян в Азовському та Чорному морях, їм ніщо не завадить перешкоджати такому постачанню енергоносіїв.
