Українська делегація прийняла рішення бойкотувати осінню сесію Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), яка відкрилася 30 вересня. Таке рішення прийнято через повернення в Асамблею делегації РФ без виконання вимог резолюцій ПАРЄ.
Демарш української делегації у ПАРЄ не є конструктивною позицією, оскільки це означає, що ми віддаємо цей майданчик Росії. Натомість новій владі треба сформулювати свої наміри і здобувати політичний досвід на міжнародній арені. Таку думку висловив "Апострофу" експерт "Українського інституту майбутнього" Ілія Куса.
Нинішній демарш української делегації у ПАРЄ нічим не гірший і не кращий від того, що влаштовували її попередники. Це помилка і невірна тактика. Це абсолютно інфантильна, дитяча позиція, яка ні до чого призведе - ми нікого цим не караємо і нічого не отримуємо. Я не бачу кінцевої мети. Що ми хочемо цим показати? Що принципові? Кому ми це показуємо? - Французам і німцям, від яких залежимо і у яких беремо гроші. Питання в тому, заради чого це все робиться, яка мотивація. Якщо через те, що повернули російську делегацію у ПАРЄ, то потрібно з'ясовувати, як так сталося – і це питання до попередньої делегації. Треба зрозуміти, чому європейці вирішили їх повернути, і що ми зробили, щоб цьому завадити.
Наша позиція не дозволяє нам отримувати якісь дивіденди від демаршів. Демарші – це розкіш, яку можуть дозволити собі самодостатні держави, широко і глибоко інтегровані у світові мережі, які мають ресурси і від яких залежать інші країни. Виходить, що ми влаштували демарш державам, від яких самі залежимо, до яких будемо в будь-якому разі їздити і просити грошей. Тому це виглядає просто несерйозно.
Читайте: Позиція незмінна: у ПАРЄ відреагували на демарш української делегації
Нам потрібно вивчати свого ворога і спілкуватися з ним. Ми не говоримо зараз про "мир-дружбу-жувачку". Варто проводити предметні переговори щодо того ж Донбасу. Якщо ми хочемо мирно врегулювати конфлікт на Донбасі, то це передбачає переговори. Ми ж на кожному кроці кричимо, що Росія – сторона конфлікту. Питання в іншому – вони не захочуть з нами спілкуватися, бо вони не визнають себе стороною конфлікту.
У нас катастрофічна ситуація з аналізом Російської Федерації, її внутрішніх процесів, трендів, їхньої політики, зокрема зовнішньої – не лише щодо України. Ми поняття не маємо про природу їхньої влади, які процеси там відбуваються і як вони реалізовують свою зовнішню політику. Відповідно, ми не можемо прогнозувати дії нашого ворога, а значить - протистояти йому.
Ви ніколи не отримаєте досвід, якщо не спробуєте. Треба йти і робити. Можливо, там хтось розкриється і знайде себе. Треба змагатися з Росією у всіх дебатах. Для чого ми віддаємо цей майданчик? Ми ж розмовляємо із французами, американцями, німцями, які є досвідченішими, ніж деякі росіяни.
Тому розмови про відсутність досвіду у нашої делегації не є аргументом, це заниження своєї самооцінки. Я не вважаю, що, скажімо, голова російської делегації Сергій Слуцький - сильний дипломат. Він має репутацію, має імідж, при чому створений через скандали і одіозність, і я не бачу в цьому нічого гарного. Є купа речей, які можна використати проти нього. Відсутність досвіду не означає, що нам не треба намагатися.
Помилки у нашій зовнішній політиці не пов'язані з особою президента – Порошенка чи Зеленського. Вони пов'язані з тим, що наша зовнішня політика не має принципів, не має червоних ліній. Як при попередній владі, так і зараз - усі перебувають у підвішеному стані. У нас досі немає розуміння, чого ми хочемо. Нова влада зараз розгублена. Їм треба спиратися на досвід попередників, вивчати їхні помилки, аби їх не повторювати. Бо позиція "ми зламаємо все" – це як дикий комунізм.
Новій команді треба визначити цілі, з'ясувати, що вони хочуть. У ПАРЄ вони вирішили нічого не робити. Це дуже велика втрата. Зараз прийняли план дій Кабміну – можливо, стане легше. Якщо їм не вдасться зібратися – це їхні проблеми, але й проблеми всієї країни. Однак яка країна, така і влада – завжди так.
