У ніч проти 21 серпня під Москвою було підірвано машину, в якій їхала дочка одного з ідеологів "русского мира" Олександра Дугіна. Як і очікувалося, російські спецслужби одразу звинуватили у вбивстві українських колег, і вже за дві доби заявили, що злочинців знайдено. Вбивцями на Луб’янці назначили громадянку України Наталію Вовк та її 12-річну доньку Софію Чабан, які, щоправда, знаходяться на території Естонії. Про те, чому ця версія не витримує жодної критики, "Апострофу" розповів директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій КУЛИК.
Якщо говорити про звинувачення українських спецслужб з боку Москви у вбивстві доньки Олександра Дугіна Дар’ї, то варто розуміти, що Дугін, звичайно, є певною мірою знаковим персонажем в російській ідеократії. Але він точно не був тим, заради кого треба було розробляти надскладну спецоперацію, ризикувати життям наших людей, українських розвідників. Варто розуміти, що він є лише одним з тих, хто бере участь в підготовці якихось легалізованих сенсів, важливих для Путіна. Але він лише один з…
Насправді, удар по сім’ї Дугіних абсолютно в дусі боротьби між "баштами Кремля". Дуже схоже на те, що це з’ясовують стосунки між собою спецслужби. І тут є кілька версій того, що сталося. Зокрема, звучать слова і про помсту (так, російський журналіст Олександр Сотник стверджує, що Дар’я відповідала за гроші, виділені на фінансування президентської кампанії у Франції Марин Ле Пен, але які так і не дійшли до адресата – "Апостроф").
Також це може бути грою в символічне вбивство. Зрозуміло, що в Кремлі будуть максимально використовувати цю подію для мобілізації російського населення, його консолідації проти України, подаючи українців як терористів.
Але варто розуміти, що для України це не має жодної доданої вартості, адже це дуже ризикована і дорога операція. Тому це явно не справа рук Києва. Хоча з іншого боку, це непоганий привіт всій російській наволочі стосовного того, що рано чи пізно карма має тенденцію до приходу в їхні родини.
Звернула на себе увагу заява колишнього депутата Держдуми Іллі Пономарьова, який озвучив маніфест нікому невідомої "Національної Республіканської армії". Фактично ніхто крім Пономарьова не згадував про цю організацію. Є сумніви стосовно того, що це якесь російське підпілля, хоча цього б хотілося. Більш того, в Росії спостерігається певна активність в силовому плані – зокрема, йдеться про підпалення військоматів та регулярне проведення диверсій. Але цього явно недостатньо аби говорити про якийсь серйозний партизанський рух в РФ чи аби говорити про підготовку майбутнього бунту чи повстання.
Пономарьов, очевидно, хотів би отримати такий інструмент, щоб бути його виразником. Адже якщо є політична сила, яка вдається не лише до протестів, але здатна вести партизанські дії, тоді така політична сила набирає значної політичної ваги. Але подивимося, чи вдасться це Пономарьову, бо, по-перше, це має бути не одинарний акт політичного терору проти путінського режиму, це має бути систематично. По-друге, ця організація взагалі має довести своє існування.
