Лише за три дні після зустрічі глави Офісу президента Андрія Єрмака із заступником глави Адміністрації президента РФ Дмитра Козака в Мінську стало відомо про підготовку до підписання нових угод, які ризикують призвести до серйозного скандалу і, як наслідок, до нової політичної кризи в Україні. Зрада національних інтересів чи проблеми Банкової з комунікацією? У цьому розбирався "Апостроф".
Мовчанка від Єрмака
Зустріч Трьохсторонньої контактної групи (ТКГ) в Мінську відбулася 11 березня, але досі українським ЗМІ доводилося перебиватися крихтами інформації та повідомленнями російської преси. Адже про результати першого турне Андрія Єрмака в Мінськ в якості очільника Офісу президента та його зустрічі з новим "куратором" українського напряму в Кремлі, заступником голови Адміністрації президента Володимира Путіна Дмитром Козаком українська влада говорила дуже скупо та розмито. За підсумками зустрічі з боку Києва пролунало лише декілька сухих повідомлень про створення нових КПВВ на лінії розмежування, а також туманні формулювання про створення "консультативного органу", який мав би сприяти виконанню домовленостей, досягнутих на грудневій зустрічі Нормандської четвірки.
Сьогодні стало відомо, що такий локанічний підхід у заявах з боку Банкової був обраний не просто так. Пан Єрмак підписав у Мінську документи, які в майбутньому передбачають створення органу, яким фіксується суб'єктність ОРДЛО, а Росія в статусі гаранта-спостерігача опиняється нарівні з Німеччиною, Францією та ОБСЄ.
Лише в п'ятницю, 13 березня, Єрмак під час брифінгу повідомив про те, що мова йде про створення платформи, яка дасть змогу громадянам України з окупованого Донбасу взяти участь в обговоренні питань врегулювання. При цьому він окремо наголосив, що спільне підписання українською стороною даного документу разом з представниками "Л-ДНР" не матиме жодних наслідків. "У складі політичної підгрупи заявили про необхідність створення цієї Ради, як дорадчого органу, який може розглядати питання в пакетах мінських домовленостей, які можуть бути використані в роботі політичної підгрупи. Хочу заявити, що ніяких кроків, які б сьогодні створювали правове поле для представників ОРДЛО і їх визнання не існує. Жодних прямих переговорів", - заявив Єрмак.
Про що ж йдеться у протоколі щодо створення консультаційної ради? "Основним завданням Ради є здійснення діалогу, консультацій та вироблення пропозицій щодо проектів політичних і правових рішень щодо врегулювання конфлікту у відповідності з Комплексами заходів, в тому числі щодо проведення виборів в окремих районах Донецької і Луганської областей України", - зазначається в документі з Мінську. В цій Консультаційній раді сидітиме по 10 представників від України та "окремих районів Донецької та Луганської областей" з правом голосу, і по одному від Росії, Франції та Німеччини з "дорадчим голосом". Модерувати засідання Ради буде ОБСЄ, а її рішення носитимуть рекомендаційний характер.
Серед експертів активно лунає думка про те, що українська влада фактично "прогнулася" під Росію, і пішла назустріч двом її головним вимогам. По-перше, легітимізації та прямим переговорам з так званими "Л-ДНР" (хоча Єрмак стверджує зворотнє). По-друге, остаточного виводу Москви на рівень спостерігача, а не учасника конфлікту. "Якщо коротко, то Єрмак погодився там на створення наддержавного органу управління Україною. Такий собі "надукраїнський" парламент у Мінську... Остаточне ухвалення рішення планується на 25 березня. Владна команда повним ходом шурує по бездоріжжю. На велосипеді", - в чорних тонах описав ситуацію політолог Михайло Басараб.
Стратегія без стратегії на шляху до прірви
Утім, деякі експерти вважають, що "зради" внаслідок переговорів ТКГ може і не статися. Адже за правильного політичного позиціонування, підписані Єрмаком документи, не стануть ані визнанням "суб’єктності Л-ДНР", ані виведенням Росії за межі конфлікту. "Взагалі формат Мінських переговорів передбачає достатньо гнучкі можливості. І тому ця консультативна рада — це радше спроба створити новий підформат в рамках вже діючого - і нічого нового в таких спробах немає. А що стосується "Л-ДНР", вони не мають жодної суб’єктності чи визнання. І те, що ми розпочнемо з ними діалог в Мінську, не означатиме, що ми визнаємо ці утворення чи зменшуємо роль Росії у конфлікті", - сказав "Апострофу" експерт МЦПД з міжнародної політики Микола Капітоненко.
Український дипломат Василь Філіпчук нагадує, що імплементація підписаних у 2015 році Мінських угод має проходити шляхом консультацій з представниками ОРДЛО. "Це передбачено самими угодами. Тому те, що було прийнято в Мінську, очевидно, і є формою цих консультацій - подобається нам це чи ні. І відповідальність за те, що сепаратисти та незаконні збройні формування отримали рівний з нами статус лежить на тих, хто так жахливо підготував Мінські угоди", - пояснив Василь Філіпчук.
За його словами, у Володимира Зеленського рік тому було три варіанти - відмовитися від виконання Мінських угод, модифікувати або виконувати їх в такий спосіб, як це було погоджено президентом Петром Порошенко. "Перший та другий варіанти були б можливі, якби на хвилі народної довіри президент Володимир Зеленський відразу б заявив про своє бачення врегулювання конфлікту. Але він ухвалив політичне рішення виконувати Мінські угоди і через рік він вже не може змінити свою позицію. Тому створення даної платформи не є ані "перемогою", ані "зрадою". Це лише конкретизація того, що записано в Мінських угодах", - пояснив Василь Філіпчук.
Але найбільша проблема полягає в тому, що судячи з повної відсутності інформаційного супроводу прийнятих в Мінську рішень, українська влада остаточно "забила" на стримувальні фактори, і не збирається радитися із суспільством на шляху до так званого "мирного врегулювання", яким опікується Зеленський. "Очевидно, що Зеленський зрозумів, що будь-які кроки по Донбасу пов’язані з внутрішніми ризиками і почав приховувати інформацію. Зеленський і Єрмак сприймають переговори з Росією як те, про що потрібно розповідати тільки в правильний момент. І жодним словом не обмовитися про довгострокову стратегію. З чого можна зробити висновок, що ніякої стратегії немає", - додав Микола Капітоненко.
У будь-якому разі, можна прогнозувати, що нові Мінські угоди викличуть жорстку реакцію з боку низки політсил, які цілеспрямовано і різко критикують Зеленського за обраний ним зовнішньополітичний напрямок. Утім, особливо пікантним моментом нинішньої ситуації є те, що повідомлення про підписання документу і його остаточне затвердження, заплановане на 25 березня, - відбуваються в період коронавірусного карантину в Україні, коли будь-які масові акції протестів заборонені. В результаті і без того наелектризована частина українського суспільства однозначно трактуватиме новини з Мінська в найгіршому прочитанні.
І хоча, попри усі ризики і негатив, новий Мінський документ може і не стати неповоротною точкою "зради", якщо українська влада діятиме таким чином, як сьогодні, то цей шлях приведе Україну не до миру, а до розбрату в суспільстві. І, як наслідок, національної катастрофи.
