Підписання президентом Володимиром Зеленським указу про історично населені українцями території Російської Федерації викликав в Україні неоднозначну реакцію. Одні казали, що президент нарешті зробив те, що давно було потрібно зробити. Інші наголошували, що це просто дешевий піар, але "принаймні потролимо агресорів". В Росії з нотками істерії заявили, що Україна претендує на їхні землі. Однак сама проблема досить актуальна. Указ Президента передбачає роботу з українцями на прикордонних територіях. Але це не вся діаспора – багатьох доля закинула на Далекий Схід, в Сибір, просто порозкидала по великих містах країни-агресора. Тож чи потрібен цей указ, яка ситуація із українцями в Росії, та яким чином планується з ними працювати, розбирався "Апостроф".
Було і стало
До російської агресії 2014 року, за даними міністерства закордонних справ України, в Росії налічувалось 1,93 мільйона українців. Оцінки Світового банку були вдвічі вищі. На цей же час діяло 156 українських громадських організацій. Перед початком Великої війни з Україною у Росії українців залишилося 884 тисячі – це дані всеросійського перепису населення 2021-2022 років. І справа тут не в масовому вимиранні чи еміграції, хоча з Росії і виїхало багато українців. Тим паче, туди після 2014 року було завезено тисячі людей з окупованих Криму та ОРДЛО.
Зменшення числа українців у РФ є результатом цілеспрямованої політики Кремля щодо знищення українців. Це позбавлення права навчатися рідною мовою, читати україномовні ЗМІ, створення умов коли для спокійного життя простіше вказувати національність "росіянин".
Але так було не завжди. Українська діаспора Росії відносно непогано почувалася з кінця 80-х років і протягом всіх 90-х років минулого століття, коли в Росії попри економічні труднощі все ж були певні політичні свободи та толерантність до інших культур. Українські громади в РФ активно поповнювали ті українці, які їхали себе реалізувати в на той момент багатшій та, як їм здавалось, перспективнішій сусідній державі.
Читайте: Множинне громадянство та історичні землі: чому ідеї Зеленського розбиваються об невирішені проблеми
"Культурно-національне життя трималось на активі української діаспори – на національно свідомих людях, яким болить питання української культури й ментальності. Це нечисленний, але активний прошарок тамтешніх українців", - згадував у одному з інтерв’ю генеральний консул України у Владивостоці в 2006-2011 рр. Олександр Данильченко.
Україна не забула про своїх громадян. Втім, мала обмежені ресурси для їх підтримки. Наприклад, однією з основних форм роботи українських дипломатів з далекосхідними українцями було проведення музичних фестивалів, видання україномовної літератури. Більшість осередків української культури гуртувалися саме навколо аматорських художніх колективів: українських хорів, ансамблів і театрів.
"Допомога (з України - "Апостроф") реалізовувалась в рамках бюджетної програми підтримки закордонного українства. Вона, на жаль, була недостатня профінансована. Бували роки, коли її просто викреслювали із бюджету", - зазначав Олександр Данильченко.
Ці, навіть мінімально-проукраїнські тенденції почали сходити нанівець, починаючи з 2000-х років.
Ось кілька ключових подій, які відбулися ще задовго до російської агресії в Криму і на Донбасі:
- У 2008 році в Москві було ліквідовано Український освітній центр;
- У 2010 році Верховний суд РФ скасував реєстрацію одного з двох найбільших громадських об’єднань української меншини – "Федеральна національно-культурна автономія українців Росії";
- У тому ж 2010 році через кримінальну справу було закрито для відвідувачів єдину офіційну бібліотеку української літератури в Росії (остаточно її знищили в 2018 році);
- У 2012 році Верховний суд РФ ухвалив рішення про ліквідацію другої загальноросійської громадської організації української меншини – "Об’єднання українців Росії".
А з початком російської агресії українські організації в Росії почали відверто цькувати. У 2014 році відбувся перший розкол та часткове розірвання зв'язків між тими українцями, які були на батьківщині, та тими, що в Росії. Розпадалися сім’ї, закривалися бізнеси, частина мігрантів повернулася в Україну. І звісно, остаточну крапку Кремль поставив 24 лютого 2022 року.
Зрадники чи патріоти?
Попри те, що Генконсульство у Владивостоку та інші дипустанови України в РФ все ж докладали зусиль для підтримки і розвитку культурного життя українців, ці українці часто ставали "патріотами Росії". Після того, як Путін захопив Крим, вони брали участь у пропагандистських акціях "Крим – наш". А з початком повномасштабного вторгнення, керівники деяких осередків стали відкрито підтримувати війну, а фактично знищення українців.
Прикладом цього є керівник регіональної громадської організації Приморський центр української культури Анатолія Криля - "Горлиця" Тетяна Ткаченко. В листопаді 2023 року, вона брала участь у відкритті у Владивостоку пропагандистської виставки "Украина. На переломах эпох", яка розповідає про агресію Путіна в Україні та розповсюджує кремлівські наративи.
Власне, вже після березня 2014 року Центр української культури з Владивостоку перетворився в пропагандистську машину Кремля. Тоді Ткаченко підтримала анексію Криму та заявила, що "ситуація на Україні схожа на середньовічне затьмарення свідомості".
"Ми отримуємо гранти від держави, - зазначала Тетяна Ткаченко в інтерв’ю місцевому виданню у серпні 2017 року, - Серед них був проект "Співвітчизники", націлений на підтримку українських біженців, з якими ми активно працювали. За час прийому основного потоку біженців, ми переклали та безкоштовно запевнили у нотаріусів п'ять тисяч документів. Також ми отримали грант для проекту "Слов'яни Примор'я: спільна історія, спільна доля". Ми вже багато років співпрацюємо із громадською організацією "Бойове братство", які проводять на острові Попова та у селищі Тавричанка зміну покоління. Туди приїжджають вихованці патріотичних клубів із усього Приморського краю. Саме для них ми проводимо фестиваль".
Наразі про якусь активну діяльність Центру української культури з Владивостоку нічого не чути, деякі українці Примор'я отримали тюремні покарання просто за демонстрацію української символіки, але сама Тетяна Ткаченко без проблем дозволяє собі ходити у вишиванці.
Разом з тим, і в 2014, і в 2022 році частина російських українців виступила проти агресії Кремля. Дехто навіть повернувся в Україну і зі зброєю в руках захищає батьківщину. Мабуть, найбільш відомий приклад – віце-президент Газпромбанку Ігор Волобуєв родом з Сумщини, який отримав поранення на фронті, але продовжує служити в ЗСУ.
"Після початку повномасштабної війни ми зайнялися волонтерською діяльністю. Я організував групу "Українська волонтерська ініціатива", у зв’язці з кількома волонтерськими фондами ми вивозили біженців з України, особливо багато – з Харківщини і Маріуполя. Люди тікали від війни, але й у Росії залишатися не хотіли, їхали далі у Європу. Ми багатьох перевозили до кордону з країнами Балтії", - розповідав співголова Об’єднання українців Росії Валерій Семененко в інтерв’ю Главкому. Зараз він перебуває у Вірменії.
Зараз абсолютна більшість патріотично налаштованих українців з росії виїхали.
"Є об’єктивна реальність, у нас зараз немає можливості досконало з’ясувати на які контакти та організації Україна і українці можуть спиратися у своїй роботі. Очевидно, що кожен, хто заявить себе українцем у Російській Федерації, наражає себе і своїх рідних на небезпеку", - розповідає "Апострофу" голова Місії Світового конгресу українців в Україні Андрій Шевченко.
За його словами, у 2021 році Світовий конгрес українців був віднесений у Росії до числа небажаних організацій. Після цього було згорнуто формальну роботу з українськими організаціями в Росії, щоб не наражати на небезпеку українських активістів.
Чи є перспективи
Нинішній указ Президента виділяє окрему категорію російських українців – саме тих, як мешкають на прикордонних територіях. Наскільки коректно відділяти їх від всіх інших – окреме питання. Але таке виокремлення може мати сенс.
"Специфіка полягає в тому, що це території де є місцеве так зване автохтонне населення, яке там жило завжди, часто сільське. На відміну від українських мігрантів, які живуть більше у містах. Там частина місцевого населення між собою спілкується мовою, яка близька до української як на Слобожанщині", - пояснює "Апострофу" керівник центру внутрішньополітичних досліджень в Національному інституті стратегічних досліджень В’ячеслав Потапенко.
Українці в Росії перебувають під впливом масованої пропаганди Кремля. Так само, як інші народи РФ і, зрештою, самі росіяни. Тут ілюзій та сподівань на швидкий результат не має бути.
"Ми конкуруємо з махровою залізобетонною пропагандою з боку Кремля, яка діє як каток. Це означає, що ми повинні грати в довгу і на десятиліття. Тут є дуже благодатний напрямок для роботи українського уряду і спеціальних служб і української дипломатії",- підкреслює Андрій Шевченко.
"Механізми конкретної взаємодії можуть працювати по принципу дистанційного впливу: сайти, доступ до бібліотек, розробка програм для людей, які б захотіли навчатися чи отримати українське громадянство. Здебільшого, ці люди ніколи не мали українського паспорта", - додає В’ячеслав Потапенко.
Також, за даними "Апострофа", є ідеї створити на території РФ мережу неофіційних національно-культурних товариств, і звісно, налагодити проукраїнське радіо українською та російською мовами на прикордонні території. Практика 2022-2023 років показала, що радіо важко блокувати, якщо мова йде не про точкові обмеження, а про великі території.
Ще один напрямок для роботи – міжнародний. Порушень прав українців в РФ не менше, ніж на окупованих територіях.
"Є речі, які можна і потрібно робити вже сьогодні. Це те, в чому Світовий конгрес українців може і буде співпрацювати з українською владою – відстоювання прав українців у міжнародних організаціях, а також у правозахисних організаціях. Це та тема, яка до цього часу була темною плямою, навіть не сірою, тому що про проблеми, з якими стикаються українці в Росії, ніхто у світі особливо ніколи не говорив", - підкреслює Андрій Шевченко.
Утім, все впирається в ресурси. І ключове питання полягає в тому, щоб влада виділила на цей напрямок достатньо коштів, які були б використані ефективно.
Читайте: На Кубань та Бєлгород: чому Зеленський згадав про історичні українські землі
